Особливості весняного підживлення озимих зернових

1666

Впродовж зими та у ранньовесняний період завданням №1 для кожного агронома є моніторинг стану посівів озимих зернових культур.

Одразу після сходу снігу, коли з’являється можливість виходу в поле, необхідно провести обстеження усіх без винятку полів. За холодної затяжної весни слід відібрати проби на відрощування водним методом, особливо за значного пошкодження листової маси. Бажано провести біологічний контроль конуса росту, оскільки нерідко при зовнішньому відростанні вегетативної маси генеративні органи (конус росту) можуть бути різною мірою пошкоджені: некроз тканин може бути в основі, на вершині чи бокових поверхнях зачаткового колосу. Залежно від цього колос може сформуватись повністю або частково стерильним. Слід звертати увагу також на стан тканин вузла кущіння, розміщених під конусом росту: у пошкоджених рослин вони мають бурий колір, і чим більша площа ураження рослини, тим менш вона життєздатна. Такі рослини можуть бути дуже мало продуктивними або навіть загинути, особливо в умовах  пізньої чи сухої весни. Подібні пошкодження також можуть бути спричинені весняними заморозками.

Після відновлення весняної вегетації (перехід середньодобової температури через +5оС) при обстеженні полів озимих культур слід звернути увагу на наявність нових вторинних коренів весняного утворення, що свідчить про добру життєздатність посівів і високий потенціал продуктивності. Водночас слід обстежити посіви на заселення мишоподібними гризунами та ураження хворобами, а також засмічення багаторічними бур’янами. Ці заходи необхідні для планування робіт із догляду за посівами озимих зернових культур у весняно-літній період: підживлення, обробок фунгіцидами та гербіцидами з метою отримання високого урожаю якісного зерна.

Надзвичайно важливим заходом весняного догляду озимих культур є підживлення посівів. Дози добрив найкраще розрахувати, виходячи з результатів агрохімічного аналізу ґрунту, але можна й оперувати результатами польових досліджень відповідних наукових установ.

Елементи живлення, як відомо, здатні потрапляти в рослину виключно в розчиненому вигляді, тому важливого значення набуває проведення підживлень у строки, коли рослини можуть максимально використати поживні елементи, розчинені у вологому ґрунтовому середовищі.

Сучасна, науково обґрунтована система підживлення озимих зернових культур певною мірою відрізняється від традиційної, яка застосовується в більшості господарств. В Iнституті рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН протягом багатьох років проводяться дослідження з удосконалення системи підживлення озимих зернових культур.

На основі результатів проведених досліджень у цій статті наводимо окремі рекомендації, які, на нашу думку, слід враховувати під час проведення підживлення в господарствах.

СПОСІБ І СТРОК ПРОВЕДЕННЯ ПІДЖИВЛЕННЯ

До останнього часу в зернових господарствах країни основну частку добрив у підживлення вносили по мерзлоталому ґрунту. Такий спосіб внесення добрив для пшениці та інших озимих зернових найбільш відомий і поширений. Втім, внесення мінеральних добрив по мерзлоталому ґрунту має як позитивні, так і негативні сторони. До позитивних сторін насамперед відносять те, що при його застосуванні добрива потрапляють до рослин вже з перших теплих днів, коли температура повітря і ґрунту прогрівається до 5°С і вище й відновлюється весняна вегетація культури. При цьому створюються найкращі умови для розчинення добрив. За такого способу підживлення рослини озимих пшениці, жита, тритикале та ячменю встигають утворити додаткові пагони весняного кущіння, що має вирішальне значення в роки з дефіцитом вологи у посівний період.

Втім, підживлення озимих зернових по мерзлоталому ґрунту актуальне лише в тому випадку, коли рослини пішли в зиму нерозкущеними (після гірших попередників, за пізніх строків сівби та за недостатньої кількості опадів у посівний період). Ефективність цього способу підживлення істотно знижується в роки зі стрімким наростанням температури повітря та ґрунту під час відновлення весняної вегетації, оскільки за таких умов рослини не встигають утворити додаткових пагонів продуктивного кущіння. В такому випадку внесені мінеральні добрива використовуються для інтенсивного росту тих пагонів, які сформувалися ще з осені. За підживлення по мерзлоталому ґрунту, особливо при випаданні рясних опадів навесні, частина добрив може вимиватися у нижні ґрунтові горизонти, навіть потрапляти у ґрунтові води, в результаті чого також знижується ефективність їх внесення.

Період року, коли можна застосовувати підживлення по мерзлоталому ґрунту, дуже короткий. Як правило, йдеться лише про кілька днів перед відновленням весняної вегетації, коли ґрунт іще мерзлий, але сніговий покрив уже зійшов. Якщо при плюсовій температурі повітря ґрунт почав «відходити», тоді заїзд агрегатів у поле призводить до значного травмування посівів через утворення глибоких і «змазаних» технологічних колій. Надалі такі колії значно погіршують проведення наступних технологічних операцій.

З нашої точки зору, на добре розвинутих з осені посівах підживлення по мерзлоталому ґрунту застосовувати недоцільно. Якщо рослини озимих зернових перед припиненням осінньої вегетації встигли сформувати в середньому по 2–4 пагони кущіння, то додаткове формування нових пагонів навесні призводитиме до так званого паразитування, тобто утворення непродуктивного підгону. Рослина буде змушена годувати непродуктивні пагони, втрачаючи поживні речовини, необхідні для підтримки колосоносних стебел.

Отже, підживлення по мерзлоталому ґрунту можна застосовувати лише на нерозкущених посівах, в інших випадках перевагу слід віддавати прикореневому підживленню.

Підживлення пшениці
Період року, коли можна застосовувати підживлення по мерзлоталому ґрунту, дуже короткий. Як правило, йдеться лише про кілька днів перед відновленням весняної вегетації, коли ґрунт іще мерзлий, але сніговий покрив уже зійшов

ОСОБЛИВОСТІ ПРИКОРЕНЕВОГО ПІДЖИВЛЕННЯ

Застосовують два способи прикореневого підживлення: врозкид та у рядки. В обох випадках добрива вносяться лише при настанні фізичної стиглості ґрунту, тобто після відновлення весняної вегетації озимих, після підсихання верхнього шару ґрунту. Фізичну стиглість можна легко визначити органолептично: вона настає, якщо ґрунт не липне до рук, а при розминанні розсипається на дрібні агрегати.

До переваг розкидного підживлення відносять швидкість і дешевизну проведення операції. Для цього способу часто використовують сільськогосподарську авіацію, особливо коли з осені не було закладено технологічних колій. Втім, ефективність підживлення врозкид проявляється лише за випадання опадів після проведення операції. За відсутності опадів добрива, які потрапляють на поверхню сухого ґрунту, не розчиняються, внаслідок чого поживні елементи не надходять до кореневої системи рослин.

Найбільшу ефективність має прикореневе підживлення озимих рядковими (зерновими) сівалками. По-перше, добрива, які вносяться рядковими сівалками, потрапляють одразу в ризосферну (кореневмісну) зону ґрунту, з якої найбільш швидко та максимальною мірою засвоюються кореневою системою. По-друге, рядкові сівалки поряд з підживленням виконують допоміжну, не менш важливу функцію – руйнування ґрунтової кірки, завдяки чому істотно покращується повітропроникність і знижується температура верхнього шару ґрунту, що в сукупності сприяє кращому росту й розвитку рослин.

До недоліків прикореневого рядкового підживлення відносять травмування рослин під час проведення операції. Але, за нашими спостереженнями, процент пошкоджених сошниками рослин після правильно проведеного прикореневого підживлення незначний і становить в середньому від 3 до 7%. За такого рівня пошкодження рослин врожайність озимих зернових не тільки не знижувалася, а й, завдяки руйнуванню ґрунтової кірки, підвищувалася навіть тоді, коли для експерименту використовували сівалку без добрив. Однак варто зауважити, що за недотримання певних умов під час проведення прикореневого підживлення частка пошкоджених посівів може збільшуватися до 15–25%, що призводитиме до істотної втрати врожайності.

Отже, для якісного проведення прикореневого підживлення рядковими сівалками потрібно стежити, щоб не забивалися сошники. Заблокований сошник, який їде «юзом» по полю, фактично знищує усю рослинність на своєму шляху, залишаючи після себе неглибокий рівчак. Напрямок руху сошника має бути чітко паралельним руху коліс сівалки, інакше він значно пошкоджуватиме рядки посівів.

Традиційно в сільськогосподарській літературі рекомендується, щоб агрегат, який здійснює прикореневе підживлення, рухався впоперек або по діагоналі до посіяних рядків, що пояснюється, нібито, зниженням травмування посівів. За нашими спостереженнями, такий напрямок руху агрегату невиправданий. Ми рекомендуємо спрямовувати агрегат для підживлення вздовж рядків, оскільки саме за такого напрямку руху забезпечується найкраща якість виконання роботи: аерація та рівномірний розподіл добрив. За руху агрегату в напрямку рядків посіву сошник сівалки, який потрапляє на висіяний рядок, одразу скочується в зону міжряддя, тим самим мінімізуючи пошкодження рослин.

ВИБІР ОПТИМАЛЬНОГО ДОБРИВА

Серед видів добрив, які застосовуються для весняного підживлення, більшість аграріїв традиційно віддають перевагу аміачній селітрі.

Справді, якщо говорити про підживлення по мерзлоталому ґрунту, то аміачна селітра є чи не єдиним видом добрив, придатним для застосування в такий спосіб, оскільки має високу розчинність, а отже, і добру проникність у ґрунтове середовище.

При застосуванні весняного підживлення врозкид перевагу також варто віддавати аміачній селітрі, оскільки інші види добрив мають гіршу розчинність. Натомість при застосуванні прикореневого підживлення рядковими сівалками асортимент рекомендованих добрив істотно розширюється. Так, з азотних добрив, крім селітри, можна застосовувати сечовину. Недоліком сечовини (карбаміду) є те, що біурет, який утворюється при її розкладі, спочатку може призводити до часткового пригнічення рослин озимих. Натомість коренева система рослин озимих спроможна більш тривалий час використовувати азот з сечовини, ніж із селітри. Тому за однакових доз азоту перевагу при застосуванні прикореневого підживлення в рядки варто віддавати сечовині. Застосування комплексних мінеральних добрив у прикореневе підживлення теж забезпечує добрий приріст врожайності, але величина надбавок не перекриває витрати вартості добрив, отже, з економічної точки зору використання комплексних мінеральних добрив для підживлення недоцільне.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

В наших дослідах вивчалась реакція пшениці озимої на строки внесення та дози прикореневого мінерального підживлення. Результатами досліджень встановлено, що формування врожайності більшою мірою залежало від чинника року та дози добрив, ніж від строку їх внесення. Втім, незважаючи на неможливість впливу на погодні чинники, високий рівень врожайності досягався шляхом оптимізації системи підживлення. Так, в умовах достатнього зволоження в 2011 р. застосування усіх варіантів підживлень сприяло отриманню достовірних надбавок врожайності порівняно з контро­лем. При цьому за осіннього підживлення найбільші надбавки отримано у варіантах з внесенням нітроамофоски в дозах N30P30K30 та N15P15K15, а також карбаміду в дозі N30, які становили відповідно 1,00 т/га, 0,86 т/га та 0,68 т/га за врожайності на контролі 3,62 т/га. За весняного підживлення найбільші надбавки отримано за внесення аміачної селітри в дозах N30 та N15 – відповідно 1,46 т/га та 1,36 т/га, а також за внесення карбаміду в дозі N30 – 1,37 т/га.

Застосування осіннього підживлення в цілому поступалося весняному, що пояснюється коротким періодом (11 діб) від внесення добрив до припинення осінньої вегетації, в результаті чого рослини не змогли повною мірою поглинути внесені елементи живлення. Максимальна різниця врожайності (0,80–0,91 т/га) між весняним і осіннім підживленням була за внесення аміачної селітри, а мінімальна (0,25–0,26 т/га) – за внесення комплексного добрива – нітроамофоски.

Результатами досліджень із вивчення впливу різних форм азотних добрив за однакових доз їх внесення на формування врожайності пшениці озимої встановлено, що за малої дози (N15) кращий результат показала аміачна селітра, а за збільшення дози внесення до N30 вищу врожайність одержано від застосування карбаміду – як за осіннього, так і за весняного внесення. Так, у 2011 р. за осіннього внесення азоту в дозі N15 в амонійно-нітратній формі (аміачна селітра) урожайність пшениці озимої була на 0,18 т/га вищою, ніж від застосування амідної форми (карбаміду). За весняного внесення цієї ж дози різниця в урожайності становила 0,25 т/га. За збільшення дози азоту до N30 (як за осіннього, так і весняного внесення) достовірної різниці врожайності пшениці між впливом двох видів добрив не виявлено.

В умовах дефіциту вологи восени 2011 р. рослини пшениці озимої пішли в зиму слабо розкущеними, ослабленими та нерівномірно розвинутими. За таких умов урожайність у 2012 р. була значно нижчою, ніж у попередньому 2011 р. Так, урожайність пшениці у 2012 р., залежно від варіантів підживлення, коливалася від 2,80 т/га до 3,22 т/га, тоді як у 2011 р. вона становила відповідно 3,62–5,08 т/га. Тим не менше, застосування підживлень мінеральними добривами також сприяло отриманню достовірних надбавок врожайності порівняно з контролем (без підживлення). Винятком став варіант із осіннім внесенням карбаміду в дозі N15, за якого надбавка була недостовірною (див. табл.).

Урожайність пшениці озимої залежно від дози та строку прикореневого підживленняЗа осіннього підживлення (проводилося восени 2011 р.) найбільші надбавки врожайності у 2012 р. було отримано у варіантах із внесенням карбаміду в дозі N30, аміачної селітри в дозі N15 та нітроамофоски в дозі N30P30K30 – відповідно 0,42 т/га, 0,35 т/га та 0,33 т/га за врожайності на контролі 2,80 т/га. За весняного підживлення найбільші надбавки отримано за внесення карбаміду в дозі N30, N15 та нітроамофоски в дозі N30P30K30 – відповідно 0,39 т/га, 0,34 т/га та 0,30 т/га. В умовах 2011/2012 рр. застосування осіннього та весняного підживлень було рівнозначним за впливом на врожайність пшениці озимої, надбавки врожайності були в межах НIР, за винятком варіанта з внесенням  карбаміду в дозі N15, де за осіннього внесення врожайність становила 2,84 т/га, а за весняного – на 0,30 т/га більше. У 2011/2012 рр. за осіннього внесення азоту в дозі N15 вищу врожайність отримано від застосування аміачної селітри – на 0,31 т/га порівняно з внесенням карбаміду. За весняного внесення N15 різниця в урожайності пшениці озимої залежно від застосування аміачної селітри та карбаміду була неістотною. Доза азоту N30 в осіннє внесення сприяла збільшенню врожайності на 0,18 т/га за внесення карбаміду порівняно з аміачною селітрою. За весняного внесення N30 було зафіксовано подіб­ну тенденцію, але достовірної різниці врожайності виявлено не було (див. табл.).

У сприятливих умовах 2012/2013 рр. застосування усіх варіантів підживлення також сприяло отриманню достовірних надбавок врожайності порівняно з контролем (без підживлення). За осіннього підживлення (проводилося восени 2012 р.) найбільші надбавки врожайності отримано у варіантах з внесенням нітроамофоски в дозі N15P15K15, карбаміду в дозі N30 та аміачної селітри в дозі N15, при цьому вони становили відповідно 0,59 т/га, 0,54 т/га та 0,49 т/га за врожайності на контролі 4,05 т/га. За весняного підживлення найбільші надбавки одержано від внесення нітроамофоски в дозах N30P30K30 та N15P15K15, карбаміду в дозі N30 – відповідно 0,81 т/га, 0,58 т/га та 0,67 т/га. У 2012/2013 рр. весняне застосування аміачної селітри у дозі N30 та нітроамофоски в дозі N30P30K30 мало істотну перевагу над осіннім. За інших варіантів осіннє та весняне підживлення були рівнозначними.

У 2012/2013 рр. за осіннього внесення азоту в дозі N15 достовірної різниці урожайності пшениці озимої залежно від застосування аміачної селітри та карбаміду виявлено не було, а за весняного внесення аміачної селітри врожайність була на 0,19 т/га вищою порівняно з варіантом внесення карбаміду. Осіннє внесення N30 сприяло збільшенню врожайності на 0,30 т/га від застосування карбаміду порівняно з аміачною селітрою. За весняного внесення N30 достовірної різниці врожайності між двома видами добрив не було, натомість спостерігалась тенденція до її  збільшення за внесення карбаміду.

Отже, в середньому за роки досліджень (2011–2014 рр.) найбільшу врожайність пшениця озима формувала за весняного внесення карбаміду (N30), нітроамофоски (N30P30K30), аміачної селітри (N30 та N15) яка становила відповідно 4,89 т/га, 4,93 т/га, 4,87 т/га та 4,80 т/га (див. табл.).

Загалом за роки досліджень частка впливу дози прикореневого підживлення на формування врожайності пшениці озимої становила 7%, а строку прикореневого підживлення – 6% (рис. 1).

Частка впливу чинників дози прикореневого підживлення, строку підживлення та року вирощування на врожайність пшениці озимої, %
Рис. 1. Частка впливу чинників дози прикореневого підживлення, строку підживлення та року вирощування на врожайність пшениці озимої, %

Отже, беручи до уваги наведені рекомендації та при зваженому, творчому підході до проведення весняного підживлення можна буде сподіватися на отримання високої врожайності озимих зернових культур.

Сергій Авраменко, канд. с.-г. наук, пров. наук. співр., докторант; Сергій Попов, д-р с.-г. наук, професор; Олександр Курилов, аспірант, Тетяна Шелякіна, мол. наук. співр., Інститут рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН (м. Харків)

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2017