Складові успішного захисту озимої пшениці восени

460
Захист озимої пшениці восени

Озима пшениця є найважливішою культурою в Україні. Її посіви домінують і серед зернових. Вирощують озиму пшеницю переважно у лісостеповій та степовій ґрунтово-кліматичних зонах. Посіви ярої пшениці займають суттєво менші площі й розташовані у східних областях України. При цьому наукоємне зерновиробництво сконцентроване в агрохолдингах і провідних фермерських господарствах.

РЕНТАБЕЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО ЗЕРНА

Основним чинником стабільного й рентабельного виробництва зерна є вирощування інноваційних сортів озимої пшениці з високопродуктивною плазмою та технологіями вирощування, що відповідають потребам сорту (В. В. Моргун, 2000–2017). На жаль, озима пшениця, вирощування якої впродовж століть було основою рослинництва в Україні, останніми роками перебуває на межі рентабельності. Економічні чинники останніх десятиліть і занепад тваринництва істотно скоротили перелік рентабельних у виробництві культур. Саме тому озима пшениця стрімко втрачає свої позиції та навіть заміщується іншими культурами.

Однак за економічної ситуації в країні останніх двох років створено умови відродження високої рентабельності вирощування культур зернової групи. Незначні темпи девальвації гривні з урахуванням її падіння у 2016 році знизили вартість пестицидів на ринку України в середньому на 3–10% у доларовому еквіваленті. При цьому імпорт пестицидів сягнув 111 тис. т (IА «Iнфоіндустрія», 2017). Перевиробництво добрив у світі також дещо знизило вартість добрив у доларовому еквіваленті. На ринку України знижувалися й ціни на насіння. З огляду на це можна прогнозувати досягнення високих рівнів урожайності у рослинництві, що слугуватиме передумовою відновлення рентабельності зерновиробництва.

ОСОБЛИВОСТІ ОСІННЬОЇ ПОСІВНОЇ 

Традиційно велика увага приділяється підготовці насіння до посіву та початковому періоду вегетації. При цьому осіння посівна кампанія буде вирізнятися викладеними нижче відмінностями, які спостерігаються вже впродовж кількох останніх років.

У сучасному рослинництві домінують такі культури: соняшник, пшениця озима, кукурудза, ріпак озимий, соя, інші культури (цукрові буряки тощо). Якщо 3–5 років тому посів пшениці озимої після соняшнику був переважно вимушеним винятком, то в останніх 2 роки на теренах провідних за земельним банком агрохолдингів понад 50% пшениці посіяно саме після соняшнику. Також стрімко змінюється структура посівних площ у фермерських господарствах. Ще 2–4 роки тому на численних обласних семінарах із питань підготовки до вегетаційного сезону звертали увагу на необхідність зменшити площі посівів соняшнику. Проте, за даними Мінагрополітики України, площі під соняшником у 2017 році зросли на 1,7% і сягнули 5,048 млн га. Таким чином, посіви цієї культури після 2005 року знову суттєво зростають. Посіви сої практично не зміняться; також залишаться без змін площі під посівами кукурудзи. Досвід попереднього року слугує потужним чинником обмеження різкого зростання площ під кукурудзою.

Соняшник і соя – пізні культури. Для використання площ під ними для подальшого посіву озимини часто доводиться витрачати додаткові кошти на десикацію посівів. Пізньою культурою є й кукурудза. Фактично лише озимий ріпак за термінами перебігу вегетації є задовільним попередником під озиму пшеницю. Усі згадані вище культури піддаються збудниками фузаріозів, тому не можуть бути оптимальними попередниками, оскільки сприятимуть розвитку кореневих гнилей і хвороб пшениці впродовж вегетації. Соняшник, кукурудза й ріпак потребують високого рівня забезпечення елементами живлення. Соняшнику і кукурудзі необхідно також відносно багато вологи, щоб дати гарний врожай. Низькими рівнями ефективності використання вологи впродовж вегетації характеризуються й посіви просапних культур.

Таким чином, наразі у сучасних скорочених сівозмінах практично немає оптимальних попередників під посів озимих зернових культур. Тому в сучасному рослинництві країни склалися умови, що змушуватимуть зерновиробників значно збільшувати частку пізніших від оптимальних термінів посівів озимини за систематичних і часто тривалих умов дефіциту вологи для сходів культури.

До цього слід додати, що з останніх 10 років у 6–7 роках спостерігався подовжений період вегетації восени, що супроводжувався дефіцитом вологи, часто до листопада.

Захист пшениціОСНОВНІ ВИМОГИ ЩОДО ОТРИМАННЯ ЯКІСНИХ СХОДІВ

Викладене вище зумовлює низку вимог, дотримання яких дасть змогу отримати якісні сходи та посіви озимини.

1. Слід вибирати найкращі для регіону зареєстровані сорти/гібриди зернових культур. Бажано висівати найкращі за попередніми випробуваннями в регіоні сорти з різними біологічними характеристиками, щоб зменшити ризики впливу важкопрогнозованих погодних умов. Такі високопластичні сорти пшениці, як Подолянка, Богдана тощо відзначаються високими рівнями толерантності до несприятливих ґрунтово­кліматичних умов, до скорочення в сучасному рослинництві витрат на системи живлення і захисту та є одними з важливих «страхових» чинників посівів озимини. До речі, сорт пшениці озимої Подолянка в останні роки впевнено займає найбільші посівні площі в Україні.

2. Необхідно проводити підготовку ґрунту з елементами збереження вологи. Скорочення витрат на технології вирощування відбувається й за рахунок відмови від оранки. Це погіршує умови розвитку кореневої системи культури та її опір до посухи й інших стресових чинників.

3. Велику увагу слід приділити забезпеченню фонів живлення, що відповідають потребам сорту/гібрида. При цьому важливе значення має доступність для рослин із самого початку вегетації азоту, фосфору, калію, сірки, магнію, кальцію та мікроелементів.

Сьогодні значна частка витрат аграріїв у технологіях отримання зерна припадає на добрива. Основними шляхами підвищення коефіцієнтів засвоєння елементів живлення є:

  • локальне внесення добрив (внесення в зону рядка/або нижче на 5–7 см поряд із насіннєвим ложем, у зону розташування первинної кореневої системи);
  • позакореневі підживлення;
  • використання рідких і комплексних добрив;
  • впровадження інтегрованих систем живлення та захисту посівів.

Внесення потрібної кількості фосфорних і калійних добрив під посів з року в рік залишається не вирішеним з економічних причин завданням. Застосування якісних діамофосок та інших комплексних добрив, у тому числі й локальне, є важливим компонентом технологій вирощування. Необхідно нарощувати обсяги внесення органічних добрив, посіви сидератів, вносити місцеві добрива (вапнякові поклади/відходи, відходи підприємств, попіл).

Стартові дози азоту (N 20–30) за потреби можуть бути внесені у вигляді вапняково­аміачної селітри, аміачної селітри, сульфату амонію, КАСів тощо.

За результатами багаторічних виробничих досліджень встановлено ефективність осіннього внесення азоту N 80–100 в амонійній формі (безводний аміак, аміачна вода) на глибину 14–20 см перед посівом.

Внесення восени високих доз доб­рив із вмістом нітратів (аміачна селітра, КАСи) та сульфатів (сульфати амонію, магнію) призводить лише до втрат азоту й сірки в зимовий період.

Для сортів пшениці високоінтенсивного типу доцільне рядкове внесення добрив при посіві на глибину 5–7 см нижче від ложа насінини. Важливо, щоб добриво було саме під ложем насіння. Внесення добрив врозкид після посіву формує поверхневу кореневу систему.

4. З метою забезпечення ефективного захисту сходів від ураження хворобами і шкідниками особливу увагу необхідно звернути на якісне протруєння насіння озимої пшениці, яке слід проводити виключно оригінальними препаратами. Однак за суттєвого зростання імпорту пестицидів зростає і частка фальсифікату на ринку України, що теж потрібно брати до уваги.

Перевагу слід надавати протруйникам, які характеризуються широким спектром дії і мають високу фунгіцидну ефективність проти твердої та летючої сажки, фузаріозної й гельмінтоспоріозної кореневих гнилей, снігової плісняви та інших хвороб. У разі наявності загрози пошкодження посівів ґрунтовими шкідниками (дротяником, хлібною жужелицею та ін.), злаковими мухами, попелицею, цикадками тощо для передпосівної обробки насіння доцільно використовувати інсекто­фунгіцидні протруйники.

На теренах України нами ідентифіковано численні види збудників фузаріозів культурних рослин, які мають суттєві відмінності у прояві шкодочинності. Ураження збудниками фузаріозів, які є переважно сапрофітами, відбувається також як на анаморфній (безстатевій) стадії розвитку, так і на телеоморфній (статевій або сумчастій) стадії практично впродовж усього вегетаційного періоду. Помірний рівень залежності шкодочинності видів збудників фузаріозів від погодних умов сезону пояснюється істотними відмінностями біології розвитку окремих видів від погодних умов року (В. Швартау, О. Зозуля, Л. Михальська, О. Санін, 2016). Ефективними проти збудників фузаріозів є також флудиоксоніл і тебуконазол (http://www.eurowheat.org/EuroWheat.asp, Aarhus University, 2017). За нашими даними, за пізніх посівів пшениці озимої доцільно підвищити дозу флудиоксонілу до 50 г діючої речовини на тонну насіння. При цьому композиція протруйників мусить містити препарат проти летючої сажки класу триазолів, а для пізніх посівів особливо важливим є додавання стимулятора розвитку кореневої системи й контролю ризоктоніозу, деяких кореневих гнилей, твердої сажки і препаратів класу сукцинатдегідрогенази II покоління (SDHI). Крім посилення захисту та стимулювання розвитку кореневої системи, використання фунгіцидів цього класу дасть змогу запобігати виникненню резистентності збудників хвороб рослин до дії протруйників (див. табл.).

Загальний огляд резистентних до фунгіцидів збудників хвороб пшениціВідомо, що при визначенні потенційно небезпечних кореневих гнилей потрібно звернути увагу на присутність у «зерновому поясі» України збудників ризоктоніозу (С. Ретьман, 2014–2016). I саме низка діючих речовин класу SDHI є найбільш ефективними проти збудників цієї хвороби.

5. З огляду на значний відсоток пізніх посівів та обмеженість періоду для повноцінного кущіння озимини при виборі фунгіциду, очевидною є необхідність внесення сучасних препаратів з фізіологічною активністю щодо активації розвитку кореневої системи рослин. Це також є важливим чинником при посівах в умовах дефіциту вологи та за низьких рівнів внесення елементів живлення.

6. Зростання частки пізніх посівів, коли озимина йде у зиму в фазу «шильця», та років із подовженим періодом вегетації восени зумовлює необхідність забезпечити високий рівень захисту рослин впродовж більш тривалого періоду. Сходи озимини, які довгий час перебувають у початкових фазах розвитку, характеризуються зниженим рівнем резистентності до хвороб і шкідників. Саме тому протруйники варто застосовувати у максимальних зареєстрованих дозах. Як засвідчили результати наших 15­річних виробничих і польових дослідів, зниження доз протруйника є економічно невиправданим, оскільки не забезпечує ефективного контролю хвороб.

7. Варто пам’ятати, що у сусідніх з Україною країнах – членах ЄС вже зареєстровані резистентні до основних класів фунгіцидів небезпечні для пшениці збудники хвороб (див. табл.).

Беручи до уваги наведені у таблиці дані, необхідно ретельно планувати застосування фунгіцидів впродовж вегетації, щоб уникнути формування резистентності збудників хвороб пшениці до фунгіцидів, і звертати увагу на відносно нові фунгіциди – інгібітори сукцинатдегідрогенази II покоління (карбоксаміди, або SDHI).

8. З метою запобігання непродуктивним втратам поживних речовин в осінній період і навесні та уникнення конкуренції культурних рослин із бур’янами доцільно застосовувати осіннє внесення гербіцидів. Під час проведення позакореневих обробок восени використовувати гербіциди (широко застосовуються інгібітори ацетолактатсинтази, доцільно вносити також інгібітори мітотичного циклу та інгібітори фотосистеми II), сучасні фунгіциди, а за потреби – інсектициди з додаванням до робочих розчинів ортофосфату калію, сірки, магнію та мікроелементів – компонентів редокс­систем рослин (Fe, Mn, Zn, Cu). Зазначимо, що доступні для рослин пули сірки, фосфору, Fe, Mn, Zn, Cu є складовими енергетичного обміну та монооксигеназних систем, які контролюють перебіг основних біохімічних циклів і визначають рівень резистентності рослини до впливу чинників навколишнього середовища. При цьому висока активність монооксигеназних систем та обміну глутатіону підвищує рівень метаболізації ксенобіотиків у рослинах. Тому застосування протруйників з високим рівнем надходження до рослини та акропетальним й базипетальним транспортуванням суттєво обмежує терміни ефективного захисту у зв’язку зі значними рівнями метаболізації діючих речовин агрохімікатів.

Варто звернути увагу, що у рослинництві України домінують гербіциди – інгібітори ацетолактатсинтази (наприклад, Дербі, Гранстар, Гродил, Нікосульфурон тощо мають єдиний сайт дії – фермент АЛС), що створює загрозу появи резистентних видів бур’янів. Тому водночас з їх внесенням, що є економічно доцільним, необхідно застосовувати гербіциди з іншими механізмами дії – інгібітори мітотичного циклу, фотосинтезу (можна вносити вже восени) чи антиауксини (тільки навесні).

Iз останніх 5 років 3 характеризувалися подовженим періодом осінньої вегетації, у посівах озимих зернових культур можна було спостерігати інтенсивний розвиток борошнистої роси, септоріозу листків, сітчастої плямистості (на ячмені), тому необхідно бути готовими до осіннього внесення фунгіцидів. Фунгіцидну обробку доцільно поєднувати із внесенням інсектицидів на основі фосфорорганіки. До робочих розчинів для обприскування варто додавати сульфат магнію (2–4 кг/га) та мікроелементи – гідроксид міді (100–200 г/га), сульфати марганцю, цинку, заліза (за потреби); на ячмені доцільно також застосовувати хлориди мікроелементів.

ВИСНОВКИ

Таким чином, при підготовці до посіву озимої пшениці та інших зернових колосових культур потрібно брати до уваги досвід попередніх років, можливі зміни погодних умов впродовж вегетації, новітні досягнення селекціонерів і генетиків, а також суттєве погіршення фітосанітарної ситуації в агрофітоценозах, що спостерігається в останні роки. При цьому належний захист посівів від бур’янів, шкідників і хвороб та сприяння формуванню потужної кореневої системи вже восени є важливими чинниками підвищення стійкості посівів до несприятливих умов вирощування та кращої урожайності озимини.

Віктор Швартау, член-кор. НАН України, Iнститут фізіології рослин і генетики НАНУ

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2017