Основні хвороби жита озимого та заходи щодо їх контролю

205
Озиме жито
Значний недобір і втрати врожаю жита спричиняють хвороби, серед яких найбільш поширені сажкові й іржасті, кореневі гнилі, ріжки, різні плямистості, бактеріальні та вірусні захворювання.

САЖКОВІ ХВОРОБИ

Тверда сажка. Хвороба виявляється повсюди, де вирощують жито. Перші її ознаки проявляються на рослинах у фазу молочної стиглості, й вони повністю збігаються з ознаками твердої сажки на пшениці.

Збудником твердої сажки жита є базидіальний гриб Tilletia secalis Kuehn., який уражує зав’язь, перетворюючи її в спорові мішечки (соруси), заповнені оливково­коричневою споровою масою. В масі теліоспори мають запах триметиламіну. Біологія збудника, цикл розвитку патогена ідентичні біології збудника твердої сажки пшениці. Основне джерело інфекції – заспорене насіння. Тип інфекції – поверхневий.

Летюча сажка. Хвороба виявляється рідко на поодиноких рослинах жита на нижній частині колосків у вигляді руйнування їх частини, перетворення у порошисту чорну спорову масу теліоспор. Iнколи на ураженій частині колоска залишаються не зруйнованими окремі колоскові лусочки. У здоровій верхній частині колоска, як правило, насіння не формується.

Збудником летючої сажки є базидіальний гриб Ustilago vavilovi Jacz. Біологія збудника, цикл розвитку патогена ідентичні біології збудника летючої сажки пшениці. Основне джерело інфекції – заражене насіння. Тип інфекції – внутрішній.

Стеблова сажка. Хвороба поширена на Поліссі. Типові ознаки її на житі схожі з ознаками на пшениці. Захворювання проявляється на стеблах, переважно на верхніх міжвузлях, листкових піхвах, рідше – на листках у вигляді поздовжніх свинцево­сіруватих смуг різної довжини. Згодом у місцях плям епідерміс розтріскується і з місць ураження висипається чорна спорова маса. Стебла втрачають пружність, згинаються, повисають, утворюючи петлі різного діаметра. Iнколи уражуються недорозвинені колоски у піхві верхніх листків.

Стеблова сажка
Стеблова сажка

Збудником хвороби є базидіальний гриб Urocystis occulta Rabenh. Біологія збудника, цикл розвитку патогена ідентичні біології збудника стеблової сажки пшениці.

Джерелом інфекції є заспорене насіння і ґрунт (не більше ніж один рік). Оптимальна температура для зараження рослин 17–22°С. Шкідливість стеблової сажки зумовлена тим, що хворі рослини дають у рази менший урожай маси, зменшується продуктивна кущистість. Недобір урожаю зерна в польових умовах відповідає відсотку уражених рослин.

Сівба заспореним насінням призводить до ураження проростків жита озимого ще з осені й до подальшого розвитку хвороб на молодих рослинах. Хворі проростки уповільнюють свій ріст і розвиток, частина їх гине, внаслідок чого знижується схожість і густота посівів.

Основне джерело інфекції – заспорене насіння. Теліоспори гриба життєздатні у ґрунті не більше ніж один рік. Шкідливість стеблової сажки жита дуже велика. Недобір урожаю від захворювання відповідає відсотку уражених рослин.

IРЖАСТІ ХВОРОБИ

Лінійна (стеблова) іржа. Хвороба здебільшого поширена у західних районах Полісся України. Захворювання проявляється у фазі цвітіння або на початку молочної стиглості рослин у вигляді іржасто­бурих продовгуватих уредіній на стеблах, листкових піхвах, як і на пшениці. Збудником лінійної, або стеблової іржі жита є дводомний гриб Puccinia graminis Pers. f. sp. secalis Eriks. et Henn. Житня форма патогена налічує понад 20 рас. Крім жита, уражує ячмінь та дикорослі злаки. Біоекологічні особливості житньої форми патогена нічим не відрізняються від пшеничної форми гриба.

Жовта іржа. Хвороба поширена повсюди, де вирощується жито, проте найбільшої шкоди завдає у західному Поліссі. Симптоми проявлення хвороби на житі аналогічні симптомам захворювання на пшениці та інших злаках.

Збудником хвороби є базидіальний гриб Puccinia striiformis West. На житі гриб може поширюватись із посівів пшениці й навпаки. Додатковим резерватором інфекції можуть бути дикорослі злаки й пирій, на яких хвороба виявляється дуже часто.

Бура іржа. Хвороба поширена у поліських районах України. За характером ураження рослин бура іржа жита схожа на буру іржу пшениці. Збудником хвороби є гриб Puccinia recondita Rob. et Desm. f. sp. recondita Roberge. Гриб дводомний. Проміжними живителями є кривоцвіт (Zycopsis arvensis L.) і воловик (Anchusa officinalis L.), на яких формуються спермогоніальна та еціальна стадії. Збудник розвивається як за повним, так і за скороченим циклом. Уредініоспори формуються на житі впродовж літа й можуть легко потрапляти на рослини самосіву і нові сходи жита, де, проростаючи й уражуючи рослини, утворюють нові уредінії.

Бура іржа
Бура іржа

Збудник зимує уредініогрибницею на уражених рослинах жита озимого. Часто перезимовують і уредініоспори гриба, а в період між збиранням жита і появою нових сходів культури збудник розвивається на самосівах (падалиці) в уредініостадії. Збудник хвороби, формуючи уредінії та телії, розриває епідерміс і таким чином завдає рослині численних ран, на зарубцювання яких вона витрачає значний запас енергетичних і пластичних речовин. При цьому суттєво знижується її продуктивність.

IНШІ ГРИБНІ ХВОРОБИ

Ріжки жита. Характерною ознакою хвороби є утворення в колосках під час наливання і достигання жита спочатку фіолетово­синіх, пізніше чорних ріжків (склероціїв) замість зерна. Склероції у кілька разів перевищують розмір насінин і виступають за межі колоскових лусочок, тому їх наявність у колосі дуже легко виявити.

Ріжки жита
Ріжки жита

Збудником хвороби є сумчастий гриб Claviceps purpurea Tul. (анаморфа: Sphacelia segetum Lev.), який окрім жита, уражує пшеницю, ячмінь, тритикале, багато видів диких злаків. Під час жнив ріжки потрапляють у ґрунт. Частина склероціїв у вигляді домішки висівається разом з насінням. Після перезимівлі в ґрунті вони проростають, утворюючи від 5 до 30 м’ясистих пурпурових стром. У середині головчастої строми закладаються глечикоподібні перитеції, наповнені сумками з сумкоспорами.

Рослини уражуються під час цвітіння сумкоспорами. Окремі із них потрапляють на квітки рослин і проростають. Гіфи гриба проникають крізь приймочку у зав’язь і швидко розростаються. На грибниці гриб утворює конідіальне спороношення. Одночасно з утворенням конідіального спороношення гриб виділяє липку рідину, що нагромаджується на поверхні зав’язей у вигляді дрібних краплин, в яких містяться конідії. Ця рідина має солодкуватий смак і медяний запах, тому її називають «медяною росою». Вона приваблює комах, які механічно переносять конідії на інші здорові квітки рослин. Частина конідій може розноситися полями вітром і з краплями дощу. Потрапляючи на здорові квіти, конідії проростають, і від них, як і від сумкоспор, формується нова грибниця. Вона розвивається до моменту достигання зерна, потім твердіє, утворює одну із видозмін вегетативного тіла і перетворюється у склероцій.

Пророслий склероцій Claviceps purpurea з формуванням м’ясистих стром і сумчастим спороношенням
Пророслий склероцій Claviceps purpurea з формуванням м’ясистих стром і сумчастим спороношенням

Основне джерело інфекції – склероції в ґрунті, які можуть зберігатися понад два роки. Склероції, які перебувають у ґрунті на глибині 6–8 см, часто зовсім не проростають, а коли проростають, то головки строми не досягають поверхні ґрунту. На посівах зернових культур більше уражуються рослини, розміщені край поля. У середині поля ріжки, як правило, не виявляються. Шкідливість хвороби полягає у зниженні продуктивності рослин. Борошно із зерна з великою домішкою ріжків непридатне для випікання хліба та приготування комбікормів, оскільки може викликати отруєння людей і тварин.

Фузаріозна коренева гниль
Фузаріозна коренева гниль

Кореневі гнилі. На житі, як і на пшениці, проявляються в основному п’ять типів кореневих гнилей: звичайна, фузаріозна, офіобольозна, церкоспорельозна і ризоктоніозна. Симптоми прояву хвороб, збудники кореневих гнилей, їх біологічні особливості, цикли розвитку патогенів такі ж самі, що й на пшениці.

Фузаріоз колоса. Зовнішні ознаки хвороби на житі аналогічні симптомам проявлення фузаріозу колоса на пшениці. Збудники хвороби, їхні біоекологічні особливості, джерела інфекції та захисні заходи ті ж самі, що й на пшениці.

Випрівання жита. Хвороба проявляється на посівах рано навесні, після танення снігу у вигляді склероціальної гнилі, снігової плісняви та тифульозної гнилі. Зовнішні ознаки хвороб, їх збудники, цикли розвитку патогенів ті ж самі, що й на пшениці.

БАКТЕРІАЛЬНІ ТА ВІРУСНІ ХВОРОБИ

Чорний бактеріоз (бактеріальна смугаста плямистість, бактеріальний опік). Зовнішні ознаки прояву хвороби на житі аналогічні ознакам прояву чорного плямистого бактеріозу на пшениці. Збудником хвороби є бактерія Xanthomonas translusens pv. secalis Vauterin et al. Основне джерело інфекції – заражене насіння.

Базальний бактеріоз. Симптоми прояву хвороби на житі ідентичні симптомам прояву базального бактеріозу на пшениці та спричинені тим самим збудником Pseudomonas syringae pv. аtrofaciens Young et al. Основне джерело інфекції – заражене насіння.

Вірусні хвороби. На житі поширені звичайна мозаїка пшениці, смугаста мозаїка. Зовнішні ознаки проявлення хвороб, їх збудники, джерела інфекції ті ж самі, що й на пшениці.

IНТЕГРОВАНИЙ ЗАХИСТ ВІД ХВОРОБ

Система заходів захисту від хвороб є складовою частиною інтенсивної технології вирощування жита озимого, яка спрямована на запобігання масовому розвитку хвороб, а в разі їх появи – на можливість їх швидкого обмеження до економічно не відчутного рівня шкідливості.

Найбільш економічно доцільним і екологічно безпечним методом захисту є виведення і впровадження у виробництво високопродуктивних сортів і гібридів жита озимого – Амато, Велетень, Данковський діамант, Дозор, Iрина, Купалинка, Слобожанець F1, Пікассо, Фугато, Юлія, Юр’ївець та ін., які характеризуються комплексною польовою стійкістю до більшості хвороб.

Суворе дотримання правил насінництва. Забороняється продаж і сівба суперелітного та елітного насіння жита, зібраного з посівів, уражених за даними польового обстеження або апробації збудниками твердої, летючої та стеблової сажки. Насіннєвий матеріал жита підлягає очищенню, повітряно­тепловому обігріву, який сприяє підвищенню стійкості проростків до ґрунтових патогенів і отриманню дружних сходів.

Обов’язкове знезараження насіннєвого матеріалу. Вибір протруйника здійснюють на основі фітоекспертизи насіння, апробації насіннєвих посівів. Проти сажкових хвороб, кореневих гнилей, пліснявіння насіння, плямистостей листя та інших хвороб рекомендується протруювати насіння дозволеними препаратами на основі діючих речовин: беномілу, з.п. (Фундазол, 2–3 кг/т); карбоксину+тираму, в.с.к. (Вітавакс 200 ФФ, 2,5–3,0 л/т та аналогами); тебуконазолу, т.н. (Джагер Плюс, 0,25 л/т); тритіконазолу + прохлоразу, к.с. (Кінто Дуо, 2,0–2,5 л/т); флудіоксонілу + прохлоразу + ципроконазолу к.с. (Рестлер Тріо 2,0–2,5 л/т); флудіоксонілу + тритіконазолу, к.с. (Магнат Тотал – 1,0 л/т); флутриафолу + тіабендазолу, к.с. (Вінцит 050 CS, 2,0 л/т та аналогами); флутриафолу + тіабендазолу + імазалілу, к.с. (ТерраВін, 1,0–1,25 л/т).

Проти вищезгаданих хвороб та комплексу наземних і ґрунтових шкідників сходів, особливо за умов сівби жита озимого після колосових попередників (хлібний турун, підгризаючі совки, дротяники та інші ґрунтові шкідники; злакові мухи, цикадки, попелиці) проводять передпосівну обробку насіння комбінованим інсектофунгіцидним протруйником на основі діючої речовини: дифеноконазолу + флудіоксонілу + тіаметосаму, т.н. (Селест Топ 312,5 FS, 1,4–1,5 л/т).

Проти грибної і бактеріальної інфекції насіння жита можна обробляти біопрепаратами: Агат 25­К, па (40 г/т), Бактофіт, з.п. (3 л/т); Псевдобактерін­2, в.р. (1,0 л/т); Спектрал, р. (160 мл/100 кг); Спектрал Дуо, р. (160 мл/100 кг); Фітоцид, р. (0,5–1,5 л/т).

Для підвищення стійкості рослин проти вірусних хвороб та інших шкідливих організмів одночасно із протруєнням або інкрустацією насіння обробляють мікроелементами і регулятором росту рослин.

Важливе фітосанітарне значення відіграє дотримання сівозмін, розроблених для кожної еколого­географічної зони. Насичення колосовими культурами в полях сівозміни має становити не більше ніж 40–50%, частка колосових у структурі попередників жита – до 10–15%. Не слід сіяти жито після жита, тому що це сприяє інтенсивному ураженню рослин кореневими гнилями, бурою іржею, борошнистою росою, стебловою сажкою та іншими хворобами.

Борошниста роса
Борошниста роса

Вирощування жита після кращих попередників забезпечує не тільки високу продуктивність культури, а й здоровий фітосанітарний стан посівів: поширення і розвиток кореневих гнилей, сажкових захворювань, різних плямистостей на рослинах є мінімальним. Слід утримуватися від вирощування озимого жита після удобрених зайнятих парів і урожайних багаторічних бобових трав, тому що внаслідок надмірного азотного живлення рослини часто вилягають та інтенсивно уражуються кореневими гнилями, борошнистою росою, ринхоспоріозом, іншими хворобами.

Ринхоспоріоз
Ринхоспоріоз

Сівбу жита озимого слід проводити тільки в оптимальні строки, встановлені для кожної еколого­географічної зони країни. В кожному конкретному випадку строки сівби слід коригувати залежно від особливостей сорту, вологості ґрунту, попередника тощо. Слід пам’ятати, що на занадто ранніх посівах накопичуються збудники бурої іржі, борошнистої роси, септоріозу, ринхоспоріозу та інших хвороб. Крім того, надмірно ранні посіви жита більше страждають від випрівання.

Внесення добрив відповідно до результатів агрохімічного аналізу ґрунту забезпечує підвищення стійкості рослин жита до збудників багатьох хвороб. Слід взяти до уваги, що одностороннє внесення високих доз азотних добрив суттєво знижує стійкість рослин до більшості інфекційних захворювань. Азотні добрива доцільно вносити перед посівом жита лише на бідних дерново­підзолистих ґрунтах. У всіх зонах вирощування азотні добрива використовують, як правило, для підживлення жита. Перше підживлення проводять на другому етапі органогенезу (30–60 кг), друге – на четвертому (30 кг/га), що суттєво поліпшує ріст і розвиток рослин, підвищує їх стійкість до хвороб.

У районах поширення іржі та борошнистої роси ефективним заходом під час сівби жита є внесення суперфосфату – 50 кг/га разом із внесенням мікроелементів (бор, марганець, молібден та інші – по 0,5 кг/га).

У разі запізнення з сівбою для підвищення стійкості рослин до випрівання та снігової плісняви рекомендується проводити підживлення рослин аміачною селітрою восени за температури 2–4°С.

При проявах снігової плісняви, склероціальної та тифульозної гнилей, ураження посівів кореневими гнилями, борошнистою росою, септоріозом, іржастими та іншими хворобами в період відновлення весняної вегетації проводять підживлення рослин по мерзлоталому ґрунту сечовиною або азотовмісними комплексними добривами, на окремих полях – фосфорно­калійними або повним добривом з додаванням мікроелементів, що забезпечує кращий розвиток рослин і підвищує їх стійкість до хвороб. У таких випадках доцільно проводити раннє весняне боронування посівів з обов’язковим знищенням на узбіччях полів усіх виволочок.

Знищення бур’янів і шкідників, резерваторів і переносників грибної, бактеріальної та вірусної інфекції теж відіграє важливу роль у системі захисту рослин. Особливу увагу слід приділяти знищенню бур’янів і шкідників до цвітіння рослин жита на узбіччях полів, у лісосмугах, на узліссях.

При прогнозі інтенсивного розвитку бурої і лінійної іржі, ринхоспоріозу та інших хвороб посіви жита обприскують одним із дозволених фунгіцидів на основі діючих речовин: беномілу, з.п. (Фундазол, 0,5–0,6 кг/га); карбендазиму, к.с. (Дерозал 500 SC, 0,5 л/га та аналогами); крезоксим­метилу + епоксиконазолу, к.с. (Карт, 0,8–1,0 л/га); крезоксим–метилу + епоксиконазолу + дифеноконазолу, к.с. (Терапевт Про, 0,7 л/га); пропіконазолу+триадимефону, к.е. (Ті Рекс, 0,5 л/га); тебуконазолу, к.с. (Унікаль, 0,5–1,0 л/га та аналогами); тіофанат­метилу, з.п. (Аякс, к.с., 0,4–0,6 л/га); флутриафолу, к.с. (Iмпакт 25 SC, 0,5 л/га та аналогами); флудіоксонілу, к.с. (Рестлер, 0,75 л/га).

За необхідності повторне обприскування посівів жита проти хвороб листя проводять наприкінці фази виходу в трубку – тими ж фунгіцидами, які застосовувались на V–VI етапах органогенезу.

Своєчасне і у стислі строки збирання урожаю без втрат сприяє меншому накопиченню у ґрунті спочиваючих структур патогенів, які можуть спричиняти масові захворювання наступних посівів. Повітряно­тепловий обігрів свіжозібраного насіння і опромінення його сонячним світлом суттєво підвищує стійкість рослин до пліснявіння і кореневих гнилей.

Після збирання жита і до появи сходів нових посівів злакових озимих культур важливо провести якісний обробіток ґрунту з метою знищення сходів падалиці, щоб запобігти поширенню збудників багатьох хвороб.

І. Л. Марков, професор НУБіП України

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2016