Основи живлення та захисту посівів озимої пшениці восени

320
Догляд за озимою пшеницею
Незважаючи на зростання популярності серед аграріїв таких культур, як соя, соняшник, кукурудза, вирощування озимої пшениці залишається основою рослинництва нашої країни. В технології вирощування озимої пшениці живлення важливе не тільки для отримання стабільних, високих і якісних врожаїв, а й для збереження родючості ґрунтів та, відповідно, рентабельного рослинництва країни в цілому.

РОЛЬ ЖИВЛЕННЯ У ПІДГОТОВЦІ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ ДО ЗИМОВОГО ПЕРІОДУ

Численні експериментальні дослідження провідних селекційних центрів світу свідчать, що потенціал продуктивності озимої пшениці може бути надзвичайно високим. На основі цих даних можна дійти висновку, що внесок сорту в формування рекордного врожаю пшениці за сприятливих погодних умов (вологозабезпечення, температура, ФАР) та оптимальної густоти посіву становить 60–70%, а посилення мінерального живлення (насамперед азотного) – 30–40%. Несприятливі погодні умови можуть суттєво зменшити врожайність залежно від стійкості генотипу.

Отже, для отримання високого врожаю пшениці необхідна оптимізація взаємодії двох головних складників – високого генетичного потенціалу продуктивності та необхідних для його повного розкриття умов вирощування.

Високі врожаї озимої пшениці прямо залежать від збалансованих доз внесення NPK та мікроелементів. Основним чинником стабільного та рентабельного зерновиробництва є впровадження інноваційних сортів озимої пшениці з технологіями вирощування, що відповідають потребам сорту. Важливим компонентом розробки систем живлення рослин є застосування складних комплексних фізіологічно збалансованих препаративних форм. Велику увагу слід приділяти створенню та використанню комплексних добрив для позакореневого підживлення, що дає змогу значно підвищити коефіцієнт засвоєння поживних речовин і знизити надходження токсичних речовин у навколишнє середовище. Вимоги до елементів живлення змінюються не тільки відповідно до сортових особливостей, а й залежно від фаз росту та розвитку озимої пшениці. Мінеральне живлення рослин має також бути збалансованим за елементами з обов’язковим урахуванням ґрунтово­кліматичних особливостей конкретного регіону вирощування.

На сьогодні значні витрати аграріїв у технологіях отримання зерна припадають на добрива. З огляду на постійне зростання цін на них головною проблемою у впровадженні систем живлення високоврожайних сортів пшениці є підвищення коефіцієнтів засвоєння макро­ та мікроелементів. Основними шляхами вирішення цієї проблеми є поділ дози елемента на кілька внесень; локальне внесення добрив (внесення в зону рядка або на 5–7 см нижче поряд із насіннєвим ложем, в зону розташування кореневої системи); позакореневі підживлення; використання рідких і комплексних добрив; запровадження інтегрованих систем живлення та захисту посівів.

В останні роки українські виробники зерна вносять, переважно, лише азотні добрива, причому зростає рівень внесення рідких азотних добрив. Очевидно, що середня врожайність пшениці в Україні, яка не гірша за відповідний показник у США, Канаді, Iндії чи Аргентині, де мінеральних добрив вноситься у 2–3 рази більше, обумовлена високою родючістю ґрунтів, які, без перебільшення, можна назвати національним надбанням. Проте рівень родючості перебуває під загрозою, оскільки в останні роки значно зменшились норми внесення органічних, фосфорних і калійних добрив, що зумовлює виснаження запасів гумусу, а запропоноване використання соломи як біопалива може остаточно знищити українські чорноземи. Ефективність використання добрив в Україні також перебуває не на належному рівні.

В цілому, як для озимої, так і для ярої пшениці, 60% від очікуваного максимуму загального відносного поглинання елементів (N + P2O5 + K2O + SO3) припадає на другу половину вегетаційного періоду.

Високопродуктивні сорти озимої пшениці є азотофілами, і основна кількість азоту вноситься у I та II підживлення. Азотні добрива недоцільно застосовувати у високих дозах до посіву, оскільки підвищені концентрації азоту в ґрунті можуть негативно вплинути на рослини на перших етапах їх розвитку. Водночас не слід допускати й азотного голодування на початку вегетації.

Отже, в осінній період важливо забезпечити помірне азотне живлення шляхом внесення невеликих доз азотних добрив, переважно в амонійній формі. Стартові дози азоту (N20–30), за потреби, можуть бути внесені у вигляді вапняково­аміачної селітри, аміачної селітри, сульфату амонію, КАСів тощо. За результатами багаторічних виробничих досліджень встановлено, що перспективним є осіннє внесення азоту N80–100 в амонійній формі (безводний аміак, аміачна вода) на глибину 14–20 см перед посівом. Внесення восени високих доз добрив із вмістом нітратів (аміачна селітра, КАСи) та сульфатів (сульфати амонію, магнію) призведе до втрат азоту й сірки протягом зимового періоду.

Удобрення озимої пшениці
Головною проблемою у впровадженні систем живлення високоврожайних сортів пшениці є підвищення коефіцієнтів засвоєння макро­ та мікроелементів

Необхідне також забезпечення рослин фосфором і калієм, які, на відміну від азотних добрив, застосовують, переважно, восени. Внесення належної кількості фосфорних і калійних добрив під посів з року в рік залишається невирішеним завданням з економічних причин (брак обігових коштів і невиправдано високі ціни на добрива). Внесення діамофосок та інших комплексних добрив, у тому числі й локальне, є важливим компонентом технологій вирощування. Слід звернути увагу на важливість доступних для рослин фосфору (ортофосфату) та сірки (сульфатів) на початку вегетації. Iнгібування поглинання іонів за несприятливих умов вирощування (перезволоження, посуха, високі температури), які блокують функціонування кореневої системи, зумовлює підвищення ефективності позакореневого внесення елементів мінерального живлення. Після початку вегетації фосфорні та калійні добрива слід вносити тільки у формі водорозчинних рідких комплексних добрив.

Ефективність використання рослинами основних елементів живлення залежить від багатьох чинників і посилюється при підвищенні рівня збалансованості між поживними елементами, зокрема, азотом, фосфором, калієм, сіркою, магнієм, кальцієм та мікроелементами (марганець, мідь, цинк, залізо, бор). Мікроелементи мають велике значення для інтенсифікації росту й розвитку рослин, формування резистентності до хвороб і низьких температур. Для поповнення запасів необхідних елементів у ґрунті потрібно нарощувати обсяги внесення органічних добрив, запроваджувати посіви сидератів, вносити місцеві добрива (вапнякові поклади/відходи, відходи підприємств, попіл тощо). Дози добрив визначають відповідно до запланованої врожайності та ґрунтових умов і погодних особливостей вегетаційного сезону.

Загалом система живлення високопродуктивних сортів озимої пшениці складається із багатьох етапів, значна кількість яких інтегрована у системи захисту посівів. Останні також є важливим складником отримання високих врожаїв пшениці, оскільки бур’яни, шкідники та хвороби за їх надмірного розвитку призводять до значних втрат врожайності.

ЗАХИСТ ПОСІВІВ ПШЕНИЦІ ВОСЕНИ

Вегетаційний період поточного року характеризувався значним розвитком хвороб, шкідників і бур’янів, що формує підґрунтя для їх широкого поширення і в наступному сезоні.

З метою забезпечення ефективного захисту сходів від ураження хворобами та шкідниками особливу увагу необхідно звернути на якісне протруєння насіння озимої пшениці. При цьому перевагу необхідно надати протруйникам, які характеризуються широким спектром дії та мають високу фунгіцидну ефективність проти твердої й летючої сажки, фузаріозної і гельмінтоспоріозної кореневих гнилей, снігової плісняви та інших хвороб. Протруйники із вмістом флудіоксонілу, наприклад Максим Стар, Максим Тріо тощо ефективні проти фузаріозних кореневих гнилей. Широкою популярністю у сільськогосподарських товаровиробників користується фунгіцидний протруйник Кінто Дуо, який, поряд із контролем насіннєвої інфекції, забезпечує дезінфекцію насіннєвмісного шару ґрунту від збудників хвороб, що гарантує тривалий та ефективний захист.

Шкідники теж можуть значно зменшити продуктивність посівів і якість зерна, в деяких випадках до 50% і більше. Важливе значення має селекційна оптимізація проходження рослиною критичних для ураження шкідниками фаз розвитку (так зване фенологічне уникнення), оскільки шкодочинна активність квіткових галиць і стеблових пильщиків відбувається у вузьких фенологічних «вікнах». Необхідне також покращення фізіологічних механізмів, які дають змогу певною мірою компенсувати негативний вплив шкідників на рослину (наприклад, підвищення інтенсивності фотосинтезу шляхом формування посівів з оптимальною щільністю, внесенням азотних, фосфорних, сірчаних добрив та магнію у відповідь на зменшення площі листкової поверхні або забезпеченості рослини асимілятами). Це сприятиме зменшенню пестицидного навантаження на довкілля та підвищенню врожайності, оскільки жоден із хімічних засобів захисту не забезпечує повне знищення шкідників.

У разі наявності загрози пошкодження посівів ґрунтовими шкідниками (дротяник, озима совка та ін.), злаковими мухами, попелицею, цикадками для передпосівної обробки насіння доцільно використовувати інсектицидно-­фунгіцидні протруйники типу Юнта Квадро, Селест Топ, Селест Макс тощо.

Бур’яни конкурують із культурними рослинами за основні життєві ресурси – воду, поживні речовини та світло. В Україні засміченість полів надзвичайно висока, тому в системах захисту посівів боротьба з бур’янами має посідати чільне місце. Щоб запобігти непродуктивним втратам поживних речовин в осінній період і навесні та уникнути конкуренції культурних рослин із бур’янами, доцільно застосовувати осіннє внесення гербіцидів (наприклад, Марафон, Логран + Пік та інші). Це дає змогу стимулювати продуктивне кущіння посівів, підвищити їх зимостійкість, а також вивільнити матеріальні та трудові ресурси господарства під час весняних польових робіт. Необхідно звернути увагу, що у рослинництві України домінує застосування гербіцидів – інгібіторів ацетолактатсинтази, які мають єдиний сайт дії – фермент АЛС. Це може створювати загрозу появи резистентних видів бур’янів. Тому доцільно чергувати застосування гербіцидів з іншими механізмами дії – інгібіторів мітотичного циклу, фотосинтезу чи із класу регуляторів росту або антиауксинів.

Осіннє внесення гербіцидів на пшениці
Осіннє внесення гербіцидів дозволяє запобігти непродуктивним втратам поживних речовин в осінній період і навесні та уникнути конкурен – копия

Багато збудників хвороб порушують фотосинтетичні процеси внаслідок ураження та відмирання листків, що призводить до зменшення листкового індексу, наприклад, в’янення листків, іржа, несправжня і справжня борошниста роса. Залежно від ступеня ураженості втрати врожаю можуть коливатися від 10 до 50%. Протягом останніх 4-­х років, три з яких характеризувалися подовженим періодом осінньої вегетації, у посівах озимої пшениці можна було спостерігати інтенсивний розвиток кореневих гнилей, гельмінтоспоріозів, фузаріозів, борошнистої роси, септоріозу листя, тому необхідно бути готовим до осіннього внесення фунгіцидів. Для контролю борошнистої роси доцільно використовувати спеціалізовані фунгіциди – Таліус, Флексіті; септоріозу листя – Рекс Дуо, Альто Супер тощо; для комплексного захисту від названих вище хвороб – Капало, Вареон та інші. Для захисту посівів озимої пшениці від сітчастої, темно­бурої плямистостей, ринхоспоріозу, борошнистої роси та кореневих гнилей ефективним буде використання фунгіциду­протруйника Систіва. Він наноситься на насіння під час передпосівної обробки і дає змогу захистити посіви від хвороб протягом періоду від проростання насіння до появи прапорцевого листка.

Крім грибних і бактеріальних збудників хвороб, у метаболізм рослинного організму можуть втручатися численні віруси через синтез власних (вірусних) білків, зменшуючи доступність азотовмісних сполук для самої рослини. Тому фунгіцидну обробку доцільно поєднувати із внесенням фосфорорганічних інсектицидів.

До робочих розчинів для обприскування доцільно додавати сульфат магнію (2–4 кг/га) та мікроелементи – гідроксид міді (Косайд – 100–200 г/га), сульфати марганцю, цинку, заліза (за потреби). Одночасне застосування азотних добрив з фунгіцидами (азоксистробіном, рядом стробілуринів, спірокеталамінів, триазолілтіонів та сілтіофамом) підвищує ефективність використання елементів живлення рослинами культури.

СТРАТЕГІЧНІ ПИТАННЯ ЖИВЛЕННЯ У НАРОЩУВАННІ ПРОДУКТИВНОСТІ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ

Пошук подальших шляхів підвищення потенціалу врожайності пшениці має бути спрямований на поглиблене вивчення фізіологічних процесів, які беруть участь у формуванні зернової продуктивності, з метою виявлення ланок, що лімітують інтенсивність їх перебігу. Це дає змогу цілеспрямовано генетично удосконалювати фізіологічні основи продукційного процесу як на рівні окремих органів, так і на організменному та ценотичному. Хоча в літературі часто розрізняють потенційну врожайність за оптимальних умов і фактичну за дії несприятливих чинників (з огляду на те, що внесок різних фізіологічних ознак у формування продуктивності за контрастних умов відрізняється), існує думка, що генотипи з високою потенційною врожайністю будуть більш продуктивними й за менш сприятливих умов.

Визначну роль у підвищенні продуктивності відіграє використання сортів із високими рівнями засвоєння макро­ і мікроелементів з важкодоступних субстратів та впровадження сучасних, спеціалізованих до групи сортів/сорту комплексних добрив і систем живлення. Шляхами підвищення коефіцієнтів засвоєння елементів живлення також є поділ дози елемента, локальне внесення, позакореневе підживлення та застосування сучасних видів добрив. При розробці та застосуванні комплексних добрив для позакореневого підживлення зниження сольового індексу можна досягти додаванням органічних речовин (амінокислоти, компоненти циклу синтезу нікотинаміду) із властивостями переносників іонів у рослини та нефітотоксичних хелатуючих агентів. В якості останніх перспективними є біостимулятори, модифіковані сапропелі, гумати.

Таким чином, важливу роль у реалізації потенціалу продуктивності сучасних інноваційних сортів пшениці озимої відіграє впровадження високо­ефективних, спеціалізованих для сорту або групи сортів технологій захисту рослин та фізіологічно обґрунтоване інтегрування систем живлення.

Л. М. Михальська, ст. наук. співр., канд. біол. наук; В. В. Швартау, чл.-кор. НАН України, д-р біол. наук, Інститут фізіології рослин і генетики НАН України

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2016