Вплив сульфату магнію та сульфату амонію на урожайність озимого ріпаку

779

У системі удобрення ріпаку найбільш глибоко вивчено особливості внесення азоту, фосфору та калію. Починаючи орієнтовно з 2008 року, ріпаководи почали широко використовувати в системі удобрення також сірку. Проте дискусії щодо норм, строків внесення і форм сірковмісних добрив тривають до сьогодні.

Для уточнення впливу сірковмісних добрив на урожайність озимого ріпаку впродовж 2013–2015 рр. було проведено дослідження на чорноземі типовому із вмістом гумусу 3,75% та вмістом сірки 4,4 мг/кг ґрунту.

Основні елементи технології вирощування ріпаку такі. Висівали ріпак у ланці сівозміни соя – озима пшениця – озимий ріпак. У досліді використовували найбільш поширений гібрид озимого ріпаку від компанії NPZ – Шерпа. Під оранку вносили 150 кг/га діамофоски (NPK – 9:19:30).

Схема досліду включала такі варіанти:

  1. Контроль – без внесення сірковмісних добрив;
  2. Обприскування по вегетації сульфатом магнію восени двічі: у фазі 3–4 та 6–7 листків по 5 кг/га; навесні тричі: у фази початку росту пагона та бутонізації по 10 кг/га і в фазі середини цвітіння 5 кг/га;
  3. Сульфат амонію 100 кг/га восени під культивацію; навесні тричі сульфат магнію як листкове підживлення: у фазу початку росту пагона та бутонізації по 10 кг/га та у фазі середини цвітіння 5 кг/га;
  4. Сульфат амонію 200 кг/га восени під культивацію;
  5. Сульфат амонію 200 кг/га по мерзлоталому ґрунту;
  6. Сульфат амонію 100 кг/га восени під культивацію та 100 кг/га по мерзлоталому ґрунту.

Результати наших досліджень показали, що за осіннього внесення сульфату амонію та сульфату магнію рослини на цих ділянках досліду перед входженням у зиму мали більш інтенсивне зелене забарвлення та були краще розвинуті. Добрива також по-різному вплинули на формування листкового апарату. Так, уже перед входженням у зиму на рослинах озимого ріпаку з осіннім внесенням сульфату амонію 200 кг/га було на 3 листки більше, ніж на контролі, на варіанті з осіннім внесенням сульфату амонію 100 кг/га – на 2 листки більше, а за осіннього дворазового листкового внесення сульфату магнію по 5 кг/га – на 1 листок, більше ніж на контролі.

Осінню рістрегуляцію озимого ріпаку на усіх варіантах досліду проводили у фазі 3–4 листків препаратом Карамба Турбо 0,8 л/га в суміші з препаратом Спектрум Бор 1 л/га. Одноразового внесення Карамба Турбо було достатньо – витягування точки росту рослин на варіантах з внесенням сульфату амонію та сульфату магнію порівняно до контролю не спостерігалося.

На варіанті з осіннім внесенням сульфату амонію 200 кг/га спостерігався найшвидший старт рослин навесні, що свідчить про хорошу перезимівлю. Тобто, незважаючи на підвищення інтенсивності осіннього розвитку рослин ріпаку за внесення сульфату магнію та, особливо, сульфату амонію, зменшення зимостійкості не спостерігалося (рис. 1).

Вплив осіннього внесення сульфату амонію на розвиток озимого ріпаку (11.04.2016 р.)
Рис. 1. Вплив осіннього внесення сульфату амонію на розвиток озимого ріпаку (11.04.2016 р.)

Необхідно брати до уваги, що для оптимального розвитку ріпаку в осінній період вегетації необхідно орієнтовно 15 кг/га сірки. Основну частину сірки, 40–50 кг/га, ріпак засвоює навесні у фази інтенсивного наростання біомаси – до кінця цвітіння.

Основними попередниками під ріпак є пшениця та ячмінь. Під ці культури практично не вносять сірковмісні добрива, можливо, за винятком листкового внесення сульфату магнію в суміші з карбамідом. Проте для формування врожаю на рівні 70–80 ц/га їм теж потрібно 28–32 кг/га сірки. Тут також варто згадати, що попередниками під ріпак часто бувають бобові культури та соняшник, які засвоюють сірку для формування врожаю у значно більших обсягах, аніж зернові. Оскільки сірковмісні добрива у сівозміні не вносяться або норми їх внесення дуже занижені, відбувається постійне зменшення вмісту сірки у ґрунті (табл. 1). Тому коли ми сіємо ріпак, який є вимогливим щодо сірки, ефективність внесення сірковмісних добрив велика навіть восени.

Таблиця 1. Потреба основних сільськогосподарських культур у макроелементах, кг-ц урожаюЦе підтверджується результатами наших досліджень. Найменша врожайність ріпаку (48,1 ц/га), як і очікувалось, була на контролі без внесення сірковмісних добрив. На другому варіанті з листковим внесенням сульфату магнію восени та навесні урожайність підвищилась до 50,4 ц/га, або на 2,4 ц/га (табл. 2). Отже, листкове внесення сульфату магнію було ефективним, але урожайність виявилась найнижчою серед варіантів із внесенням сірковмісних добрив.

Таблиця 2. Урожайність озимого ріпаку залежно від внесення сірковмісних добривБільший вплив на врожайність спричинив сульфат амонію, оскільки норми внесення сірки були вищими порівняно з сульфатом магнію. Так, на третьому варіанті урожайність підвищилась до 53,8 ц/га, що більше порівняно з попереднім варіантом на 3,3 ц/га.

Аналізуючи урожайність озимого ріпаку, бачимо, що найвищою вона була за дворазового ґрунтового внесення сульфату амонію 100 кг/га восени та 100 кг/га навесні – 57,0 ц/га, що більше порівняно з контролем на 9,0 ц/га (табл. 2). Це можна пояснити тим, що рослини ріпаку були рівномірно забезпечені сіркою впродовж вегетації. Крім того, необхідно врахувати також додаткове внесення азоту з цим добривом.

Високу ефективність забезпечило також одноразове внесення 200 кг/га сульфату амонію по мерзлоталому ґрунту. Урожайність порівняно з шостим варіантом була меншою лише на 0,3 ц/га. Більше зниження урожайності спостерігалося за одноразового внесення такої ж норми (200 кг/га сульфату амонію) восени під культивацію. Порівняно з весняним внесенням урожайність зменшилась до 54,5 ц/га, або на 2,3 ц/га. Нижчу ефективність осіннього внесення можна пояснити значною рухомістю сірки у ґрунті (як азоту) і вимиванням її під дією опадів.

ВИСНОВКИ

Збільшення врожайності сільськогосподарських культур спричиняє значне винесення сірки із ґрунту. Оскільки сірка легко вимивається, її потрібно вносити щороку. Ефективним є листкове внесення сульфату магнію, але вищу врожайність забезпечує застосування сульфату амонію. Приріст урожайності від внесення 200 кг/га сульфату амонію досягає 8,7–9,0 ц/га.

І. М. Бучинський, канд. с.-г. наук, В. В. Лихочвор, д-р с.-г. наук, професор, Львівський Національний аграрний університет

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2017