Вплив строків сівби озимого ячменю після різних попередників

409
Вплив строків сівби озимого ячменю після різних попередників

В Україні сільське господарство – одна з небагатьох галузей економіки, яка останніми роками в складних фінансово-економічних умовах зберегла позитивну динаміку обсягів виробництва та забезпечила продовольчу безпеку країни і значні валютні надходження до бюджету.

У степовій зоні України найбільші посівні площі займають такі сільськогосподарські культури, як пшениця озима, ячмінь озимий та ярий, кукурудза і соняшник, причому їх виробництво у загальнодержавному валовому зборі, як правило, становить відповідно 30–35%, 60–65%, 27–32%, 10–15%, 35–40%. Останніми роками саме ячмінь озимий (Hordeum vulgare L.), з огляду на сприятливі погодні умови та сталий попит на світових ринках, виявився однією з небагатьох сільськогосподарських культур, площі посіву якої суттєво збільшилися; на сьогодні в Україні вони становлять близько 1,0–1,2 млн га. Причому тенденція до збільшення посівних площ цієї культури спостерігається не тільки в зоні Степу, а й у Лісостепу і навіть Поліссі. У зв’язку з цим значно посилились вимоги як до сортів, які б відрізнялися високим генетичним потенціалом продуктивності,  підвищеною посухо- та спекостійкістю, стійкістю до хвороб і шкідників, так і до технологій їх вирощування.

Дійсно, площі посіву ячменю озимого в господарствах зони Степу з кожним роком поступово збільшуються і витісняють із полів ячмінь ярий. Це пояснюється не тільки погодними умовами, а й цілою низкою об’єктивних чинників, що спонукають зерновиробників віддавати перевагу озимій формі. Ячмінь озимий має вищу врожайність, в окремі роки нарівні із пшеницею озимою ефективно використовує запаси ґрунтової вологи пізньоосіннього-зимового та ранньовесняного періодів, має високу регенеративну здатність, більш посухостійкий і достигає на 8–16 діб раніше, ніж інші ранні колосові озимі та ярі культури. За умов успішної зимівлі та своєчасного догляду впродовж весняно-літньої вегетації він здатен формувати високі показники врожайності навіть після таких непарових попередників, як соняшник та кукурудза на зерно. В разі загибелі посівів впродовж зимового періоду, що у господарствах Степу трапляється 1 раз на 3–5 років, завжди є можливість пересіяти поле ярим ячменем або іншою ярою культурою. Саме загроза вимерзання посівів є визначальним чинником, який обмежує поширення цієї важливої зернової культури у всіх регіонах України.

Ячмінь озимий має значно нижчу морозо- та зимостійкість порівняно із пшеницею озимою і особливо з озимими житом та тритикале. Він може загинути при зниженні температури ґрунту на глибині залягання вузла кущіння рослин до –10…–14°С. Різке зниження стійкості ячменю до низьких температур спостерігається при його переростанні, що може бути наслідком ранніх строків сівби та високого рівня мінерального живлення при належній вологозабезпеченості й тривалому осінньому періоді. Надзвичайно шкідливим для нього є різке амплітудне коливання температурних показників у зимовий та ранньовесняний період, особливо за відсутності  снігового покриву на полях.

Саме недотриманням оптимальних строків сівби ячменю озимого в багатьох господарствах пояснюється недостатній розвиток рослин перед зимівлею, що посилюється розміщенням цієї культури після незадовільних попередників, які пізно звільняють поле, не даючи змоги якісно підготувати ґрунт. Це призводить до нерівномірності появи сходів, зрідженості посівів, значних втрат після зимівлі та, нерідко, низької врожайності. При ранніх строках сівби, особливо в роки з тривалою теплою осінню, озимий ячмінь може пройти в цей період стадію яровизації, в результаті чого морозостійкість його різко знижується. Рослини пізніх термінів сівби не встигають добре розкущитися і накопичити в достатній кількості захисні речовини, тому навіть при невеликих морозах суттєво пошкоджуються і можуть загинути навіть у ранньовесняний період. Високу зимостійкість мають рослини ячменю озимого, які перед зимівлею сформували від 3 до 5 пагонів і мають добре розвинену кореневу систему.

Вважається, що оптимальні строки сівби ячменю озимого настають у другій половині або в кінці проведення сівби пшениці озимої. Типово озимі сорти ячменю слід висівати на 5–7 діб раніше, ніж сорти «дворучки», яким властиве сильне переростання.

Щоправда, й на сьогодні відсутня єдина думка серед фахівців щодо кращих строків сівби цієї важливої зернової культури, оскільки рослини ячменю озимого дуже чутливі до цього технологічного прийому, який одним з небагатьох інших визначає результати їх зимостійкості та врожайності. Водночас поступово відбуваються кліматичні зміни, які передбачають збільшення аномально спекотних періодів, що очікуються частішими і довшими, та меншу кількість днів із сильними морозами. Водночас можливі прояви екстремально низьких зимових температур, що надалі неодмінно призведе до перегляду структури посіву сільськогосподарських культур не тільки у степовій зоні, але й у цілому по країні.

Беручи до уваги наведенні вище проблеми, ми ставили завдання визначити якнайкращі строки сівби ячменю озимого в умовах північного Степу України, оскільки в більшості років гідротермічний режим у передпосівний період у цій зоні достатньо суворий, тому не завжди вдається отримати дружні та своєчасні сходи цієї важливої зернової культури в разі ранніх і оптимальних строків сівби.

Польові досліди проводили в 2013–2016 рр. на Синельниківській селекційно-дослідній станції ДУ «Інститут зернових культур НААН» у сівозміні лабораторії агробіологічних ресурсів озимих зернових культур.

Ґрунт дослідної ділянки – чорнозем звичайний. Середній вміст гумусу в орному шарі ґрунту становив 3,9%, рН сольової витяжки – 6,6. Вміст азоту за Кравковим і рухомих форм фосфору та калію за Чириковим – відповідно 0,9; 23,0; 13,8 мг на 100 г абсолютно сухого ґрунту.

Ячмінь озимий висівали в чотири терміни: 25 і 30 вересня та 5 і 10 жовтня. Досліджувалися різні за біологічними особливостями сорти ячменю озимого Достойний та Луран, які в останні роки за своїми посівними площами домінують у північній частині зони Степу. Сівбу проводили після двох різних за своїм потенціалом попередників – гороху та соняшнику.

Технології вирощування – загальноприйняті для північної частини Степу України. Сівбу проводили сівалкою СН-16, а урожай збирали комбайном Sampo-130.

Аналіз погодних умов впродовж досліджень показав, що вони були достатньо різноманітними як за температурним режимом, так і за кількістю опадів впродовж вегетації ячменю озимого. Найбільш сприятливим для вирощування озимини виявився 2015 р., що забезпечило отримання максимальних показників врожайності за весь час проведення дослідів.  Найменш сприятливі погодні умови склалися в 2013 та 2014 рр., коли відмічалися значні ушкодження та загибель рослин після зимівлі; особливо це стосується посівів ячменю після соняшнику.

Результати досліджень показали, що реакція сортів ячменю озимого на строки сівби після різних попередників була далеко не однозначною і залежала від погодних умов та їх біологічних особливостей.

Відомо, що розвиток рослин в осінній період у більшості випадків є визначальним у формуванні високої зимостійкості рослин та їх подальшій продуктивності. Серед озимих зернових культур найбільш вимогливим до стану посівів перед зимівлею, тобто до морфо-біометричних показників рослин, є ячмінь озимий.

Розвиток рослин в осінній період є в більшості випадків визначальним у формуванні високої зимостійкості рослин та їх подальшій продуктивності
Розвиток рослин в осінній період є в більшості випадків визначальним у формуванні високої зимостійкості рослин та їх подальшій продуктивності

За роки досліджень було встановлено, що величина біометричних показників рослин ячменю озимого перед зимівлею значною мірою залежала від наявності запасів продуктивної вологи у ґрунті та відповідного температурного режиму, які спостерігалися на час сівби та впродовж осінньої вегетації. Оптимальна комбінація цих чинників, тобто раціональне співвідношення водного і теплового ресурсів, забезпечувалася кращими термінами сівби, завдяки чому рослини накопичували достатню надземну масу, формували вузол кущіння та кореневу систему, успішно зимували й мали високу індивідуальну продуктивність.

Так, за результатами проведеної роботи, середня висота рослин ячменю озимого після завершення осіннього періоду залежно від строку сівби, попередника, сорту та погодних умов була у досить широкому діапазоні. За ранньої сівби (25 вересня) після гороху рослини мали висоту, як правило, в середньому 15,6–16,5 см, але в окремі роки після цього попередника могли переростати, як це спостерігалося восени 2012 р., або, навпаки, розпочинати зимівлю лише у фазі повних сходів, що відмічалося в 2015 р. (табл. 1).

Таблиця 1. Морфо-біометричні показники рослин ячменю озимого на час припинення осінньої вегетації залежно від умов їх вирощування (середнє значення за роки досліджень)Значно меншою висотою (6,9–12,0 см) відзначались рослини ячменю, де попередником був соняшник, що пояснюється не тільки гіршим поживним режимом після цього попередника, а й, причому більшою мірою, значно меншими запасами продуктивної вологи у ґрунті на час проведення сівби, що не дало змоги отримати своєчасні сходи. Як правило, у фазі кущіння (2,0–2,9 пагонів/рослина) розпочинали зимівлю лише рослини ячменю озимого, сівбу якого проводили в ранні строки (25–30 вересня) після гороху. З огляду на це  зрозумілим є і незначний розвиток у рослин вторинної кореневої системи, яка тісно пов’язана із процесами кущіння та наявним гідротермічним режимом. Якщо в період формування вузла кущіння ґрунт пересихав глибше рівня його залягання, вузлові корені не розвивалися, хоча і спостерігалося їх утворення у вигляді зачатків довжиною не більше ніж 1,0 мм.

Впродовж досліджень перед зимівлею сорти ячменю озимого формували незначну вегетативну частину, маса 100 абсолютно сухих рослин в більшості випадків при різних умовах вирощування була у межах 4,0–8,9 г. Хоча за ранньої сівби (25 вересня) після гороху по завершенні осіннього періоду вегетації маса 100 абсолютно сухих рослин була значно більшою і в середньому становила 15,0–16,1 г. Найменшою величиною надземної маси (3,0–3,1 г) характеризувалися рослини ячменю озимого пізнього строку сівби (10 жовтня) після соняшнику.

Звісно, недостатньо розвинені рослини ячменю озимого після осінньої вегетації прогнозовано мали невисоку стійкість до низьких температур та інших несприятливих погодних явищ впродовж зимового періоду. Найбільш небезпечним виявилося зниження температури ґрунту на глибині заробки насіння до –9…–12°С за відсутності достатнього снігового покриву. Навіть порівняно короткочасна дія морозу на рослинні організми призводила до їх ушкодження та загибелі. За час проведення дослідів найбільший відсоток ушкодження посівів ячменю озимого спостерігався у 2014 р., коли на ділянках після соняшнику середня кількість рослин, які перезимували, становила від 49 до 71%; після гороху – від 58 до 85% (табл. 2).

Таблиця 2. Зимостійкість ячменю озимого залежно від строків сівби після різних попередниківПереростання ячменю озимого, як це спостерігалося восени 2012 р. за порівняно ранньої сівби після гороху (25 вересня), також призводило до втрат рослин, величина яких за результатами зимівлі в 2013 р. становила залежно від сорту 23–35%. За сівби після гороху рослини краще зимували при проведенні сівби в більш пізні строки, а саме: 5–10 жовтня; після соняшнику – за сівби 30 вересня – 5 жовтня. Також слід зазначити, що в разі вирощування ячменю озимого після кожного з попередників кількість життєздатних рослин після зимівлі становила в середньому 82,8–90,0%. Дещо краще зимували рослини сорту Достойний порівняно з сортом Луран.

Результати перезимівлі значною мірою впливали на показники врожайності ячменю озимого, компенсаційна здатність рослин якого, як відомо, дуже висока. За сприятливих погодних умов у ранньовесняний період ця зернова культура здатна швидко відновити ушкоджену вегетативну масу і сформувати гарний врожай.

Проведені дослідження показали, що агрокліматичні умови та технологічні заходи вирощування мали значний вплив на врожайні показники ячменю озимого. Найбільш вагомий врожай зерна було отримано при його сівбі 30 вересня та 5 жовтня після гороху: він становив у середньому по сортах, що вивчалися, відповідно 5,24 та 5,50 т/га (табл. 3). За вирощування ячменю озимого після соняшнику найкращі результати забезпечила сівба в порівняно ранні строки, а саме: 25 вересня (3,99 т/га) та 30 вересня (3,76 т/га).

Таблиця 3. Урожайність ячменю озимого (т/га) залежно від строків сівби після різних попередниківЗалежно від строку сівби урожайність ячменю озимого після гороху була на 21–32% більшою порівняно з величиною врожаю озимини, попередником якої був соняшник.

Так, завдяки своїй пластичності та більш високій регенеративній і компенсаційній здатності, що особливо важливо після зимівлі, найкращим серед сортів, які досліджувалися, виявився сорт Луран, який за продуктивністю перевищував сорт Достойний на 12–25% в разі вирощування його після гороху та на 11–17% – при вирощуванні після соняшнику.

ВИСНОВКИ

Результати досліджень свідчать, що показники врожайності ячменю озимого значною мірою визначаються ще в осінній період і залежать від фізіологічного стану рослин перед зимівлею та обумовлюються їх кількістю після зимового періоду і сприятливими погодними умовами впродовж весняно-літньої вегетації. Серед багатьох технологічних прийомів, які застосовуються при вирощуванні ячменю озимого, одним із найважливіших є правильний вибір строків сівби цієї зернової культури, що при відсутності додаткових матеріальних витрат гарантує оптимальний розвиток рослин восени, їх збереженість після тривалої зими та формування високої врожайності.

М. М. Солодушко, В. П. Солодушко, І. І. Гасанова, С. С. Ярошенко, кандидати с.-г. наук, Інститут зернових культур НААН України, О. Л. Романенко, канд. с.-г. наук, Запорізька філія ДУ «Держґрунтохорона»

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2019