Внесення мікроелементів на ріпаку

473

Для отримання врожаю на рівні 50 ц/га рослинам ріпаку потрібно в середньому близько 280 кг/га азоту і лише 10 г молібдену. Однак якщо культурі не вистачатиме цих 10 г, ріпак не зможе засвоїти необхідну кількість азоту і, як наслідок, утворити білок. Тому питання забезпечення рослин мікроелементами є вкрай важливим.

АКЦЕНТ НА БОР І МОЛІБДЕН

На полях Центральної та Східної Європи посіви ріпаку часто страждають від нестачі мікроелементів. Зокрема, дуже важливу роль у живленні рослин відіграють молібден, бор, мідь і марганець.

Водночас ріпак досить добре засвоює такі елементи, як мідь, марганець, цинк і залізо. Відповідно, на посівах культури нестачу цих елементів можна спостерігати значно рідше, ніж, наприклад, на зернових. Дефіцит можливий, зокрема, за посушливої осені, поки рослини ще не утворили досить розгалуженої кореневої системи. Це відбувається до фази 6 листків. Якщо до цього часу в ріпаку не помітні ознаки нестачі зазначених елементів, то зазвичай на більш пізніх стадіях вони також не виникають.

Таким чином, за необхідності та в разі створення несприятливих умов для росту саме молоді посіви ріпаку потребують підживлення зазначеними мікроелементами.

Дещо інша ситуація з бором і молібденом: на дефіцит цих елементів ріпак реагує значно чутливіше. Їх нестача може проявлятися у різні періоди вегетації, в тому числі й на більш пізніх стадіях росту навесні.

В ЧОМУ ПОЛЯГАЄ ОСОБЛИВІСТЬ ДІЇ МІКРОЕЛЕМЕНТІВ?

Мікроелементи можуть впливати на обмін речовин рослин безпосередньо як кофактори, або ж  складові ферментів. Таким чином, вони здійснюють вагомий вплив на формування обсягів і якості врожаю. Часто значна увага при удобренні рослин надається макроелементам, зокрема азоту. Порівняно з ним, обсяг необхідних мікроелементів дуже незначний, однак вони необхідні для нормального розвитку рослин. Наприклад, за нестачі молібдену навіть при достатньому удобренні азотом ріпак не зможе використати його повною мірою.

Варто пам’ятати, що норма необхідних рослині мікроелементів не залежить від її вегетативної маси. Таким чином, збільшення норми добрив з мікроелементами не дасть змоги пропорційно збільшити прирости рослинної маси. Водночас завдяки достатньому забезпеченню мікроелементами гарантуються відповідне утворення ферментів та їх дія, а також безпосереднє регулювання електронного балансу, що забезпечує необхідне проходження процесів обміну речовин.

ЧОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІКРОЕЛЕМЕНТАМИ НАРАЗІ СТАЄ ВСЕ БІЛЬШ КРИТИЧНИМ?

Велика кількість мікроелементів міститься в органічних добривах. Однак скорочення використання органіки та перехід на виключно хімічні мінеральні добрива призвели до дефіциту певних елементів у ґрунті. Разом з тим, на фоні зростання врожайності різних культур потреба у забезпеченні ними рослин стає все більш відчутною.

Помітну роль у доступності мікроелементів відіграє також підвищення показника рН багатьох глибоких ґрунтів, яке відбувається в результаті підняття кальцію з капілярною вологою з нижніх шарів ґрунту. Цей процес відбувається природним шляхом, як реакція на кислотні дощі.

Доступність мікроелементів для рослин значною мірою залежить і від вологості ґрунту. Тож посухи, які останніми роками спостерігаються дедалі частіше, додатково ускладнюють живлення посівів.

Основні функції різних мікроелементів для рослин ріпаку наведено в табл. 1.

Таблиця 1. Основні функції мікроелементів для рослин ріпакуРОЛЬ МОЛІБДЕНУ В ЖИВЛЕННІ РІПАКУ

Мікроелементи загалом є важливими складовими різних ферментів. Так, молібден на ріпаку є складовою нітратредуктази – ферменту, який забезпечує відновлення нітратів до нітритів, що надалі можуть перетворюватися на амоній. Цей ланцюжок перетворення необхідний рослині, щоб мати змогу утворювати з азоту власні протеїни. Якщо ж рослина засвоїла азот вже у формі амонію, вона може одразу використовувати його для побудови амінокислот.

Такі процеси перетворення важливо розуміти, оскільки в цьому випадку саме від форми азотного добрива залежатиме, скільки молібдену необхідно ріпаку для утворення нітратредуктази та перетворення нітратів. Якщо азотні добрива у формі нітратів мало використовуються, відповідно, й потреба рослин у молібдені буде меншою.

Водночас, якщо нітрат у рослинах не може перетворитися через відсутність нітратредуктази в результаті нестачі молібдену, він накопичується на краях листків, де з часом призводить до їхнього некрозу. Некрози стягують листки по краях, у результаті чого вони набувають форми ложки. Це характерний прояв нестачі молібдену. Симптоми дефіциту молібдену посилено проявляються після внесення нітрату і менше – після сечовини, рідкого гною або інших амоніймістких азотних добрив.

Накопичення нітратів через брак молібдену посилює чутливість ріпаку до заморозків, що може значно збільшити втрати рослин впродовж зимового періоду.

КОЛИ СЛІД ОЧІКУВАТИ ДЕФІЦИТУ МОЛІБДЕНУ?

Слід розуміти, які процеси перетворення та фіксування мікроелементів відбуваються в різних ґрунтах. Так, молібден фіксується і є малодоступним для рослин саме в ґрунтах з низькими рівнем рН. Дефіцит молібдену зустрічається регулярно при рівні рН нижче 5,5. Це практично єдиний елемент, доступність якого у кислих ґрунтах знижується в результаті утворення молібдату заліза. Молібден також фіксується органічною речовиною, зокрема, ґумусним комплексом. Тож за таких умов, якщо не проводиться вапнування та молібден не вноситься «по листку», найкращі результати для ріпаку забезпечить удобрення азотом у формі сечовини.

Також у ґрунтах із низьким рівнем рН і обмеженою доступністю молібдену посіви ріпаку важче переноситимуть гербіцидні обробки. Це, найімовірніше, пов’язано зі зниженням здатності кореневої системи ріпаку засвоювати молібден в результаті контакту з гербіцидами.

Активне внесення кислих добрив також може стати причиною виникнення нестачі молібдену, оскільки в такому випадку відбувається закислення ґрунтів.

Iнколи брак молібдену може спостерігатися й на легких ґрунтах, де впродовж тривалого часу проводилося вапнування. Там молібден може легко вимиватися з поверхневого шару ґрунту.

ЩО ВКАЗУЄ НА НЕСТАЧУ МОЛІБДЕНУ?

Про недостатню кількість молібдену може свідчити:

  • утворення вузьких листків із білими прожилками;
  • листки набувають спотвореної форми, розвиваються лише з одного боку та скручуються, набуваючи форми ложки;
  • на краях листків утворюється менше вирізів (вигинів).

Підозра в нестачі молібдену посилюється, коли, незважаючи на достатнє азотне удобрення посівів, рослини мають такий вигляд, ніби їм бракує азоту.

ЯК ЗАПОБІГТИ ДЕФІЦИТУ ЕЛЕМЕНТУ?

Уникнути дефіциту молібдену часту допомагає вапнування ґрунту. Якщо вапнування в короткочасній перспективі неможливе, впоратися з нестачею елементу можна шляхом проведення листкових підживлень.

При дослідженні проб ґрунту на вміст молібдену обов’язково має враховуватися показник рН. Щоб отримати повну картину, краще проводити дослідження самих рослин на вміст у них молібдену і порівнювати результати з аналізами ґрунту. Якщо результати досліджень рослин вказують на вміст молібдену в верхніх, повністю розвинутих листках, на рівні менше ніж 3 ррm, рекомендується негайно проводити підживлення мікроелементом «по листку».

Молібден міститься в багатьох добривах для листкових підживлень, зазвичай у формі молібдату натрію. Перше підживлення зазвичай проводиться на стадії 4–6 листків восени, разом із першою інсектицидною обробкою. Далі його можна проводити на початку стеблування та на стадії бутонізації, вносячи 50–100 грамів молібдату натрію на гектар.

Важливо звертати увагу на своєчасність підживлення молібденом, яке має передувати значному засвоєнню рослинами нітратного азоту з добрив або при його вивільненні в процесі мінералізації.

В деяких випадках протруювання ріпаку з додаванням молібдену забезпечувало високу ефективність,  запобігаючи таким чином дефіциту елементу на ранніх стадіях розвитку восени.  Було також відмічено, що в результаті протруювання насіння посіви на ранніх стадіях розвитку були менш чутливими до дії гербіцидів.

РОЛЬ МІДІ У ЖИВЛЕННІ РІПАКУ

Окрім важливого впливу на обмін речовин та формування врожайності, мікроелементи також відіграють важливу роль у дезактивації гербіцидів. Для ріпаку цю функцію виконує мідь. Вона також входить до складу багатьох ферментів, зокрема, цито­хром­монооксигенази (cyt­-MOG) та ґлютатіон­-S-­трансферази (GST). Ці ферменти відіграють важливу роль у детоксикації ріпаку під час застосування гербіцидів. На відміну від молібдену, міді часто не вистачає на делювіальних ґрунтах та ґрунтах із високим вмістом ґумусу, де названий елемент фіксується гумусним комплексом і стає малодоступним для рослин. В результаті цього через нестачу міді в ріпаку утворюється недостатня кількість ферментів для дезактивації гербіцидів і посіви більш відчутно страждають від їх дії. У разі значної нестачі міді навіть грамініциди, які зазвичай розкладаються під впливом cyt-­MOG, можуть спричиняти на ріпак негативний вплив. Суттєве значення має і технологія обробітку ґрунту. Так, внаслідок відмови від оранки органічна речовина акумулюється у верхньому шарі, що, у свою чергу призводить до зв’язування в ньому міді та обмеження її доступності для рослин.

РОЛЬ БОРУ В ЖИВЛЕННІ РІПАКУ

Слід також відмітити вагоме значення бору для ріпаку. Оскільки молекули бору несуть на собі потрійний негативний заряд, цей елемент відіграє важливу роль у балансуванні зарядів у рослинних клітинах. Його нестача провокує дисбаланс у заряді, через що порушується прохідність клітинної стінки.

Як для молібдену та міді, так і для бору існують певні умови ґрунту, в яких його доступність для рослин обмежується. Зокрема, у ґрунтах з високими показниками рН та за посушливих умов бор перетворюється на важко розчинні поліборати. Ці сполуки недоступні для рослин, тож навіть за наявності елементу в ґрунті посіви ріпаку не зможуть його засвоювати. Відповідно, беручи до уваги зазначені властивості бору, здійснювати його внесення у лужний ґрунт та у посушливий період недоцільно. Доступність бору також обмежується на ґрунтах із показником рН нижче ніж 5,5.

Ріпак
Посіви ріпаку, яким не вистачає бору, частіше страждають від хвороб

ПРОЯВ НЕСТАЧІ БОРУ ТА ПІДХОДИ ДО ПІДЖИВЛЕННЯ

Ознаки нестачі бору на рослинах ріпаку найчастіше спостерігаються на стадії 4–6 листків. Часто молоді листки набувають світлішого кольору з червонуватими краями, їхня форма деформується, пагін не розвивається. При розрізі кореня зі стадії 6­го листка можна помітити зміну кольору на коричневий відтінок. Пізніше, після початку витягування стебла, на нижній частині черешка листків, на стеблі та бокових відгалуженнях утворюються поперечні жолобки. Шийка кореня та нижня ділянка стебла, порівняно з верхньою частиною, значно потовщені та порожнисті при розрізі. Верхні стручки погано формуються й набувають червонуватого забарвлення. У стручках часто відсутні зерна. Брак бору на ріпаку не лише знижує врожайність, а й перешкоджає синтезу олії, в результаті чого спостерігається низький її вміст в насінні. Посіви ріпаку, яким не вистачає бору, частіше страждають від хвороб, зокрема, пероноспорозу, сірої гнилі, фомозу та склеротиніозу; їх частіше уражує кіла.

Складність визначення вмісту бору в аналізах ґрунтів пов’язана з тим, що загальний вміст часто охоплює наявні поліборати або також малодоступні борати кальцію. Окрім цього, вміст бору в ґрунті необхідно розглядати з огляду на вид ґрунтів.

У разі очікуваної нестачі бору найбільш доцільним є проведення підживлення посівів ріпаку «по листку». Це дасть змогу найбільш оптимально використати добриво та забезпечити якнайшвидший ефект доступності елемента, особливо при пересиханні ґрунту.

Удобрення посівів ріпаку для забезпечення потреби рослин в борі проводиться на стадії 4–6 листків. Для такого підживлення по листку зазвичай використовують близько 150 грамів бору на гектар. Ця обробка сприяє підвищенню морозостійкості рослин та їх швидкому відновленню навесні.

Якщо навесні також спостерігається потреба у підживленні бором, його рекомендовано проводити у фазу початку бутонізації (ВВСН 51). В цей період «по листку» можна внести 300–600 грамів бору на гектар. В окремих випадках, зокрема, при дуже низькому забезпеченні бором та на полях із дуже високим рівнем рН та постійною сухістю ґрунту може проводитися удобрення бором на стадії цвітіння. Норма витрати становить 100–150 г/га. Орієнтовні показники вмісту бору в різних типах ґрунтів за різних умов наведено в табл. 2.

Таблиця 2. Орієнтовний вміст бору в ґрунтах різного типу.У різних борвмісних добривах зазвичай містяться подібні діючі речовини, тож різниця між ними не велика. Найчастіше це борати натрію в твердій формі, які перед внесенням необхідно розчинити, або вже розчинені рідкі добрива, до яких додаються присадки для попередження утворення пластівців.

Борні добрива також можуть зустрічатися в формі бор­етаноламіну, який проникає в листок і розподіляється по рослинній тканині повільніше, ніж борати, однак не має значних відмінностей в дієвості.

РОЛЬ МАРГАНЦЮ У ЖИВЛЕННІ РІПАКУ

На умови ґрунту також чутливо реагують й інші мікроелементи. Зокрема, марганець при високих показниках рН окислюється і не може засвоюватись рослинами. При оптимальних показниках рН ґрунту та низькому вмісті марганцю рекомендовано проводити ґрунтове удобрення із внесенням близько 15 кг/га сульфату марганцю (3000 г марганцю). Для підживлення «по листку» використовують солі марганцю або хелати. Так на стадії 4–6 листків вносять 2–3 кг/га сульфату марганцю або 1 л/га халату. На стадії бутонізації – 1–2 кг/га та 0,5 л/га відповідно. Замість сульфату марганцю також можна використовувати його інші солі, зокрема, карбонат або нітрат марганцю. Вони, у свою чергу, будуть відрізнятися за концентрацією діючої речовини та розчинністю в робочому розчині, на що слід звертати увагу при виборі того чи іншого препарату.

ВИСНОВКИ

Таким чином, мікроелементи відіграють важливу роль у розвитку рослин ріпаку, і потреба в них має задовольнятися своєчасно та повною мірою.

Варто пам’ятати, що, незважаючи на невеликі обсяги мікроелементів, їх роль не можна недооцінювати, оскільки вони входять до складу багатьох важливих ферментів і регулюють обмінні процеси в рослинному організмі. З огляду на невеликі обсяги та помірно високу вартість препаратів підживлення доцільно планувати завчасно, обираючи найбільш ефективну форму та спосіб внесення мікроелементів.

Марія Ярошко, за матеріалами Гансгеорга Шенбергера, N.U. Agrar GmbH

Більше матеріалів по темі читайте в журналі “Агроном”

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2017