Петро Васькевич – головний агроном ПСП “Аскольд-Агро”

ЗБІЛЬШИТИ РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ ПШЕНИЦІ

139

Сьогодні в Україні важко знайти господарство, яке, спеціалізуючись на польових культурах, не займалося б вирощуванням пшениці. Для багатьох аграріїв це одна з основних культур у структурі посівних площ. І можливо, пшениця ще поступається за рентабельністю таким високоприбутковим культурам, як соняшник, соя чи ріпак, тим не менш, за останні роки її врожайність у багатьох господарствах значно зросла, що свідчить про підвищення рівня технології вирощування цієї стратегічної продовольчої культури.

ДОСЬЄ

Назва: ПСП «Аскольд-Агро»

Місцезнаходження: с. Леміщиха, Жашківський район, Черкаська область

Створено: 2002 рік

Спеціалізація: рослинництво – вирощування цукрових буряків, озимої пшениці, сої, соняшнику, кукурудзи, ярого ячменю

Загальна площа земель: 2400 гектарів

Чимало господарств, для яких ще кілька років тому врожайність озимої пшениці 60 ц/га вважалась захмарною, тепер уже не дивуються таким показникам. Ті ж аграрії, які раніше стабільно збирали 50–60 ц/га, сьогодні незадоволені, якщо отримують менше ніж 80 ц/га.

Отож, можна стверджувати, що ми рухаємось у правильному напрямку, з кожним роком наближаючись до рівня провідних країн-виробників зернових культур, таких як Франція, Німеччина, Аргентина, США, де середній показник врожайності пшениці коливається в межах 70–80 ц/га. Втім, наш потенціал іще не вичерпаний і подальше підвищення середньої врожайності пшениці вбачається цілком реальним.

В цій статті ми пропонуємо вам познайомитись із господарством, яке за кілька років спромоглося підняти врожайність основних польових культур, в тому числі й озимої пшениці, на новий рівень, тим самим значно підвищивши їх рентабельність. Головний агроном ПСП «Аскольд-Агро» Петро Васильович Васькевич, з яким у нас і відбулася розмова, поділився своїми секретами успіху.

Рентабельність вирощування пшениці в ПСП «Аскольд-Агро» вже не поступається іншим високоприбутковим культурам

Петро Васькевич: Наше підприємство було створене у 2002 році й починало свою діяльність із 1500 га орендованих паїв. За 10 наступних років ми наростили земельний банк до 6000 га, втім, основна наша проблема полягала в тому, що поля були розкидані далеко одне від одного – відстань досягала 40 км і більше. Тож доводилось витрачати багато часу та пального на переїзди техніки з одного поля на інше, часто не встигаючи вчасно здійснити ту чи іншу технологічну операцію. Тому в 2010 році наш керівник Віктор Миколайович Вусик вирішив провести оптимізацію господарства, дещо змінивши його структуру та площу. Перш за все ми перегрупували поля за територіальним принципом і відмовилися від не зручних для нас земель. В результаті зупинились на площі 2400 га, які були розміщені більш компактно. Наступним кроком стало зосередження на кількох основних культурах, досвід вирощування яких ми вже мали і в яких бачили потенціал на майбутнє. Вибір був продиктований ринковим попитом. На мою думку, правильно підібрані культури та структура посівних площ – це вже половина успіху. Адже тоді навіть в несприятливий за погодними чи ринковими умовами рік не стане для вас збитковим, якісь культури так чи інакше «спрацюють».

А.: На яких культурах спеціалізується господарство і за яким принципом формується сівозміна?

П. В.: Сьогодні ми вирощуємо сою – 760 га, соняшник – 480 га, кукурудзу – 400 га, цукрові буряки – 380 га, озиму пшеницю – 280 га, ярий ячмінь – 100 га. Важливість і площа кожної культури залежать від їх ринкової ціни і можуть коливатись в залежності від особливостей року. Втім, ми чітко дотримуємось польової сівозміни, тому культури, які потребують часового простору, не вирощуються у нас в монокультурі. Такий підхід – принципова позиція нашого директора Віктора Миколайовича, який ставить перед нами завдання зберегти високий агрофон у ґрунті. Наприклад, соняшник і цукрові буряки повертаються на одне й те саме поле не раніше ніж через 5–6 років. Пшениця та ячмінь – через 4–5 років. Соя та кукурудза можуть висіватись через рік, адже особливості їх вирощування дозволяють це. Взагалі ми намагаємось дотримуватись таких сівозмін: пшениця – цукрові буряки – кукурудза – соя – кукурудза – соя; або ж пшениця (ячмінь) – соняшник – кукурудза – соя – цукрові буряки – соя. Втім, враховуючи можливі зміни площ під культурами, сівозміни можуть дещо коригуватись.

А.: Для багатьох цукровий буряк – це культура минулого. Завдяки чому вам вдалося залишити його у структурі господарства?

П. В.: Цукровими буряками ми займались із моменту створення нашого підприємства і ніколи не припиняли їх вирощувати. Звичайно, раніше інтерес до них був значно вищим. В найкращі часи площі під цукровими буряками доходили в господарстві до 1000 га при загальній площі земель 6000 га. Тобто вирощували стільки, скільки дозволяла сівозміна. Потім відбувся різкий спад інтересу до буряків через відсутність прийнятної ціни на цукор. Тим не менш, у останні роки площі під цією культурою в країні більш-менш стабільні й коливаються лише в залежності від врожайності попереднього року і залишків цукру на ринку. Можна сказати, що сьогодні з буряками «дружать» лише ті господарства, які займаються ними професійно і отримують високі врожаї. Iз врожайністю 300–400 ц/га на цьому ринку робити нічого.

Цукрові буряки завжди були і залишаються однією із провідних культур у господарстві

Для нас цукрові буряки залишаються економічно рентабельною культурою. В Жашківському районі ми, напевно, – одне з небагатьох господарств, які продовжують їх вирощувати.

А.: Наскільки сьогодні рентабельно займатися цукровими буряками?

П. В.: Можемо з вами порахувати. Наприклад, в минулому засушливому році ми отримали 700 ц/га у фізичній вазі, або ж 640 ц/га у заліковій. Прямі затрати на вирощування одного гектара були в межах 23 тисяч гривень, загальні – 29 тисяч. Здавши коренеплоди на завод, ми отримали назад цукор, який за середньої ціни реалізації 10 грн/кг забезпечив нам загальний прибуток у межах 48 тисяч гривень. Тобто для нас рентабельність становила близько 65%. Якби ж при аналогічних затратах ми отримали 400 ц/га врожаю, то рентабельність була б близькою до нуля.

А.: На сьогодні найбільші площі у вас займає соя. Чи можна сказати, що це провідна культура в господарстві?

П. В.: Соя – це культура ХХI століття. Напевно, під жодною іншою культурою в останнє десятиліття площі не збільшувались так стрімко, як під соєю. Можливо, ще під кукурудзою. Але в останні роки, разом зі зменшенням ціни на нафту, попит на кукурудзу, частина якої була спрямована на виробництво біопалива, дещо знизився. А от соя як головний постачальник рослинного білка продовжує залишатись на підйомі.

Соя – головний постачальник рослинного білка і гарний попередник

Втім, ми її вирощуємо не лише тому, що це високоприбуткова культура зі стабільним попитом на ринку. Це ще й чудовий попередник під більшість культур. Наприклад, із власного досвіду можу сказати, що соя є кращим попередником під цукрові буряки, ніж озима пшениця. Вона забезпечує суттєву прибавку врожаю коренеплодів. Крім того, культуру можна вирощувати на одному й тому ж місці кілька років підряд або чергувати з кукурудзою через рік без зниження врожайності.

Близько 60–70% потреби рослин у азоті може задовольнятися за рахунок симбіозу з азотфіксуючими бактеріями

А.: Якій селекції надаєте перевагу?

П. В.: По сої працюємо з сортами канадської селекції. Основним для нас залишається сорт Медісон компанії «Хайленд Сідс». Також у цьому році випробовуємо такі сорти, як Брюненсіс, Кіото, Кофу компанії «Прогрейн». По кукурудзі перевагу надаємо гібридам «Монсанто», по соняшнику – НК Конді, НК Бріо компанії «Сингента». Що стосується цукрових буряків – останні кілька років працюємо з гібридами «Марібо». По озимій пшениці вирощуємо сорти Самурай, Арктіс від ДСВ та Кубус компанії КВС.

А.: Якщо порівнювати два останніх сезони, наскільки суттєвою була різниця у врожайності з огляду на особливості погодних умов кожного з років?

П. В.: Згадуючи минулий рік, ми всі пам’ятаємо, що для певних регіонів він був досить засушливим. У нашій зоні, де середньорічна норма опадів становить 400 мм, за період з початку березня по вересень випало всього 123 мм, здебільшого до середини травня. В результаті посіви озимої пшениці майже не постраждали, середня врожайність становила 90 ц/га, найвищі показники були у сорту Самурай – 95 ц/га, зерно другого класу. А от на пізніх культурах відчувався дефіцит вологи. Якщо по цукрових буряках у 2014 році ми отримали 680 ц/га в заліковій вазі, то в 2015 за тієї ж технології – 640. Та сама картина спостерігалась і на кукурудзі – 125 ц/га в 2014 р. проти 90 ц/га в 2015 р. та сої – 34 ц/га (2014 р.) проти 25 ц/га (2015 р.). Соняшник минулого року ми не вирощували, а у 2014 р. зібрали 48 ц/га на круг.

А.: Тобто вплив погодних умов досить відчутний.

П. В.: Так, але це не означає, що врожайність залежить тільки від погодних умов. Якби ми працювали за старою технологією, з меншими нормами добрив, дешевшим насінням, скороченою системою захисту, то минулого року не отримали б і таких врожаїв.

А.: 90 ц/га озимої пшениці – це достойний показник для будь-якого року. На вашу думку, завдяки чому ви змогли підвищити врожайність до такого рівня?

Сорт Кубус

П. В.: Говорячи про високі врожаї, ми повинні насамперед враховувати ґрунтово-кліматичні умови регіону. Адже чим кращі ґрунти і більша норма опадів, тим легше буде досягти поставлених цілей. Наша зона в цьому плані сприятлива для вирощування більшості сільськогосподарських культур, хоча бувають і аномальні сезони. Втім, ще кілька років тому такі врожаї для нас були недосяжними. В середньому ми отримували 50-55 ц/га пшениці.

Сорт Самурай

Все змінилось після того, як ми внесли певні корективи в нашу технологію та оновили техніку. Перш за все ми замінили вітчизняні сорти на високопродуктивні зарубіжні, й це було одним із основних чинників успіху. Врожайність одразу на порядок зросла.

З техніки ми придбали нову зернову сівалку Horsch, яка дала змогу проводити сівбу більш якісно і з одночасним внесенням добрив. В результаті це дало покращення рівномірності та дружності сходів пшениці. Також замінили наш старий самохідний обприскувач Matrot M44D на новий – New Holland SP275F. Завдяки цьому швидкість обробки зросла з 8 до 15–18 км/год. Крім того, в нового обприскувача дещо кращий змішувач, який готує робочий розчин більш якісно. В результаті підвищилась рівномірність внесення препаратів. Всю техніку, за винятком комбайнів, ми обладнали GPS-навігаторами та автопілотом, які дають нам змогу чітко працювати по технологічних коліях, уникаючи пропусків чи перекриттів під час сівби або обприскувань.

Завдяки новому самохідному обприскувачу New Holland SP275F швидкість обробки зросла з 8 до 15–18 км/год. Покращилась і якість внесення препаратів

Більшу увагу почали приділяти і стану ґрунтів, регулярно проводячи їх аналіз. Це допомогло оптимізувати норми внесення добрив. Наприклад, ми звернули увагу на те, що фосфору та калію у нас достатньо, а от азоту не вистачає, тому збільшили його норму. В результаті разом із витратами зросла і врожайність.

Взагалі добрива є одним із найефективніших і швидкодіючих чинників підвищення врожайності пшениці та поліпшення якості зерна.

А.: Ви працюєте без органіки?

П. В.: Чому, органіку теж використовуємо. Під кукурудзу раз у кілька років вносимо 450 кг/га курячого посліду. Після зернових колосових час від часу висіваємо сидерати. Також, оскільки у нас немає тваринництва, всю солому залишаємо в полі. Після збору культури вносимо деструктор стерні та задисковуємо.

А.: У структурі вашого господарства площа, зайнята під пшеницею, незначна. Чи свідчить це про все ж таки недостатній рівень її рентабельності?

П. В.: Ні. Сьогодні у нас немає низькорентабельних культур. Раніше, коли ми отримували 50 ц/га озимої пшениці, нам в плані рентабельності було цікавіше займатись соняшником, соєю чи кукурудзою. Тому й площа пшениці була незначною. Те, що ми маємо зараз, – це вже збільшена площа, і якщо справи так підуть і надалі, то, можливо, ми її ще збільшимо. За нашої технології при затратах на один гектар в межах 14–15 тисяч гривень рентабельність пшениці починається приблизно з 40 ц/га. Тобто отримавши, наприклад, в минулому році 90 ц/га на круг ми мали 100% рентабельність культури, яка вже нічим не поступається кукурудзі чи сої.

А.: Під яку врожайність закладається технологія по пшениці?

П. В.: В останні два роки плануємо під 90 ц/га.

А.: Розкажіть про її особливості.

П. В.: Відомо, що сучасні високопродуктивні сорти озимої пшениці відрізняються підвищеними вимогами до родючості ґрунту, вмісту вологи, чистоти поля до бур’янів. У зв’язку з цим важливу роль відіграють попередники. Ми розміщуємо пшеницю після сої – кращого попередника з наявних у нашій структурі культур. Звичайно, наприклад, горох був би ще кращим попередником, адже звільняє поле раніше, залишаючи більше вологи і поживних речовин у ґрунті. Але ми ним не займаємось, оскільки немає стабільної ціни.

Отож після збирання сої відразу проводиться оранка на глибину 25–27 см. Це обов’язковий агроприйом для всіх наших культур. Прибавка, яку дає оранка в наших умовах, покриває з запасом витрати на її проведення. Далі культиватором Farmet Kompaktomat вирівнюємо площу, проводимо передпосівну культивацію на глибину 5–6 см і в 20-х числах вересня починаємо сіяти. Зазвичай сівба проводиться у третій декаді вересня і триває 3–4 дні. Норма висіву в останні дні сівби збільшується з 5 до 5,5 млн насінин на гектар. Разом із сівбою відбувається внесення діамофоски (NPK 10:26:26) в нормі 200 кг/га. Сіємо насінням не нижче першої репродукції, яке попередньо протруюється інсектицидно-фунгіцидним протруйником Юнта Квадро. Жодних мікроелементів не додаємо. Якщо осінь суха, після сівби проводимо прикочування.

При вирощуванні пшениці потрібно стежити за тим, щоб рослини були забезпечені азотом постійно і в достатній кількості впродовж усього періоду розвитку. Тому в грудні, до першого приморозку, ми вносимо 100 кг/га карбаміду. Ця операція дає змогу забезпечити пшеницю азотом одразу при настанні моменту відновлення весняної вегетації. В той час як добриво, що вноситься у ранньовесняне підживлення, потребує ще певного часу, щоб проникнути у ґрунт і почати працювати. В результаті при різкому підвищенні температури в цей період рослини можуть відчувати нестачу азоту.

З весни спочатку проводимо ранньовесняне підживлення аміачною селітрою – 100 кг/га, а з відновленням весняної вегетації вносимо ще 200 л/га КАС. У фазі «початок кущіння» здійснюємо перше обприскування препаратами Пріма – 0,5 л/га, Фалькон – 0,6 л/га та Децис f-люкс – 0,15 л/га. У фазі «кінець кущіння» обприскуємо посіви регулятором росту Хлормекват- хлорид – 1,5 л/га з додаванням мікроелементів. По прапорцевому листку вносимо фунгіцид Амістар Екстра – 0,8 л/га разом з інсектицидом Децис f-люкс – 0,15 л/га. У фазі «початок цвітіння» обробляємо пшеницю сумішшю з фунгіциду Солігор 1 л/га, інсектициду Децис f-люкс – 0,15 л/га та сульфату магнію – 3 кг/га. По колосу проводимо обприскування фунгіцидом Тілмор – 1,2 л/га і чекаємо на дозрівання культури. На пестицидних обробках норма витрати робочого розчину може коливатись від 250 до 300 л/га залежно від погодних умов.

А.: Ви застосовуєте оригінальні препарати, використовуєте недешеву техніку. Чи вдається за такої технології на чомусь заощаджувати?

П. В.: Основна економія, як не дивно, відбувається на техніці. Так, у нас дорогі потужні широкозахватні машини, але вони більш економічно вигідні з точки зору затрат на паливно- мастильні матеріали. У них вища продуктивність, що дає змогу зменшити кількість робочих годин механізатора, а якість роботи краща. Завдяки цій техніці ми зменшили кількість проходів по полю і вивільнили час для проведення інших операцій.

Що стосується засобів захисту рослин, то тут теж є певні можливості для економії. Наприклад, на тих полях, де нам впродовж кількох років вдалося вивести більшу частину бур’янів, ми можемо застосовувати тільки ґрунтові гербіциди, не вдаючись до страхових обробок. Але все це визначається за ситуацією. Взагалі ми дотримуємось концепції «діяти на випередження» і не чекаємо, коли кількість шкідливих організмів на полі сягне порогу шкодочинності. Також задля економії намагаємось застосовувати багатокомпонентні препарати, наприклад, той же інсектицидно-фунгіцидний протруйник Юнта Квадро, який у своєму складі має чотири діючі речовини.

На добривах нам економити поки що не вдається. Навпаки, як я говорив, ми навіть збільшили норму азоту. Але цей захід приніс свій результат і цілком себе окупив.

Два роки тому в господарстві встановили свій елеватор (три силоси ємністю по 2,5 тис. тонн)

Взагалі я вважаю, що сьогодні за правильного підходу до ведення рослинництва воно не повинно бути збитковим. Аграрний сектор – це локомотив нашої економіки. Нам потрібно пам’ятати, що ми – насамперед аграрна країна і в цій галузі можемо гідно конкурувати на світовому ринку.

Спілкувався Сергій Кондратюк

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2016