Вирощування ріпаку на Півдні України. Інтерв’ю з Олексієм Дмітрієвим

552
Олексій Дмітрієв – директор ТОВ СП «Злато Таврії»

Озимий ріпак – класична для центральних і західних регіонів України культура. Втім, останнім часом і на півдні нашої країни все більше аграріїв починають віддавати перевагу озимому ріпаку. Адже у зв’язку із глобальним потеплінням отримувати стабільні врожаї ярих культур тут стає дедалі складніше.

ДОСЬЄ

Назва: ТОВ СП «Злато Таврії»

Місцезнаходження: с. Качкарівка Бериславського району Херсонської області

Створено:  2004 р.

Спеціалізація: рослинництво – вирощування озимих: пшениці, ячменю, ріпаку; соняшнику, кукурудзи

Площа земель – 7500 га

Одним із господарств, яке тривалий час займається озимим ріпаком у посушливих умовах Півдня України, є ТОВ СП «Злато Таврії», розташоване в селі Качкарівка Бериславського району Херсонської області. Його директор Олексій Миколайович Дмітрієв розповів журналу «Агроном», завдяки чому ця олійна культура продовжує залишатись привабливою, на відміну від більшості ярих, і поділився своїм досвідом вирощування ріпаку.

О. Д.: З сільським господарством я пов’язаний із 2004 року, розпочав свою трудову діяльність у цій галузі одразу після закінчення навчання. Спочатку працював у агрохолдингу Valinor, а у 2011 році перейшов на посаду директора в ТОВ СП «Злато Таврії».

На час мого приходу озимий ріпак вже був присутній у структурі площ господарства. Скажу більше: саме з озимого ріпаку і починало свою діяльність ТОВ СП «Злато Таврії» у 2004 році. Після того, як перший урожай цієї культури було реалізовано за хорошою ціною, ріпак зайняв одне із провідних місць у структурі підприємства і наразі залишається для нас однією з найбільш привабливих в економічному плані культур.

А.: Тобто з того часу озимий ріпак ви вирощуєте щороку?

О. Д.: В принципі, ми ніколи не відмовлялись від цієї культури, інша справа, що не завжди могли провести сівбу через погодні умови. Бували роки, коли просто не вистачало вологи, і тоді ми замість ріпаку сіяли озиму пшеницю. Адже основна проблема при вирощуванні озимого ріпаку на Півдні України полягає не стільки у вимерзанні цієї культури, скільки в отриманні сходів.

Озимий ріпак вже тривалий час залишається в господарстві однією з найбільш привабливих в економічному плані культур
Озимий ріпак вже тривалий час залишається в господарстві однією з найбільш привабливих в економічному плані культур

А.: Яка загальна площа земель вашого господарства і якими культурами, окрім ріпаку, ви ще займаєтесь?

О. Д: ТОВ СП «Злато Таврії» розпочало свою діяльність із 180 га. На сьогодні ми маємо в обробітку 7500 га. Землі підприємства – в Бериславському і Великоолександрівському районах Херсонської області.

Спеціалізуємось на вирощуванні озимої пшениці – 2000 га, озимого ріпаку – 1500 га, озимого ячменю – 1000 га, соняшнику – 1500 га та кукурудзи (тільки на зрошені) – 700 га. Раніше займались також «нішевими» культурами: вирощували олійний льон, гречку, гірчицю. Втім, через нестабільність попиту на ринку та низьку ціну вирішили від них відмовитись.

Решта наших площ під паром – ми застосовуємо його в нашій сівозміні останніх два роки. В основному парові поля використовуємо перед посівом ріпаку, інколи – пшениці. Справа в тому, що навіть після пару нам не завжди вдається посіяти ріпак і отримати сходи внаслідок посушливих умов і відсутності необхідної кількості вологи у верхньому шарі ґрунту. Наприклад, цього року на деяких полях у нас виникли проблеми з посівом ріпаку – волога була на глибині 10 см. В таких випадках ми зазвичай висіваємо пшеницю. Але в цілому ефект від застосування пару очевидний. Він дає змогу накопичити більше вологи і втримати її у верхньому шарі ґрунту.

А.: На які культури робите ставку?

О. Д.: Переважно на озимі. З ними менше ризику. Озимі мають змогу використовувати запас зимової вологи і формувати кращий врожай. З ярими складніше.

В середньому озимої пшениці ми отримуємо 50–57 ц/га, озимого ріпаку – 30 ц/га, озимого ячменю – 50-55 ц/га, соняшнику – 24-25 ц/га, кукурудзи на зрошенні – 110 ц/га. Можливо, для когось такі показники щодо кукурудзи й малі. Та ми насамперед рахуємо економіку і підбираємо той варіант, де найбільше заробляємо.

Під зрошенням у нас також частина площ посівів ріпаку та пшениці. На цих полях, звісно, показники урожайності вищі, наприклад, гібрид озимого ріпаку PT200CL минулого року забезпечив нам урожайність 57 ц/га.

Взагалі ж землі, які знаходяться у нас під зрошенням, ми намагаємось використовувати максимально інтенсивно, отримуючи півтора урожаї за рік. Тобто якщо ми вирощуємо озимий ріпак на зрошенні, то після нього, зібравши врожай у червні, можемо висіяти, наприклад, кукурудзу з коротким ФАО – 180–200 і до кінця жовтня її зібрати. Минулого року перші поля ріпаку в нас взагалі було зібрано 12 червня. Щоправда, ми ще на тиждень скорочуємо період достигання завдяки десикації. Та ж сама ситуація і після пшениці на зрошенні, де ми також проводимо десикацію й після збирання висіваємо пожнивну культуру, зазвичай соняшник. Якщо підбирати оптимальні гібриди, то проблем з дозріванням немає.

Отже, на цих площах ми йдемо шляхом максимальної інтенсифікації технології з застосуванням десикації. Крім того, збираємо врожай з підвищеною вологою, наприклад, пшеницю з вологістю зерна 16–17% чи ріпак – 12–14% і далі досушуємо. Таким чином ми намагаємось виграти 4–5 днів.

А.: Що у вас за ґрунти і якій системі обробітку ґрунту віддаєте перевагу?

О. Д.: Переважна більшість наших ґрунтів – це чорноземи південні малогумусні (із вмістом гумусу 2–2,5%) з нейтральним рівнем pH.

Що ж до обробітку ґрунту – ми застосовуємо змішану технологію. У нас немає чіткої No-till, ми називаємо це «енергозберігаюча технологія». Якщо, наприклад, після певного попередника ми маємо можливість сіяти «по нулю» (поле вирівняне, погодні умови сприятливі, а терміни піджимають), то ми це робимо. В іншому випадку можемо застосовувати мінімальний обробіток. Після кукурудзи на зрошенні використовуємо класичну технологію.

Зазвичай з оранкою в нас бувають більші проблеми. Наприклад, минулого року ми, застосовуючи класичну технологію, готували поля під ріпак після збирання озимих зернових. На частині площ внесли добрива, зробили оранку і тим самим висушили шар ґрунту на глибину до 25–30 см. Тобто створили ще більше проблем для себе. В підсумку на тих площах, де ріпак посіяно «по нулю» чи «мінімалці», культура виглядає нормально, а от по оранці – значно гірше. І якщо сходи нам ще вдалось отримати завдяки тому, що після сівби пройшов невеликий дощ, то далі виник ризик загибелі посівів, адже на глибині до 25 см прошарок ґрунту був сухий. І коли ріпак досягнув цього рівня, він перебував «на межі життя і смерті». Тому на наступний рік ми плануємо дещо переглянути нашу систему обробітку.

В цілому ж ми поступово рухаємось у бік No-till. Для того, щоб перейти на цю технологію, нам потрібен час для «переозброєння», заміни техніки. Раніше у нас була обмежена кількість сівалок, які працюють «по нулю». Ми могли сіяти ними хіба що соняшник. Але в нинішньому році в нас уже є просапні та зернові сівалки, які можуть сіяти «по нулю». Тому площі під No-till плануємо збільшувати до 30%. За класичною технологією у нас залишаються поля на зрошенні після кукурудзи або ті, на яких потрібно заробити велику кількість пожнивних решток. Насправді це теж проблема. У нас є знайомі сусіди, які вже 12 років займаються No-till. І вони завжди прагнули отримати ось цю «подушку» з пожнивних решток. Але коли ми її отримуємо за один рік – 25 см, то стикаємось із реальною проблемою, коли навіть класичні сівалки No-till не можуть якісно провести сівбу. Є й інша проблема з пожнивними рештками – це людський чинник. Наприклад, люди для того, щоб їм легше було знаходити качани на полі, які залишились після збирання врожаю, можуть просто його підпалити.

Взагалі важко порівнювати різні технології. Адже No-till – це ціла філософія, до якої потрібно йти роками. А коли ми півполя обробили, а іншу половину – ні та уже робимо певні висновки, то це не зовсім об’єктивно. Адже в окремі роки ми отримували врожайність соняшнику «по нулю» в 2 рази вищу, ніж за класичної технології, але в наступні роки картина могла бути протилежною. Тому тут потрібні тривалі дослідження.

Для себе я відмічаю, що навіть за нашої технології No-till ми отримуємо додаткове накопичення вологи. І для нас це головне, оскільки в нашій зоні основним лімітуючим чинником є волога. Зазвичай на весну запас вологи в метровому шарі ґрунту за технології No-till як мінімум на 15 мм більший, ніж за класичної.

Наведу ще один приклад порівняння технологій. У нас є одне поле на зрошенні, де ми постійно застосовуємо оранку. А поряд розташоване поле наших сусідів, які займаються технологією No-till вже понад 12 років. Є ще третій сусід, у якого поля під No-till 6 років. І от коли прийшла весна, ми взяли пенетрометр і пішли разом шукати плужну підошву. І не знайшли її ні на нашому полі, ні на No-till, оскільки у ґрунті була волога. Але коли ми повернулись сюди в більш пізній період – влітку, то не змогли встромити пенетрометр у ґрунт ні на полі з класичним обробітком, ні на No-till. Тому навіть тут є певні питання.

А.: А як щодо аналізу ґрунту, проводите?

О. Д.: Останніх три роки – так, щороку змінюючи поля. Адже за один раз провести аналіз усієї площі дуже дорого. А от на зрошені робимо його щороку, оскільки це найбільш продуктивні площі. З результатів ми бачимо, що основним лімітуючим елементом для нас є азот. Фосфором і калієм ґрунти забезпеченні на середньому рівні. Тому в останні роки ми почали інтенсивно вносити безводний аміак.

А.: Повернімось до ріпаку. Площі під ним у вас стабільні чи змінюються?

О. Д.: В останні роки стабільні, хоча зараз ми розглядаємо варіант, що передбачає зменшення площ соняшнику і збільшення – ріпаку, адже шансів на гарний урожай у озимої культури в нашій зоні більше, ніж у ярих. Взагалі в цьому сезоні ми остаточно вирішимо, сіяти чи не сіяти соняшник, лише в березні, коли вийдемо в поле і зробимо аналіз ґрунту на вміст вологи. Для соняшнику він має бути хоча б 140 мм із поправкою на розподілення в метровому шарі. Тоді ще можна розраховувати на якийсь врожай. Якщо ж волога буде міститись лише у верхньому шарі, то з’являється значний ризик, що вже в липні-серпні соняшник відчуватиме нестачу вологи.

Основна проблема при вирощуванні озимого ріпаку на півдні України полягає не стільки у вимерзанні цієї культури, скільки в отриманні сходів внаслідок нестачі вологи
Основна проблема при вирощуванні озимого ріпаку на півдні України полягає не стільки у вимерзанні цієї культури, скільки в отриманні сходів внаслідок нестачі вологи

А.: Які гібриди озимого ріпаку почуваються краще у вашій зоні і як ви їх обираєте?

О. Д.: В останніх 2 роки ми працюємо з гібридами Corteva Agriscience™, сільськогосподарського підрозділу DowDuPont, а саме: насінням Brevant (наразі до складу портфоліо Brevant входять гібриди озимого ріпаку, які раніше були у портфелі Pioneer), «Сингента» і вітчизняної селекції. Гібриди Brevant займають у нас найбільші площі. В товарних посівах ми сіємо середньоранні PT200CL та PX125CL Clearfield-гібриди. Чому Clearfield? Тому що попередником пару в нас зазвичай є Clearfield-соняшник, на якому застосовується гербіцид Євролайтнінг. Для того, щоб уникнути проблем із післядією на цих полях (обмеження 2 роки), ми використовуємо Clearfield-гібриди ріпаку. Із «Сингенти» цього року зупинились на двох гібридах: Гладіус та СИ Мартен, а з вітчизняної селекції сіємо сорт Клеопатра (ВНІС).

Зазвичай сорти у нас висіваються на більш ризикованих площах. Якщо, наприклад, попередником ріпаку був пар і ми розуміємо, що потенціал урожайності цього поля високий, то, звісно, сіємо якісні гібриди. А на тих полях, де є певні технологічні ризики, гірші попередники, – висіваємо більш дешеві сорти. Так, там урожайність може бути нижчою, але і втрати від можливої загибелі посівів також менші.

Взагалі, коли ми говорили про середню врожайність ріпаку в господарстві у 30 ц/га, то враховували весь ріпак, посіяний як по парових, так і не парових попередниках. Якщо ж розглядати тільки посіви по пару, то минулого року на цих площах ми отримали понад 40 ц/га.

Щодо вибору гібридів – кожен рік ми закладаємо демо-посіви. Наприклад, у нинішньому році досліджуємо гібриди чотирьох компаній: лінійка гібридів Brevant, а також кілька гібридів «Сингента», «Лімагрейн» та BASF. Найкращі запускаємо у виробництво.

А.: Розкажіть детальніше про технологію вирощування озимого ріпаку в вашому господарстві.

О. Д.: Попередниками ріпаку в нас зазвичай є парові поля або озима пшениця. Якщо говорити про варіант із паром, то після збирання передпопередника – соняшнику ми проводимо оранку, а далі, з весни, весь обробіток спрямовано на боронування. За сезон у міру появи бур’янів можемо проводити 5–7 боронувань. Якщо пройшов дощ, ми також одразу закриваємо вологу. Крім цього, застосовуємо хімічний захист, обробляючи поля в середині літа гербіцидом суцільної дії для знищення багаторічних бур’янів. Також влітку проводимо удобрення безводним аміаком у нормі 100–150 кг/га.

Перед сівбою вносимо ґрунтовий гербіцид з діючою речовиною пропізохлор, заробляємо його бороною і далі сіємо. Починаємо сівбу, як правило, наприкінці липня – на початку серпня. Зазвичай норма висіву становить 500 тис. насінин/га, хоча цього року ми вирішили дещо поекспериментувати з цим параметром, а також шириною міжряддя. Тому на сьогодні у нас є поля з нормою висіву від 180 до 500 тис. насінин/га і міжряддям 20, 35 та 70 см. Дотримувались такої схеми: чим раніше проведено сівбу, тим менша густота.

Справа в тому, що останніх кілька років ми помічаємо, що ріпак навіть при густоті 120 тис. рослин/га здатний формувати урожайність понад 40 ц/га. Але для того, щоб він досягнув такого показника, рослини мають входити в зиму добре розвинутими, а також бути забезпеченими необхідними елементами живлення. Менша норма висіву, більше простору і відповідно більша кількість вологи на кожну рослину спонукає ріпак краще розвиватись. Єдиний момент – потрібно підібрати гібрид, який здатний добре галузитись.

Що ж до глибини висіву, то вона в нас варіює від 3 до 8 см залежно від зволоження ґрунту. Звісно, 8 см – це вже ризиковано, але в принципі сходи ще отримуємо.

Разом із сівбою також вносимо стартові добрива – нітроамофоску 50 кг/га.

А.: В чому полягає осінній догляд за посівами?

О. Д.: Восени захист спрямований в основному на боротьбу з шкідниками та регуляцію росту рослин.

Перша обробка проводиться у фазу 4 листків баковою сумішшю регулятора росту Фолікур 0,6 л/га (тебуконазол) з додаванням інсектициду (хлорпірифос або тіометоксам).

Наступна обробка може поєднувати рострегуляцію (тебуконазол) та підживлення бором (1 л/га) з можливим додаванням інсектициду залежно від ситуації на полі.

Цього року ми також проводили третю обробку інсектицидом, оскільки на ріпаку була проблема із капустяною міллю та попелицею. Остання шкодила до другого приморозку, і боротись із нею було досить складно. Окрім низької температури, на рівні 2–5°С, також відчувався дефіцит вологи, внаслідок чого в рослинах практично припинявся сокорух. Тому ефективність багатьох засобів захисту рослин була низькою – вони майже не переміщувались по рослині.

Якщо говорити про бур’яни, то нам інколи вистачає лише ґрунтового гербіциду, щоб захистити посіви до зими. Або ж використовуємо Євролайтнінг на Clearfield-гібридах чи Галера + Центуріон – на класичних.

А.: А як щодо весни?

О. Д.: У ранньовесняне підживлення використовуємо аміачну селітру, вносячи зазвичай до 500 кг/га.

Перша весняна обробка спрямована насамперед на боротьбу з прихованохоботником. Вона зазвичай відбувається наприкінці березня. Залежно від погоди і температурного режиму підбираємо відповідний інсектицид. Це може бути або простий піретроїд, або якийсь системний інсектицид, наприклад, Нурел Д – 1,2 л/га. Перевагу все ж таки намагаємось віддавати системним препаратам, адже сьогодні проблеми на полі може не бути, а завтра вона виникне. А при значних площах досить важко охопити відразу весь масив і обробити 1500 га за добу. Тому ми плануємо роботу таким чином, щоб забезпечити максимально тривалу дію препарату. В цю обробку залежно від ситуації можна додавати фунгіцид. Зазвичай це Дерозал 1 л/га.

Друга обробка – для покращення бічного гілкування – проводиться регулятором росту Сетар з нормою 0,4 л/га. Разом з ним вносимо бор – 1 л/га та за необхідності інсектицид – тіаметоксам (Енжіо 0,2 л/га) або імідаклоприд (Коннект 0,4 л/га).

Третю обробку здійснюємо перед початком цвітіння, використовуючи інсектицид імідаклоприд (Коннект 0,4 л/га) або хлорпірифос (Нурел Д 1 л/га) + бор 1 л/га.

У цьому сезоні в нас також заплановано додаткову обробку одним з інсектицидів – Белт 100 г/га або Кораген (150 мл/га). Справа в тому, що, з огляду на високу шкодочинність капустяної молі минулої осені, ми очікуємо її появи і в нинішньому році. В минулому сезоні проблеми з нею розпочались якраз у період початку цвітіння, коли вона вже активно розвинулась і почала шкодити на посівах ріпаку. І до кінця цвітіння – початку наливу міль повністю скелетувала рослини. Коли ж ми звернули увагу на цю проблему, то зрозуміли, що далеко не кожен препарат її усуває. Осінь показала, що найбільш ефективними в боротьбі з цим шкідником були саме Белт і Кораген.

Взагалі ми намагаємось вирішити всі проблеми зі шкідниками ще до цвітіння культури, щоб не труїти бджіл – дружимо з пасічниками. Втім, якщо в посівах в цей період з’являться певні шкідники, то у нас запланована обробка інсектицидом Біскайя 0,4 л/га.

Наприкінці цвітіння можлива ще одна обробка фунгіцидом (Піктор, Пропульс або Амістар – на вибір, залежно від погодних умов) + інсектицид за необхідності. Далі чекаємо дозрівання.

Перед збиранням на частині площ (близько 40%) проводиться десикація, щоб пришвидшити дозрівання рослин і оптимально завантажити техніку.

З бур’янами ми намагаємось вирішити всі проблеми ще восени, щоб навесні не застосовувати гербіциди, оскільки, по-перше, дуже важко наздоганяти температури, які різко зростають, а по-друге, за наявності в цей час у посівах бур’янів вони забирають собі частину азоту, який ми вносимо у ранньовесняне підживлення, посилюючи тим самим конкуренцію між рослинами.

Ріпак цвітеА.: Чи бували у вашій зоні проблеми з вимерзанням культури?

О. Д.: За останніх 12 років жодного разу ріпак не вимерзав, незважаючи на те, що були і безсніжні зими, і льодова кірка, і морози до -20°С. Були навіть короткочасні періоди, коли мороз доходив до -30°С. Втім, якщо ріпак входив у зиму добре розвинутим, то, зазвичай, він перезимовував. Бували навіть роки, коли здавалося, що точка росту загинула, а з нижньої частини, зі сплячих бруньок, рослина все одно починала гілкуватись.

А.: Під яку врожайність закладається технологія по озимому ріпаку?

О. Д.: Сьогодні ми розраховуємо в середньому на 30 ц/га. У разі вдалого розвитку рослин можемо внести незначні корективи.

А.: Які середні затрати на 1 га та рентабельність цієї культури у вашому господарстві?

О. Д.: Для нас озимий ріпак на сьогодні є найбільш економічно привабливою культурою. Затрати на вирощування 1 га – в межах 20 тис. грн. При врожайності 30 ц/га рентабельність може становити 50–80%. Якщо порівнювати із соняшником, то там більше ризиків. Сьогодні наш соняшник вже не конкурент соняшнику з центральної України. Крім того, в останні роки його навчились вирощувати і в не традиційних для цієї культури регіонах – Півночі та Заході України. Відповідно є вал товару, і ціна на нього вже дещо знизилась.

Ріпак – це все ж таки більш технологічно зручний попередник, раніше отримані кошти, експортний товар. Тому ми поки що продовжуємо робити ставку на цю культуру.

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2019