Застосування фунгіцидів на основі міді у посівах пшениці

71

Пшениця є однією з культур, що найбільш широко культивуються в усьому світі. Виробництво високоякісної продукції залежить від поєднання селекційних та агрономічних підходів, що дає змогу пшениці реалізувати весь свій генетичний потенціал. Підвищення врожайності збільшує потреби рослини в елементах живлення. Мідь є важливим мікроелементом, який необхідний для розвитку рослин пшениці, а також формування повноцінного колосу й виповненого зерна. Навіть невеликий дефіцит цього елементу призводить до зниження врожайності.

Впродовж вегетаційного періоду посіви пшениці озимої можуть уражуватися численними грибними захворюваннями, які призводять до втрати врожаю. Фунгіциди, які використовують для їх контролю, потребують до 20% від витрат на вирощування пшениці. Серед грибних захворювань слід виділити найбільш поширені: піренофороз, борошниста роса, бура листкова іржа, фузаріоз колосу, жовта іржа та кореневі гнилі. Борошниста роса злакових (збудник Blumeria graminis (DC) Speer) є облігатним паразитом, який набув високого ступеню спеціалізації. Кожна злакова культура має свою специфічну форму. Реакція на гриб змінюється залежно від сорту: хлороз і потемніння на фоні формування щільного міцелію характерні для чутливих сортів, у той час як світлі плями без розвитку міцелію зустрічаються в сортів більш стійких.

Борошниста роса пшениці

Фунгіцидні властивості міді роблять її важливим компонентом багатьох агрохімікатів. Разом з тим, оскільки мідь відноситься до важких металів, її вміст у зерні слід ретельно контролювати. В Україні зареєстровано численні добрива та фунгіциди, що містять мідь. Проте відомості щодо їх біологічної активності на озимій пшениці обмежені.

Тому метою досліджень було визначення ефективності низки неорганічних фунгіцидів на основі міді проти збудника борошнистої роси, їх вплив на врожайність і на вміст міді у зерні пшениці озимої.

Досліди проводили на посівах пшениці озимої у Дослідному сільськогосподарському виробництві Iнституту фізіології рослин і генетики НАН України (ДСВ IФРГ НАН України), смт Глеваха Васильківського району Київської області. Облікова площа ділянок становила 100 м2. Контролем слугували варіанти без обробки та фон N150P80K80. Кількість рухомих форм міді у ґрунті становила < 0,5 мг/кг. Схема досліду включала обробку відомими на ринку України фунгіцидами на основі міді: водорозчинний гідроксид міді (Косайд 2000 в.д.г. (DuPont) 150 г/га; Метеор, с.п. (Sunrise chemicals) 68 г/га, хлороокис міді (Украгросервіс) 70 г/га, CuSO4•5H2O (Реахім) 83 г/га. Концентрація Cu2+ у всіх робочих розчинах була однаковою і становила 0,35 моль/л.

Обстеження посівів та облік ураження рослин проводили навесні в кінці кущіння – початку виходу в трубку. Iнтенсивність ураження рослин визначали за фактично зайнятою міцелієм площею листка і стебла, виражали у балах: 0 – хвороба відсутня, рослина здорова; 1 бал (дуже слабка) – поодинокі подушечки гриба на листках та міжвузлях нижнього ярусу, уражено до 10% площі; 2 бали (слабка) – помірна кількість подушечок гриба на листках та міжвузлях нижнього ярусу, уражено 11–25% площі; 3 бали (середня) – на нижніх листках розвиток значний, на верхніх – подушечки гриба розсіяні, уражено 26–50% площі; 4 бали (сильна) – всі листки та міжвузля сильно уражені, подушечки зливаються, з численним спороношенням, уражено понад 50% площі. Може уражуватись колос.

Вміст міді у зерні визначали методом мас-спектрометрії.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Фунгіцидна дія препаратів міді спостерігалась через 14 днів після обробки. Висока ефективність проти збудника борошнистої роси була характерна для CuSO4•5H2O, CuCl2•3Cu(OH)2 та водорозчинного Cu(OH)2 (див. табл.). При порівнянні дії двох препаратів на основі гідроксиду міді (Косайд і Метеор) було виявлено кращі фунгіцидні властивості Косайду 2000. Більшість досліджених мідних фунгіцидів характеризуються високим рівнем розчинності у воді, за винятком варіанту з CuSO4•5H2O, оскільки під час приготування робочого розчину залишалися нерозчинені кристали солі.

Основним джерелом надходження важких металів у організм людини є споживання забрудненої їжі. Тому їх вміст у продуктах харчування строго контролюється FAO, WHO та іншими організаціями в усьому світі.

У наших дослідах обробка препаратами на основі міді у фазу виходу в трубку призводила до незначних коливань вмісту елементу в зерні пшениці. Певне зниження кількості міді у варіантах з водорозчинним Cu(OH)2 можна пояснити ефектом розведення, оскільки підвищення врожайності культури супроводжувалось зниженням вмісту міді в зерні.

Застосування фунгіцидів у фазу трубкування підвищувало врожайність пшениці озимої на 5–6,5 ц/га. Виняток становив варіант із сульфатом міді, де було відсутнє статистично значиме збільшення врожайності.

Застосування фунгіцидів у фазу трубкування підвищувало врожайність пшениці озимої на 5–6,5 ц/га

Відомо, що повноцінне азотне живлення рослин необхідне для отримання високих врожаїв. Разом з тим, у рослин, які вирощують на високому фоні азотних добрив, проявляються симптоми дефіциту міді. У свою чергу, мідь може підвищувати ефективність засвоєння азоту і тим самим сприяти більш активному розвитку рослини і підвищувати врожайність.

ВИСНОВКИ

Неорганічні фунгіциди на основі міді – Косайд 2000, Метеор, ХОМ є важливими складовими систем живлення пшениці озимої, особливо на ґрунтах із низьким вмістом мікроелемента. Як кофактор багатьох окисно-відновних ферментів, мідь сприяє більш активному розвитку рослини, що проявляється у підвищенні структурних показників врожаю та збільшенні зернової продуктивності рослин пшениці озимої. За невисокого рівня ураженості посівів борошнистою росою фунгіциди на основі міді ефективні для контролю поширення захворювання. Однократне позакореневе застосування міді в період вегетативного розвитку не призводить до підвищення її вмісту в зерні, який за ДСТУ 3768:2010 обмежений 10 мг/кг.

Таким чином, препарати на основі водорозчинного гідроксиду та хлороокису міді є важливими компонентами технологій живлення й захисту від хвороб високопродуктивних посівів озимої пшениці.

М.Є. Рязанова, аспірант, В.В. Швартау, д-р біол. наук, Інститут фізіології рослин і генетики НАН України

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2016