Осот рожевий: особливості поширення та методи контролю

163
Осот рожевий

За офіційними даними, землеробство всіх країн світу щороку втрачає близько 65 млн тонн зерна через не проведення або проведення з порушенням рекомендацій заходів щодо обмеження шкідливості бур’янів у посівах. Наприклад, у США збитки від бур’янів становлять 5 млрд доларів за рік.

На надміру засмічених ґрунтах іноді втрачається половина врожаю, а то й більше. Відчутні збитки, що їх бур’яни завдають сільському господарству, зумовлені не тільки зниженням врожаю культурних рослин, а й погіршенням якості отриманої продукції.

Наявність бур’янів на полях призводить до висушування ґрунту, особливо в бездощовий період. На дуже засмічених ґрунтах висихає не тільки орний, а й підорний ґрунтовий шар. Висушування обумовлюється потужним розвитком кореневої системи, швидкістю її розвитку та глибоким проникненням коренів у ґрунт. Так, коріння вівсюга опускається на глибину понад 2 м, осоту рожевого першого року життя – на 3,5 м.

Дослідами, проведеними науковцями Німеччини, встановлено, що вологість ґрунту на засмічених ділянках була на 0,9–6,9% нижчою порівняно з ділянками, чистими від бур’янів. Поглинаючи вологу, рослини бур’янів водночас поглинають із ґрунту багато поживних речовин. Наприклад, будяк польовий виносить з гектара ґрунту 138 кг азоту, 31 кг фосфору, 117 кг калію; осот польовий – 67 кг азоту, 29 кг фосфору, 160 кг калію; пирій повзучий – 48 кг азоту, 31 кг фосфору, 68 кг калію. Бур’яни поглинають із ґрунтового розчину значно більше елементів живлення, ніж зернові культури.

Ступінь засмічення багаторічними бур’янами є опосередкованим показником рівня культури землеробства та економічного стану країни.

В Україні у посівах культур зафіксовано шкідливість великої кількості бур’янів, поширеність яких більшою чи меншою мірою залежить від ґрунтово-кліматичних, погодних та інших умов. Але в усіх агрокліматичних зонах у посівах зернових, багаторічних трав, просапних та овочевих культур, особливо на землях, де проводять заходи з меліорації, а саме: зрошення й осушення, найбільш поширеним і шкідливим бур’яном є осот рожевий (Сirsium arvense (L.) Sсор.).

Осот рожевий – це багаторічна рослина, особливістю якої є розмноження як насінням, так і вегетативно-кореневими відрост­ками. Обмежувати чисельність цього бур’яну дуже складно. Завдяки розлогій кореневій системі осот має можливість відновлюватися після чергових заходів з його контролю. Тому найкращим шляхом обмеження чисельності бур’яну є поєднання різних методів його контролю.

Цей бур’ян також поширений на присадибних ділянках, городах, садах, луках, уздовж доріг, пасовищах, на землях, які не обробляються. Рослини мають пряме, гіллясте, висотою 40–160 см стебло, покрите волосинками. Дрібні волосинки осоту рожевого можуть викликати подразнення шкіри та очей у людей і тварин.

Така ж ситуація щодо поширення осоту рожевого склалася і в США. Шкідливість цього бур’яну відмічено у посівах багатьох зернових культур, в тому числі ячменю, проса, жита, сорго, пшениці, кукурудзи та вівса. Встановлено, що він є серйозною проблемою й на пасовищах і в посадках овочевих культур, таких як квасоля та горох. Осот рожевий також росте в місцях, де не проводиться культивація, тобто на пустищах, узбіччях доріг і на залізничних коліях.

Цей бур’ян був завезений у США з Європи. На сьогодні, крім території Сполучених Штатів і Канади, осот рожевий поширений приблизно у тридцяти семи країнах світу. У 2002 році в округах Колорадо внаслідок опитування, проведеного Департаментом сільського господарства, було встановлено, що понад 100 000 акрів поля заражені саме осотом рожевим.

За свідченнями агрономів Російської Федерації, осот рожевий поширений на 40 відсотках полів, де вирощують зернові колосові культури.

В Україні осот рожевий поширений в усіх областях і є одним із найбільш злісних бур’янів.

Горизонтальні корені осоту рожевого можуть розростатися на 5 м або й більше, а вертикальні – на глибину від 4 до 6 м

Основна маса сходів бур’яну в умовах України з’являється у квітні. Сходи осоту рожевого спочатку ростуть дуже повільно, мають низьку конкурентну здатність і не витримують значного затінення. Так, зменшення освітленості на 60–70% обмежує ріст і розвиток цього виду, а зниження рівня освітленості на 80% призводить до загибелі сходів. Пагони, що з’явилися на поверхні ґрунту в період між квітнем і червнем, цвітуть у цьому ж сезоні, а ті, що з’явилися пізніше, – лише в наступному році. Це зумовлено зміною довжини фотоперіоду. Отже, ранні пагони розвиваються за типом ярих, а пізні – зимуючих і дворічних бур’янів.

Залежно від часу проростання формування надземної частини осоту рожевого суттєво змінюється. У ранніх сходів обов’язково формується розетка листків, а ріст стебла починається через три тижні. У пізніх сходів розетка листя може не утворюватися, а відразу починається ріст стебла. Перш ніж з пророслого насіння з’являться сходи, корінь у ґрунті виростає до 5–10 см. Горизонтальні корені формуються впродовж 6–8 тижнів після проростання. За іншими даними, перші горизонтальні корені з’являються, коли рослина сформувала пару справжніх листочків.

За інформацією вчених із Колорадо, одна рослина осоту рожевого може колонізувати ділянку від 3 до 6 футів (0,9–1,8 м) у діаметрі за один-два роки. Осот рожевий росте на різних типах ґрунтів, наявність у них до 2% солі жодним чином не впливає на його ріст і розвиток, тобто він переносить її добре. Бур’ян конкурентоспроможний на добре аерованих, продуктивних, прохолодних ґрунтах. Це зазвичай зони з річним рівнем опадів від 430 мм до 890 мм, тобто з відповідною вологістю ґрунту. Рідше спостерігається його шкідливість на світлих, сухих ґрунтах. Так, у штаті Колорадо майже 400 000 акрів площ заражені осотом рожевим.

Економічним порогом шкідливості осоту рожевого є кількість всього 2–3 рослини на 1 м2. Мінімальна температура проростання становить 4–6°С. Осот утворює на глибині кореневі відростки, з яких у бруньках відновлення формуються нові рослини. Вегетативні бруньки відновлення розміщені на вертикальних і горизонтальних коренях, вони здатні проростати з глибини 60–170 см. На другий і третій роки життя коренева система осоту рожевого досягає 5–6 м.

Дослідженнями американських вчених виявлено, що горизонтальні корені осоту рожевого можуть розростатися на 5 м або й більше, а вертикальні корені можуть рости на глибину від 4 до 6 м, але більшість поширюються у верхніх шарах ґрунту на глибині 0,4 м. З кореневої системи бур’ян проростає у середині – наприкінці весни (кінець квітня – травень) у формі розеток.

Так, вчені встановили, що найбільше проростків із кореневих відростків утворюється навесні. Хоча проростати бур’ян може з відростків у будь-який час впродовж вегетаційного періоду – за умов достатньої вологості ґрунту. Така властивість осоту є неабиякою проблемою, яка негативним чином впливає на заходи щодо його контролю. Проводячи обприскування посівів гербіцидами, необхідно враховувати цю властивість і застосовувати заходи для її усунення.

Одна рослина осоту рожевого може колонізувати ділянку до 2 метрів у діаметрі за один-два роки
Одна рослина осоту рожевого може колонізувати ділянку до 2 метрів у діаметрі за один-два роки

Молоді рослинки ростуть повільно і чутливі до конкуренції, особливо до затінення. Здатність до розмноження кореневими відростками з’являється у молодих рослин будяків приблизно через сім-вісім тижнів після проростання.

Осот рожевий в умовах США зацвітає наприкінці весни – на початку літа на 14–16 день. Рослини дводомні. Жіночі квітки мають солодкий запах, і комахи легко запилюють рослини на відстані до 60 метрів одна від одної.

За даними американських дослідників, рослина осоту рожевого продукує від 1000 до 1500 насінин, завдяки чому поширюється на значні відстані. Осот належить до бур’янів, які через висоту відростання називають бур’янами верхнього ярусу, тобто їх висота перевищує висоту культури. Насіння цих бур’янів дозріває раніше, ніж насіння культурних рослин, осипається на місці або розноситься вітром, засмічуючи ґрунти. Насіння осоту переноситься на великі відстані не тільки вітром, а й водою, тваринами, одягом, сільськогосподарською технікою та іншими транспортними засобами, а й як домішки в зерні сільськогосподарських культур.

На життєздатність (вік) насіння осоту рожевого впливає наявність чи відсутність світла. Молоде насіння проростає добре в умовах яскравого денного світла, а старе насіння найкраще реагує на слабке світло. Дослідженнями щодо проростання встановлено, що насіння, яке зберігалося в мокрому піску в першу зиму, проростало краще, ніж те, яке зберігалося в сухому. Насіння може залишатися життєздатним у ґрунті до 22 років, причому чим глибше воно міститься у ґрунті, тим довше зберігає свою здатність до виживання. Також насіння може зберігати свою життєздатність до проростання після чотирьох років зберігання у воді.

Для забезпечення вегетативного розмноження осот рожевий виділяє великий обсяг репродуктивної енергії. Нові пагони та корені можуть утворюватися практично в будь-якому місці вздовж кореневої системи укорінених рослин. Згідно з дослідженнями російського вченого А. I. Мальцева, у осоту на 1 м2 налічується до 16 тис. бруньок, з яких за сприятливих умов можуть розвинутися рослини.

Під час проведення заходів з обробітку ґрунту коріння осоту пошкоджується, і кожен утворений сегмент здатний до відтворення. Сходи з цих сегментів з’являються приблизно через 15 днів після пошкодження коренів осоту. Невеликі корінці завдовжки 0,64 см і 0,32 см у діаметрі мають достатньо накопиченої енергії для розвитку нових проростків бур’яну. Крім того, ці невеликі корінці можуть виживати, щонайменше, впродовж 100 днів без поживних речовин і фотосинтезу.

Молоді рослини осоту рожевого у посівах зернових культур, ріст і розвиток яких відбувається за сприятливих умов, зазвичай розвиваються повільно. Швидко вони ростуть за певних умов, а саме: у зріджених і ослаблених посівах культурних рослин, які не здатні конкурувати з осотом. За таких умов бур’ян впродовж одного літа може дуже сильно розростатися.

Як зазначалося вище, найкращим обмеженням чисельності осоту рожевого є поєднання різних методів його контролю. Стратегія контролю цього виду в агрофітоценозах має враховувати його біологічні особливості та передбачати комплекс заходів, який забезпечував би не тільки зниження рівня його кількості в гербокритичний період культур, а й регулював би репродуктивну, генеративну та вегетативну здатність популяції.

Подрібнення кореневої системи заходами механічного обробітку ґрунту призводить до проростання сплячих бруньок відновлення на кожному відрізку кореня.

Осот рожевий може проростати навіть від кореневих відрізків завдовжки 10 мм і діаметром 1 мм. Чим менша довжина відрізка, тим менша глибина, з якої він здатний дати сходи. Наприклад, кореневі відрізки довжиною 25 см проростають із глибини 50 см. Від великої кількості дрібних відрізків з’являється більше пагонів, ніж від одного великого такої ж довжини, як усі дрібні разом. Оптимальна температура проростання бруньок – 15°С, а при температурі нижче 5°С спостерігається різке пригнічення інтенсивності їх проростання. Коливання вологості не впливає на ступінь проростання сплячих бруньок. Відрізки вертикальних коренів мають дещо більшу життєздатність, ніж горизонтальних. Краще вони приживаються в період від другої декади квітня до другої декади травня. Потім їх приживлюваність поступово знижується, і в червні лише окремі паростки досягають поверхні ґрунту.

Здатність кореневих відрізків давати нові рослини впродовж усього вегетаційного періоду забезпечується за рахунок накопичених у них поживних речовин. Основною з них є інулін – полісахарид, за своїми властивостями близький до крохмалю. Динаміка накопичення і витрати інуліну залежить від віку, маси надземної частини рослини, пори року й умов росту і розвитку. Найбільш інтенсивно інулін використовується навесні в період від проростання до формування розетки. Iнтенсивне накопичення інуліну в кореневій системі за рахунок фотосинтетичної діяльності листків починається з початком утворення стебла і триває до появи суцвіть. Під час цвітіння та дозрівання насіння під впливом високих температур повітря, низької вологості ґрунту інтенсивність накопичення інуліну слабшає, але не припиняється. Частина його використовується на формування насіння і нових кореневих паростків. Після зниження температури повітря інтенсивність накопичення інуліну знову різко підвищується і до кінця вегетаційного періоду досягає найбільшої кількості – 30–37% від сухої маси кореня. Частина цієї кількості використовується ще восени на утворення нових пагонів, а частина забезпечує виживання кореневої системи взимку.

Систематичний обробіток ґрунту в міру появи розеток осоту рожевого на поверхні ґрунту призводить до різкого зниження запасів інуліну. Отже, для ефективного контролю осоту рожевого потрібно створити такі умови, за яких використання поживних речовин з кореневих запасів буде перевищувати їх накопичення.

Осот рожевий є єдиним із видів осотів у Північній Дакоті, який засмічує орні землі штату. Тому в цьому штаті найкращим методом його контролю на орних землях вважається внесення гербіцидів після попередника, щоб мінімізувати втрати врожаю сільськогосподарських культур, а також підготувати поля для осіннього обробітку після збирання врожаю. Такий метод є найбільш ефективним і довгостроковим контролем бур’яну. Рекомендовано також використовувати найкращий гербіцид та впроваджувати сівозміну. Тим не менше, для повного викорінення бур’яну такий контроль необхідно проводити безперервно впродовж двох-трьох років.

БОРОТЬБА З ОСОТОМ РОЖЕВИМ

До агротехнічних заходів, які можуть обмежувати чисельність осоту рожевого, належать лущення й оранка. Лущення ґрунту після збирання культури забезпечує знищення майже всіх насіннєвих сходів осоту рожевого. Але на ефективність цього заходу суттєво впливає час його проведення. Ефективність лущення буде низькою, якщо його проводитимуть на стадії розвитку осоту, який матиме сформовану розвинену розетку листя та розвинену кореневу систему. Лущення дасть зворотний ефект, якщо його проводити на полях, де вже розрослися рослини осоту рожевого. В цьому випадку, навпаки, буде створено умови для пробудження сплячих бруньок і утворення нових розеток бур’яну. Таким чином, постане необхідність після лущення проводити нові заходи з контролю осоту рожевого.

Глибина проведення лущення залежить від кліматичних умов. У посушливих умовах оптимальною вважають глибину 12–14 см, якої можна досягти, використовуючи важкі дискові борони, а для якісного підрізання бур’яну цей захід необхідно проводити у два сліди. Проведення лущення в один слід забезпечує підрізання приблизно 30 відсотків стебел. За посушливої погоди осот рожевий може не утворювати сходи. Але якщо у верхньому шарі ґрунту буде достатньо вологи, глибину лущення рекомендовано зменшити до 5–8 см і проводити дисковим лущильником. Подрібнені сегменти коренів у вологому ґрунті краще приживаються.

Оранку рекомендовано проводити після відростання осоту, висота розеток у якого має становити не менше ніж 10 см. На ефективність цього заходу впливає глибина, а також якість робіт, які проводилися перед оранкою. Оптимальна рекомендована глибина оранки, під час якої на поверхню ґрунту будуть підняті кореневі пагони для висихання, – 27–32 см.

Дослідженнями американських вчених встановлено, що найбільш ефективними способами контролю осоту рожевого є поєднання різних методів. Для обмеження продукування насіння і вегетативного поширення рекомендовано проводити запобіжні заходи за рахунок виснаження енергетичних запасів коренів. Підрізання, оранка, культивація і внесення гербіцидів мають стати поширеною практикою для виснаження енергетичних запасів коренів осоту.

Американські вчені зазначають, що ключовим принципом під час контролю осоту рожевого є також створення стресових умов для бур’яну з метою стимулювання його до використання накопичених у кореневій системі поживних речовин. Але необхідно пам’ятати, що осот рожевий має здатність відновлюватися практично від будь-якого стресу, в тому числі й від контролю його через механізм використання накопичених у кореневій системі поживних речовин. Тому ефективність такого контролю можна отримати тільки через певний час.

За сприятливих умов вирощування з дотриманням технології такі культури, як кормові, озимі зернові та люцерна можуть ефективно конкурувати з осотом рожевим, а отже, перешкоджати його появі. Для забезпечення найкращих умов для росту й розвитку вищезазначених культур необхідно проводити заходи щодо підтримання родючості ґрунту і, за можливості, забезпечувати вологість ґрунту на оптимальному рівні. Слід зазначити, що надлишок азоту в ґрунті може сприяти розвитку бур’яну, тому під час внесення азотних добрив необхідно враховувати цей чинник.

Важливим способом контролю бур’яну є впровадження заходів із забезпечення оптимального росту та розвитку культури, що, у свою чергу, створює належні конкурентні умови осоту рожевому. Але, оскільки, осот рожевий – надто шкідливий бур’ян, створення конкурентних умов може мати лише поодинокий ефект.

Певною мірою на рівень ефективності проведення механічних заходів обробітку ґрунту впливає також час доби. Так, за даними зарубіжних дослідників, боронування сходів сільськогосподарських культур ротаційною бороною, проведене вночі, значно затримувало появу сходів осоту рожевого.

Підвищують небезпеку поширення багаторічних коренепаросткових бур’янів, до яких належить осот рожевий, сучасні методи обробітку ґрунту, зокрема, його мінімізація. Відмічено, що у Швейцарії заходи щодо зменшення інтенсивності та глибини обробітку ґрунту зумовили збільшення рівня забур’яненості полів осотом рожевим.

На пасовищах для контролю бур’яну рекомендують проводити скошування трав на сіно; разом з тим, такий захід буде набагато ефективнішим, якщо його поєднувати із внесенням гербіцидів. Саме по собі скошування не буде ефективним, якщо його не проводити з інтервалом в один місяць впродовж кількох сезонів. Скошування трав стимулює розвиток з кореневої системи нових пагонів осоту. Косіння впродовж кількох років виснажує підземні кореневі запаси осоту рожевого.

Комбінування скошування та хімічного контролю ефективне завдяки тому, що гербіциди мають більшу технічну ефективність на меншій за висотою рослині осоту рожевого, а скошування ослаблює вищі рослини, оскільки запаси поживних речовин перенаправляються на розвиток нових рослин з пагонів.

Ключовим принципом під час контролю осоту є створення стресових умов з метою стимулювання його до використання накопичених поживних речовин

Обробіток ґрунту є більш ефективним заходом контролю порівняно зі скошуванням. Перебуваючи на поверхні ґрунту, корінці осоту зазнають впливу погодних умов, внаслідок чого гинуть і, що більш важливо, це запобігає накопиченню запасів поживних речовин у кореневій системі. Ґрунт необхідно обробляти на глибину від 8 до 10 см. Поля дискують або проводять їх культивацію за умов, коли висота рослин осоту становить від 5 до 7,5 см або коли розетка має діаметр від 10 до 15 см навесні. Для викорінення осоту рожевого за допомогою культивації цей захід необхідно проводити кожних три тижні впродовж сезону. У багатьох областях США така практика обмежує чисельність майже всіх рослин осоту рожевого, а ті рослини, що залишилися, контролюють обробітком ґрунту навесні наступного року.

З огляду на те, що люцерна є ефективним конкурентом осоту рожевого, введення її в сівозміну також значною мірою обмежує чисельність цього бур’яну. Тому систему контролю у сівозміні осоту рожевого можна розпочинати з культури або трави, яка є добрим конкурентом бур’яну, в поєднанні з внесенням гербіцидів, а наприкінці ротації повернути на поле люцерну.

Водночас на сьогодні існує достатня кількість хімічних засобів захисту рослин, які застосовуються для контролю осоту рожевого в посівах сільськогосподарських культур. В основному використовують препарати на основі таких діючих речовин: клопіралід, гліфосат, хлорсульфурон, бентазон, МЦПА і 2,4-дихлорфеноксиоцтової кислоти.

Наприклад, за даними досліджень, у посівах пшениці препарат на основі діючої речовини хлорсульфурон із нормою витрати 30 г/га забезпечував контроль осоту рожевого на рівні 90–98%. Ефективність на рівні попередньої також забезпечував у посівах пшениці та ячменю препарат на основі діючої речовини метсульфурон-метил із нормою витрати 8 г/га. Додавання поверхнево-активної речовини (ПАР) Тренд у максимальній нормі значною мірою збільшувало технічну ефективність препарату на основі діючої речовини трибенурон-метил.

Гербіциди, що містять клопіралід, забезпечують гарну ефективність для знищення бур’яну в посівах льону, цукрових буряків і кукурудзи. Однак слід зазначити, що клопіралід може частково залишатись у ґрунті, тобто можлива післядія препарату. У зв’язку з цим сівбу гороху, сочевиці, картоплі та широколистих культур, які вирощують на насіння, доцільно проводити не раніше ніж через 18 місяців після застосування препарату. Більшість інших культур можна посіяти в наступному сільськогосподарському сезоні.

У посівах кукурудзи осот рожевий контролюють препаратами на основі дикамби. Дикамба забезпечує кращий контроль, ніж 2,4–Д, з меншим ризиком пошкодження кукурудзи. В посівах бобових бур’ян знищується препаратами на основі бентазону.

Для обмеження чисельності осоту рожевого також рекомендовано застосовувати загальновинищувальні препарати на основі діючої речовини гліфосат. Кращим періодом для їх внесення є післязбиральний період. Для контролю осоту рожевого препарат застосовують з оптимальною нормою витрати 2,0–4,0 л/га. У разі застосування гліфосату після збирання ранніх культур із метою ефективного знищення осоту рожевого рекомендовано дворазове його внесення з нормою витрати 3,0 л/га.

Ефективність препаратів також зростає у разі їх внесення у суміші з ПАР і азотними добривами. Наприклад, таке поєднання із препаратами на основі діючої речовини гліфосат дає можливість вдвічі зменшити норму витрати препарату. Дослідженнями встановлено, що обприскування посівів препаратами на основі гліфосату з нормою витрати 1,7 л/га у поєднанні з ПАР із нормою витрати 0,5 л/га пізньої осені впродовж двох років поспіль забезпечувало знищення осоту рожевого на рівні 94%. Але під час одноразового застосування цієї суміші початкова чисельність популяції осоту рожевого поновлювалася через два роки.

Беручи до уваги антагоністичну, аддитивну і синергічну дію різних препаратів, для надійного контролю цього виду рекомендовано застосовувати бакові суміші препаратів. Зокрема, у посівах кукурудзи внесення бакової суміші препаратів з діючими речовинами бентазон та 2,4 дихлорфеноксиоцтова кислота під час сходів забезпечувало знищення осоту рожевого на 70–80%.

Але не кожна бакова суміш має високу сумарну дію порівняно з чистими препаратами. Так, бакова суміш діючих речовин клопіралід і 2,4–дихлорфеноксиоцтова кислота проявляла меншу ефективність, ніж безпосередньо препарати з однією діючою речовиною клопіралід для контролю осоту рожевого, тому що дія 2,4-дихлорфеноксиоцтової кислоти проявлялася швидше, завдяки чому листкова поверхня бур’янів знищувалася, а це призводило до зменшення проникнення клопіраліду в кореневу систему осоту.

Великий вибір дозволених для використання препаратів сприяє створенню умов для розробки дієвої системи застосування гербіцидів, яка забезпечить надійний контроль у посівах сільськогосподарських культур осоту рожевого навіть за відсутності механічного обробітку ґрунту. Так, інтенсивний захист посівів ріпаку та ячменю ярого в Канаді, що проводився впродовж трьох років при нульовій технології обробітку ґрунту, забезпечив підвищення продуктивності цих культур і виявився економічно вигідним. Система включала: застосування препаратів на основі діючих речовин гліфосат у післязбиральний період і клопіраліду в період догляду за культурами. В разі високої чисельності бур’янів доцільно застосовувати гліфосат у передзбиральний період.

Отже, з огляду на викладене вище, можна зробити висновок, що для традиційних технологій економічно доцільним і надійним контролем осоту рожевого є поєднання лущення, глибокої оранки й обприскування баковою сумішшю гербіцидів на основі поєднання діючих речовин (наприклад, 2,4–дихлорфеноксиоцтова кислота і гліфосат). Оскільки осот рожевий складно контролювати, в боротьбі з ним необхідно проводити повторні обприскування впродовж кількох років.

І. М. Сторчоус, канд. с.-г. наук

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2017