Звичайний павутинний кліщ – небезпечний фітофаг соєвих ланів

788
Звичайний павутинний кліщ – небезпечний фітофаг соєвих ланів

Соя – найдавніша та найбільш поширена зернобобова й олійна культура у світі, продукти якої широко використовуються у багатьох галузях промисловості та сільського господарства. Попит на сою високий як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, чим і пояснюється зростання посівних площ в останні роки в Україні (у 2017 році, за даними Держстату, відбулося збільшення до 1831,1 тис. га).

Водночас, незважаючи на сприятливі ґрунтово-кліматичні умови вирощування, урожайність культури не відповідає потенційним можливостям. Однією з перешкод реалізації генетичного потенціалу сої є фітофаги. В Україні відомо 114 видів комах і кліщів. Їх чисельність та шкідливість проявляється різною мірою впродовж усього вегетаційного періоду, особливо в посушливі роки. Найуразливішими періодами для рослин сої є сходи, закладання генеративних органів і формування бобів. Найбільш шкодочинним фітофагом сої вважається звичайний павутинний кліщ, який окрім сої, пошкоджує понад 150 видів рослин. Найвища шкідливість кліща спостерігається в Степу і поступово зменшується з просуванням на Північ. У степовій зоні посіви культури заселені на 67–100% – залежно від погодних умов року.

Звичайний павутинний кліщ (Tetranychus urticae Коch., Т. telarius L., родина павутинні кліщі – Tetranychidae, ряд акариформні – Acariformes) – комаха завдовжки 0,3–0,4 мм із чотирма парами ніг (личинки з трьома), сірувато-зелена, з темними плямами по обидва боки, а перед зимівлею – оранжево-червона. Тіло зверху вкрите щетинками, розташованими в 4 ряди.

Кліщ заселяє переважно нижній бік листків, де живе в павутині. Живиться соком рослин, проколюючи епідерміс листка, на якому утворюються світло-зелені плями, що надалі зливаються й утворюють знебарвлені ділянки (мармуровість). При цьому збільшується випаровування води, відбувається втрата хлорофілу та порушення функцій листкового апарату. Рослини відстають у рості, листки засихають і передчасно опадають, зменшується маса насіння, гинуть стебла, боби передчасно достигають та розтріскуються, зерно утворюється щуплим. Оскільки порушуються обмін речовин і фотосинтез, це призводить до зниження урожайності зерна до 60% з одночасним зниженням його якості.

Заселення рослин сої павутинним кліщем спостерігається у різні фази розвитку: від бутонізації у Степу, гілкування – цвітіння в Лісостепу до дозрівання в усіх зонах соєсіяння. Швидкому заселенню посівів сої павутинним кліщем сприяє підвищена температура повітря впродовж періоду вегетації.

Заходи захисту сої від павутинного кліща враховують особливості його біології. Зимують статевозрілі діапазуючі самиці під рослинними рештками й опалим листям. Навесні спочатку живляться на різних видах бур’янів, що ростуть на узбіччі доріг, у лісосмугах, безпосередньо на полях, з яких пізніше, з появою сходів, переходять на сою.

Павутинний кліщ га листку сої

Швидкому заселенню посівів сої павутинним кліщем сприяє підвищена температура повітря впродовж періоду вегетації
Швидкому заселенню посівів сої павутинним кліщем сприяє підвищена температура повітря впродовж періоду вегетації

Оптимальними умовами для розвитку та розмноження павутинного кліща є температура повітря 29–31°С, вологість 35–55% і гідротермічний коефіцієнт 1,1. Висока вологість у поєднанні з температурою вище ніж 35°С також стимулюють розмноження кліща. Тривалість розвитку однієї генерації сягає 10–28 діб. Впродовж вегетаційного періоду сої розвиваються 3–4 генерації шкідника.

Важливим складником забезпечення високих стабільних врожаїв і підвищення якості зерна сої є захист від домінуючого фітофага – звичайного павутинного кліща. Для контролю його чисельності розроблено цілу систему, що гармонійно поєднує агротехнічні та хімічні заходи.

Досвід вирощування сої переконує, що найбільше ушкоджуються павутинним кліщем пригнічені посіви, що є результатом порушення окремих елементів агротехніки. Через це в системі захисту культури від шкідника важливу роль відіграють агротехнічні заходи, спрямовані на створення оптимальних умов для росту та розвитку рослин, стійких до пошкоджень кліщем і несприятливих для його розмноження.

Сівозміна – найбільш радикальний захід у системі, якщо вона забезпечує правильну зміну культур у просторі та часі. Для сої потрібні попередники, які б залишали поле чистим від бур’янів, із достатньою кількістю вологи та поживних речовин у ґрунті, а також культури, які не пошкоджуються кліщем. Найкращими попередниками в цьому випадку є озимі та ярі зернові. Солому після її збирання краще подрібнити й залишити в ґрунті, проводячи одно- або дворазове лущення, завдяки якому також знищуються бур’яни. Кукурудза теж може бути непоганим попередником за умови, що післяжнивні рештки якісно подрібнюються. Можна розміщувати сою і після інших просапних – картоплі, буряків, овочевих культур. Недоцільно сіяти сою після зернобобових, однорічних та багаторічних бобових трав. Для того, щоб сівозміна була ефективним інструментом в боротьбі з павутинним кліщем, соя має повертатись на попереднє місце не раніше ніж через 3–4 роки.

Важливим заходом для оптимізації фітосанітарного стану посівів сої є строк сівби. Вважається, що завдяки встановленню строків сівби можна істотно зменшити негативну дію кліща. Сівба сої має відбуватися за принципом: чим раніше, тим краще. В такому разі проявляється такий тип стійкості рослин проти пошкоджень, як ухилення, коли на період заселення посівів шкідником рослини формують листковий апарат. В більшості районів сою висівають, якщо стійке прогрівання ґрунту на оптимальній глибині загортання насіння (3–4 см) досягає +12…14°С. Таке прогрівання посівного шару забезпечує отримання рівномірних і дружних сходів.

Сівбу сої проводять як суцільним (рядковим) способом із шириною міжрядь 15 см, так і широкорядним з міжряддям 45, 60 і навіть 70 см, залежно від особливостей сорту та наявності необхідного технічного парку. При цьому простежується чітка закономірність між способом сівби та чисельністю павутинного кліща. Встановлено, що щільність шкідника на посівах суцільного способу в 1,3 разу вища, що пов’язано зі сприятливим мікрокліматом для розмноження шкідника (більше вологи і прохолодне повітря).

Важливе значення для підвищення ефективності захисних заходів сої має вирощування високопродуктивних сортів цієї культури з високою стійкістю проти кліща. Найменш привабливим для заселення рослин шкідником виявились сорти ультраранньостиглої групи. В фазі утворення бобів щільність кліща не перевищувала 1,9–2,4 екз./листок, що в 11–14 разів менше, ніж на середньостиглих сортах. Крім того, ультраранньостиглі сорти доцільно вирощувати за технологією No-till і використовувати як попередник під озимі культури, а також у повторних посівах після збирання ранніх культур у Степовій зоні.

Загалом доцільно висівати два-три сорти різних груп стиглості, стійких проти павутинного кліща та несприятливих чинників довкілля (посухи, знижених температур тощо), що полегшить технологічний процес під час збирання урожаю.

Соя, як і інші зернобобові культури, досить вимоглива до мінеральних добрив. Але оскільки частину азоту соя може засвоювати самостійно за допомогою діяльності бульбочкових бактерій, підвищені дози азотних добрив можуть не тільки зменшити або навіть зупинити діяльність цих бактерій, а й призвести до значного збільшення чисельності павутинного кліща за рахунок зміни обміну речовин у рослині.

Розмноження павутинного кліща тісно пов’язане з бур’янами, які є резерваціями та проміжними рослинами-господарями для звичайного павутинного кліща. Тому система боротьби з бур’янами у посівах сої розрахована на контроль їх рівня на полі впродовж усього вегетаційного періоду культури. До уваги береться стан попередника, основний, досходовий та післясходовий обробіток ґрунту. Залежно від бур’янового угрупування визначаються гербіцид, його оптимальна норма витрати та час застосування. За класичної технології після стерньового попередника основна підготовка ґрунту включає лущення стерні з подальшою оранкою плугом із передплужниками. Досходове боронування проводиться через 3–4 дні після сівби, а післясходове – в період утворення 2–3 справжніх листків. При цьому знищується 60–90% проростків бур’янів.

З огляду на слабку конкурентоспроможність сої на ранніх етапах розвитку рослин по відношенню до бур’янів, застосування гербіцидів є обов’язковим. Використовуються як ґрунтові (досходові), так і післясходові. Однак слід застосовувати гербіциди з вибірковою токсичною дією, коротким періодом детоксикації у ґрунті й ефективним впливом на комплекс видів бур’янів, що засмічують посіви культури. Варто також зауважити, що соя дуже чутлива до гербіцидів, тому необхідно звернути увагу на препарати, які використовуються на попереднику, оскільки вони можуть мати негативну післядію.

Одним із засобів, який зменшує чисельність павутинного кліща на 45–60%, є оранка полів після збирання сої на глибину 27–30 см. Внаслідок цього рослинні рештки, де зимує шкідник, заорюються в ґрунт на значну глибину. Надзвичайно важливу роль у захисті сої від павутинного кліща відіграє використання інсектоакарицидів, що дає змогу разом із агротехнічними заходами значно зменшити потенційні втрати врожаю. Для визначення строків і необхідності проведення хімічних обробок посівів необхідне проведення обстежень на чисельність фітофага.

Облік чисельності та заселеність шкідником необхідно проводити за допомогою маршрутних обстежень та огляду пробних рослин (табл. 1).

Таблиця 1. Модифікована шкала оцінювання заселеності сої павутинним кліщем

Маршрутні обстеження починають навесні з початку вегетації сої та проводять їх раз у сім днів до кінця сезону. До утворення шести справжніх листків необхідно оглядати по 10 рослин рендомізовано у трикратній повторності. Оскільки впродовж вегетації відбувається переміщення павутинного кліща з листків нижнього ярусу на верхній, для визначення щільності популяції в фази цвітіння і дозрівання бобів слід проводити огляд листків нижнього, середнього та верхнього ярусів на 3 рослинах в 10 місцях та відбирати проби переважно з верхніх частин рослин. Економічний поріг шкідливості звичайного павутинного кліща на посівах сої становить 5 екземплярів на листок або заселеність 10% рослин.

В період утворення бобів для захисту сої від павутинного кліща за середньої чисельності 2–3 екз./листок або появи його колоній на рослинах доцільно обробити посіви дозволеними інсектоакарицидами (табл. 2).

Таблиця 2. Препарати, дозволені до використання в Україні для захисту сої проти звичайного павутинного кліща

Норма витрат робочої рідини при наземних обробках посівів становить 300–400 л/га, при авіаобприскуванні – 50–100 л/га. Найбільш висока ефективність досягається в разі застосування специфічних акарицидів Енвідор 240, к.с. і Ортус, к.с., які згубно діють на личинок і дорослих особин шкідника.

Проти кліща, розмноження якого починається на бур’янах, що ростуть в лісосмугах і на узбіччях доріг, доцільно застосовувати крайові обробки. Саме своєчасними крайовими обробками вогнищ шкідника можна виключити суцільні обробки, а відтак уникнути зайвих витрат і зменшити забруднення навколишнього середовища.

На сьогодні велику шкоду сої завдає також акацієва вогнівка. Майже щорічно її чисельність перевищує економічний поріг. Тому обробка посівів інсектицидами широкого спектру токсичної дії забезпечує захист культури від комплексу шкідників. Проте слід зазначити, що асортимент інсектоакарицидів обмежений, що може викликати появу резистентних популяцій павутинного кліща. Для уникнення такої ситуації необхідне чергування інсектицидів, що відрізняються механізмом токсичної дії.

Ці окремі елементи агротехніки вирощування сої та спеціальні заходи захисту культури від звичайного павутинного кліща прямо чи опосередковано впливають на розмноження і чисельність шкідника.

Таблиця 3. Система захисту сої від звичайного павутинного кліща

Вони об’єднані в певну систему захисту культури (табл. 3), що може претендувати на успіх за умови своєчасного та якісного її проведення.

Вікторія Березовська-Бригас, канд. с.-г. наук; Микола Секун, д-р с.-г. наук, Інститут захисту рослин НААН України

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2017