Що обрати – «коктейль» чи монокомпонентне мікродобриво?

899
Дефіцит мікроелементів у ґрунтах України відіграє не останню роль у недоотриманні врожаїв та зниженні показників якості сільськогосподарських культур. Так, завдяки внесенню добрив із мікроелементами можна отримати додатково до 5–10% врожаю зернових, овочевих та олійних культур і фруктів, а також підвищити їхню якість.

Мікроелементи покращують поглинання основних елементів живлення із ґрунту та внесених макроелементів (NPK), посилюють метаболічні процеси всередині рослини і, як наслідок, – виробничий потенціал сільськогосподарських культур.

Проте «їжею» для рослин їх назвати не можна. Це швидше стимулятори для більш ефективного «споживання» основних елементів живлення. Рослини їх, звичайно, потребують, але не в першу чергу, і приріст врожаю завдяки внесенню лише мікроелементів може бути економічно невиправданим. Що ж стосується якості продукції, то в цьому випадку застосування мікроелементів більш критичне. Їх ефект полягає в підвищенні класу пшениці, отриманні ячменю з пивоварними якостями, збільшенні цукристості буряків, покращенні смакових і поживних цінностей овочів та фруктів. Все це, без сумніву, призводить до збільшення ринкової вартості отриманої продукції та, крім науково доведеної фізіологічної потреби рослин в мікроелементах, підтверджує економічну доцільність і стимулює сільгоспвиробників застосовувати мікродобрива.

Однак в умовах нестачі фінансових ресурсів, що склалися в Україні впродовж останніх кількох років,  і, за прогнозами, така ситуація зберігатиметься й у 2017 році, аграрії змушені або відмовлятися від придбання мікроелементів взагалі, або ж робити вибір між моно- та полікомпонентними добривами. Ми спробуємо викласти всі «за» і «проти» використання комплексних і моноелементних добрив, а також запропонувати алгоритм вибору між ними для отримання якнайкращого агрономічного й економічного ефекту.

Монохелатні добрива містять один мікроелемент у підвищених дозах (цинк, залізо, бор тощо) і створені спеціально для корекції гострого дефіциту. Вони є швидше ліками порівняно із полікомпонентними мікродобривами, що мають профілактичну дію й не дають змоги повністю забезпечити культуру тими чи іншими мікроелементами.

Отже, застосування монокомпонентних добрив рекомендується у випадках, коли:

– існує дефіцит того чи іншого мікроелемента, про що свідчить аналіз ґрунту чи листова діагностика. Тут також є певні мінуси: додаткові кошти на проведення аналізу ґрунту чи рослин, а також «маскування» симптомів дефіциту мікроелементів під хвороби при візуальній діагностиці;

– доречна профілактика під культури, дуже чутливі до певного (одного!) мікроелемента. Недоліком є можливе порушення співвідношення елементів живлення. Важливо також враховувати антагонізм елементів живлення, адже, кардинально усуваючи дефіцит одного мікроелемента, ми можемо спричинити нестачу інших;

– внесення на фоні удобрення органікою (наприклад гноєм), мінералізація якої забезпечить інші необхідні мікроелементи для рослин, а лімітуючий мікроелемент буде внесено додатково.

Внесення монокомпонентних добрив обґрунтовано, якщо існують реальні передумови для дефіциту того чи іншого мікроелемента, або якщо дефіцит вже був виявлений

У свою чергу, «коктейль» із мікродобрив краще вносити, коли:

– основне удобрення проводиться лише мінеральними добривами. При такому типі удобрення всі мікроелементи надходять виключно із ґрунту. Високий винос їх з врожаєм з часом спричиняє дефіцит більшості з них;

– існує «прихований» дефіцит – симптомів візуально не виявлено, але застосування мікродобрив дає позитивний результат. Цей прийом можна назвати ще «страховим внесенням»;

– існує потреба позакореневого підживлення культур макроелементами на певному етапі органогенезу. Внесення коктейлю з макро- та мікроелементів у цьому випадку покращить поглинання основних елементів і дасть змогу отримати економічний ефект.

Впродовж останніх трьох років в Україні спостерігається співвідношення між полі- та монокомпонентними мікродобривами у пропорції 3:1. Тобто близько 25% ринку займають монокомпонентні добрива, а решту 75% – полікомпонентні. Це досить логічно, оскільки спрямована корекція дефіциту, що здійснюється монокомпонентним добривом, має бути продуманою, науково та економічно обґрунтованою, як і будь-яке лікування. Внесення ж коктейлю з макро- та мікроелементів ми б радше назвали профілактикою дефіциту, що може бути доречною без жодних показань. Слід пам’ятати, що в останньому випадку приріст врожаю та покращення якості обумовлені не стільки поглинанням рослиною самих мікроелементів, як їхнім опосередкованим впливом на засвоєння макроелементів.

Доступність мікроелементів залежно від рівня рН ґрунту
Доступність мікроелементів залежно від рівня рН ґрунту

Ринок мікродобрив в Україні представлений переважно продуктами з Iспанії, Туреччини, Iзраїлю, Франції, Німеччини. Слід брати до уваги, що якість і природна родючість ґрунтів у цих країнах поступаються українським. Тому на найкращих типах вітчизняних чорноземів ефект від внесення мікроелементів у низьких дозах (як це представлено в «коктейлях») може бути мінімальним. Отже, в ситуації, коли потрібно економити і застосовувати все лише необхідне та дієве, при плануванні внесення мікродобрив слід звернути увагу на чинники, що спричиняють дефіцит мікроелементів:

– карбонатні ґрунти (СaCO3 >10%); мікроелементи утворюють малорозчинні солі – карбонати, знижуючи цим самим їх доступність. Найбільш дефіцитними є Mn і Fe;

– лужні ґрунти (рН>7,5); мікроелементи в більшості випадків малодоступні. Гострий дефіцит спостерігається для Fe, Mn, B та Cu;

– органічні ґрунти (наприклад торф’яні); велика ймовірність адсорбції всіх мікроелементів органічною речовиною ґрунту;

– піщані ґрунти; вимивання значної кількості мікроелементів (Fe, Mn, B та Cu) з дощовими водами, оскільки кислотність спричиняє їхню вищу лабільність (розчинність). На кислих (!) піщаних ґрунтах, крім вищезгаданих елементів, додається ще й гострий дефіцит Mo;

– ґрунти важкого гранулометричного складу – схильні до запливання, поганого дренажу та ущільнення. Може бути дефіцит кожного з мікроелементів;

– штучні субстрати (інертні); резерви мікроелементів зовсім відсутні, потрібно вносити повністю всю необхідну кількість;

– чутливі до дефіциту певних елементів культури (наприклад, кукурудза, гречка, хміль – Zn; буряки та інші коренеплоди, картопля – Mn; цукрові буряки, соняшник, картопля та овочі – B; виноград, плодові – Fe; злакові – Cu; бобові, цвітна та брюссельська капуста – Mo);

– радіоактивно забруднені ґрунти (за даними академіка I. М. Гудкова, внесення мікродобрив знижує накопичення радіонуклідів у сільськогосподарській продукції). В Україні ґрунти забруднених територій є в більшості випадків піщаними і на них актуальним буде внесення Fe, Mo, Mn, B та Cu;

– ущільнені ґрунти (важкою технікою). Будь-який мікроелемент може бути дефіцитним;

– потреба у коригуванні якості з підбором мікроелементів відповідно до етапів органогенезу (наприклад, В – для кукурудзи на 4 та 6 етапах органогенезу, Сu – у фазах кущіння та колосіння пшениці, Zn – фаза «ялинки» у льону).

Використання «коктейлю» рекомендовано під всі сільськогосподарські культури як запобіжний захід проти нестачі елементів живлення в критичні періоди росту і розвитку рослин

Щоб допомоги агроному в прийнятті рішення щодо внесення мікродобрив взагалі та виборі між монокомпонентним мікродобривом і «коктейлем» зокрема ми пропонуємо такий алгоритм дій:

1) Визначитись, чи входить територія вирощування, умови та культура до зони ризику дефіциту мікроелемента (див. чинники, що спричиняють дефіцит);

2) Якщо входить, зробити аналіз ґрунту для встановлення ступеня забезпеченості культур критичними мікроементами і планувати внесення відповідного монокомпонентного добрива, який за результатами досліджень є лімітуючим (закон Лібіха, або мінімуму);

3) Якщо не входить до зон ризику та немає підтвердженого дефіциту, краще вносити «коктейль» з мікроелементів в невеликих кількостях для профілактики. Причому виробники мікродобрив пропонують продукти з підвищеним вмістом окремих мікроелементів у багатокомпонентних продуктах (цинк для кукурудзи, залізо для фруктових дерев, бор для цукрових буряків тощо). Такі рішення не спричинять негативного ефекту, як це буває при застосуванні лише одного мікроелемента в підвищеній дозі, але можуть бути більш цільовим видом профілактики.

Важливо пам’ятати, що необґрунтоване застосування монокомпонентного добрива може спричинити не лише економічні втрати, а й навіть екологічну шкоду.

Отже, внесення мікроелементів – це потрібний і дуже відповідальний агрономічний захід. Правильне його проведення дає змогу отримати додатковий врожай і покращити якість продукції, а нераціональне може спричинити негативні наслідки (в тому числі накопичення мікроелементів, що є важкими металами, у високих дозах). Тому до вибору стратегії між «лікуванням» монокомпонентним мікродобривом і «профілактикою» полікомпонентним добривом слід підходити виважено і враховувати всі аспекти. Адже лише ті рослини, які гармонійно забезпечуються всіма необхідними елементами, віддячують нас щедрим врожаєм.

Наталія Білєра, канд. с.-г. наук,  Національний університет біоресурсів  і природокористування України

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2017