Ретарданти як засіб підвищення продуктивності озимого ріпаку

280
Ретарданти на ріпаку

В умовах південного Степу України одним із головних питань, яке на сьогодні залишається недостатньо вивченим, є розробка більш досконалих технологій і прийомів вирощування нових сортів та гібридів озимого ріпаку, які б забезпечували формування оптимальної густоти стояння за рахунок збільшення зимо- та морозостійкості й гарантували отримання високих врожаїв культури.

ОТРИМАННЯ СХОДІВ РІПАКУ ТА ПЕРЕЗИМІВЛЯ

За зимостійкістю озимий ріпак наближається до озимого ячменю. Iнтенсивність і напрямок фізіологічних та біохімічних процесів обміну речовин, що протікають у рослинах озимих культур, значною мірою зумовлюються погодними умовами в період вегетації, рівнем забезпечення елементами живлення у критичні періоди росту та розвитку культури.

Застосування ретардантів росту сприяє оптимальному розвитку рослин, інтенсивному розвитку кореневої системи, підвищенню витривалості до низьких температур під час перезимівлі.

Вирішальною умовою для нормальної перезимівлі рослин є добрий розвиток розетки (діаметр 20–30 см) при товщині кореневої шийки 8–12 мм, що дає змогу витримувати температури до мінус 15–18°С. Важливим чинником для отримання оптимально розвинутих рослин перед входженням у зиму є строк сівби та інтенсивність росту висіяних сортів і гібридів. Для формування таких рослин сума ефективних температур (понад 5°С) від сходів до входження в зиму має становити 650–800°С.

Великою проблемою для отримання дружних сходів часто буває відсутність вологи у верхньому горизонті ґрунту. Тому в умовах виробництва часто доводиться відхилятися від оптимальних термінів у той чи інший бік. За ранніх строків сівби виникає небезпека переростання рослин (початок стеблування) і різке зниження їх зимостійкості. За пізніх – рослини до входження в зиму не встигають сформувати необхідну кількість листя й накопичити в точках росту достатню кількість цукрів, які забезпечують високу морозостійкість. А оскільки кількість листків перед входженням у зиму визначає кількість стебел на рослині, то це, як правило, призводить до зниження урожаю.

ЗАСТОСУВАННЯ РЕГУЛЯТОРІВ РОСТУ

На сьогодні створено значний арсенал синтетичних регуляторів росту, які за своєю природою є або аналогами, або модифікаторами дії фітогормонів. Ця група сполук дає можливість спрямовано регулювати окремі етапи онтогенезу, посилювати та послаблювати ознаки і властивості рослин у межах норми реакції, ефективно реалізувати потенційні можливості гібриду ріпаку озимого, активізувати основні процеси життєдіяльності рослин. Завдяки цьому можна контролювати розвиток рослинного організму через координацію фотосинтезу та ростової функції, що впливає на урожайність і якість сільськогосподарської продукції. Таким чином, порівняно доступним і вагомим заходом підвищення продуктивності ріпаку може бути впровадження технологій із використанням сучасних регуляторів росту рослин.

Останнім часом на ріпаку як ретарданти застосовують препарати із групи азолів: Фолікур із нормою витрати 0,3–0,7 л/га і Карамбу 0,5–1,0 л/га, а також Сетар 0,3–0,5 л/га. Ці препарати затримують ріст рослин у довжину, стимулюють накопичення асимілянтів та інших поживних речовин у корені; знижують вміст вологи в рослинах, що підвищує їхню морозостійкість; стимулюють розвиток кореневої системи, а також розростання кореневих волосків. Крім того, ці ретарданти діють як фунгіциди проти збудників низки хвороб ріпаку.

У науковій літературі також є дані про використання ССС, РР 333, RSW­0411 та ін. для регуляції росту озимого ріпаку в осінній період задля попередження надмірного розвитку вегетативної маси.

Ретарданти, як і багато інших регуляторів росту, добре діють у ясну сонячну погоду під час активного росту рослин. В осінній період ретарданти застосовують залежно від стану посівів. Так, якщо на період третьої декади жовтня ріпак перебуває в стадії чотирьох розвинутих справжніх листків, має кореневу шийку 4 мм, його рослини нормального зеленого кольору і майже сходяться в рядках, то обробку таких посівів проводити не потрібно. Якщо на рослині більше ніж чотири листки, діаметр кореневої шийки – понад 5 мм, колір великого листя темно­зелений і спостерігається змикання рядків, посіви слід обробляти ретардантами для затримки росту стебла.

На посівах, де рослини мають менше ніж чотири листки, діаметр кореневої шийки до 4 мм, листя червоно­фіолетового забарвлення, а змикання рядів не відбувається до середини жовтня, необхідно вносити підтримувальну дозу азотних добрив нормою 20–30 кг д.р./га азоту з додаванням створених спеціально для хрестоцвітих культур комплексних мікродобрив. Таке підживлення можна проводити і на полях, де ріпак висіяно по поганих попередниках у пізні строки.

За даними Iнституту олійних культур НААН, за сівби ріпаку озимого сорту Стілуца на початку першої декади вересня (оптимальний строк) восени перед входженням у зиму (друга­третя декада листопада) висота рослин становила 25,5–26,9 см, середня кількість листків 6,4–6,9 шт., діаметр кореневої шийки 8,3–9,3 мм, вміст вуглеводів 25,6–25,0%. Слід зазначити, що вищими ці показники були у варіанті з застосуванням ретарданту Фолікур (обприскування посівів у фазу 4–6 листків культури) по відношенню до контролю (без застосування).

За сівби в кінці другої декади вересня (пізній строк) показники знизились, відповідно, до 18,4–18,9 см, 5,4–5,5 шт., 4,4–4,6 мм та 20,9–21,7%. Найбільшу врожайність – 2,43 т/га отримано за оптимального строку сівби з обробкою посівів ретардантом, де приріст по відношенню до контролю становив 0,10 т/га. За пізнього строку сівби застосування ретарданту виявилось неефективним.

Ретарданти можна з успіхом застосовувати й навесні: на посівах як озимого, так і ярого ріпаку – для профілактики від низки грибкових захворювань, з метою зменшення довжини стебла та попередження вилягання високорослих сортів і гібридів, створення оптимальних умов для роботи обприскувача, а також для стимулювання утворення додаткових бічних пагонів.

Оптимальний термін внесення ретардантів навесні – за висоти рослин 30 см і до початку бутонізації на головному пагоні. Обробку ретардантами можна поєднати із внесенням інсектицидів або гербіцидів.

Дозу витрати препарату в межах рекомендованої норми встановлюють залежно від стану посівів. Обробка ріпаку завищеними дозами як восени, так і навесні неприпустима, оскільки рослини сильно пригнічуються, що призводить до зниження врожаю. Навесні ретарданти не рекомендується застосовувати під час посухи і в період із тривалими дощами.

Таким чином, оптимальний строк сівби в умовах південного Степу України надає змогу підвищити адаптацію рослин ріпаку озимого до погодно­кліматичних умов, зменшити ушкодження шкідниками (оптимально розвинені рослини культури більш стійкі до ушкодження та пригнічують ріст і розвиток бур’янів, які є джерелом розмноження шкідників ріпаку), збільшити зимо­ й морозостійкість. Затосування ретардантів на ріпаку підвищує витривалість до низьких температур у результаті оптимізації росту та розвитку рослин.

О. I. Поляков, зав. відділу агротехнологій та впровадження, доктор с.-г. наук, 

О. В. Нікітенко, наук. співр., С. В. Вахненко, наук. співр., Iнститут олійних культур НААН України

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2018