Оптимізація посівних площ соняшнику

АГРОНОМІЧНІ ЗАКОНИ ТА ЕКОНОМІЧНІ ПРІОРИТЕТИ В ЗЕМЛЕРОБСТВІ СТЕПОВОЇ ЗОНИ

682

Важливим резервом підвищення продуктивності аграрного виробництва є науково обґрунтована структура посівів та використання раціональних сівозмін, в яких реалізується оптимальне співвідношення вирощуваних культур. Застосування сівозмін не вимагає додаткових витрат коштів, але дає можливість підвищити урожайність та рентабельність вирощування сільськогосподарських культур, сприяє збереженню та розширеному відтворенню родючості ґрунтів, допомагає регулювати водний та поживний режими ґрунту, забезпечує покращання фітосанітарного стану посівів.

УРОЖАЙНІСТЬ СОНЯШНИКА І ФАКТОРИ ВПЛИВУ

Соняшник є високорентабельною культурою. В останні роки поширилася хибна практика у намаганні підвищити ефективність аграрного комплексу шляхом простого арифметичного збільшення кількості посівів прибуткових культур. Прикладом цього є розширення площі посівів соняшнику в Україні: у 1945 р. їх було 0,92 млн га, у 1960 р. – 1,51 млн га, у 1970-90 рр. відбулась стабілізація на рівні 1,64-1,71 млн га. А з розвитком економічної кризи в умовах зміни суспільної формації відбулось різке збільшення площі посівів до 2,94-4,74 млн га впродовж 2000-2011 рр.

Валовий збір насіння зріс за рахунок збільшення площ посіву з 0,95 млн т у 1940 р. до 2,57 – у 1990 р., 3,46 – у 2000 р., 4,71 – у 2005 р. та 6,77 млн т – у 2010 р.

Проте між збільшенням питомої ваги соняшнику у структурі посівів та його врожайністю спостерігається зворотно пропорційна залежність, що доведено польовими експериментами і статистикою виробничих результатів.

Яка наукова та методична база оптимізації посівних площ соняшнику?

Багаторічні дослідження Ерастівської та Миколаївської дослідних станцій підтвердили, що врожайність соняшнику значною мірою залежить від строків повернення на попереднє місце та від насичення ним сівозмін. Так, урожайність соняшнику в беззмінних посівах (при внесенні N60P40K30) за період 2003-2007 рр. зменшилась з 26,6 до 5 ц/га і становила в середньому за ці роки 8,6 ц/га.

За даними Ерастiвської дослiдної станції, повернення соняшника на те ж поле через 9 років дає змогу одержати урожай 25,6 ц/га, а через 3 роки – 20,5 ц/га. На Миколаївській станції повернення соняшника через 9 років обумовило формування урожаю 21,4 ц/га; через 6 років – на 14,2 ц/га, через 4 роки – на 5,2 ц/га, через 3 – на 6,5 ц/га менше. Отже, порушення нормативу перiодичностi вирощування соняшнику на даному полi призводить до втрат вiд 15 до 40% урожаю.

Дані Луганського інституту АПВ свідчать, що урожайність озимої пшениці по зайнятому пару після передпопередника соняшника становила 18,7 ц/га, а якщо передпопередником був ячмінь, урожай був на 11,6 ц/га (або на 61,7%) вищий. За даними Синельниківської селекційно-дослідної станції, урожайність озимої пшениці після гороху без внесення добрив становила 24,5 ц/га, а після соняшника – 12,1 ц/га (тобто зниження на рівні 50%). При внесенні добрив соняшник як попередник озимої пшениці стає ефективнішим, але показники урожайності пшениці після нього порівняно із сприятливішими попередниками пшениці майже в 2 рази нижчі. В дослідах Миколаївського інституту АПВ при розміщенні озимої пшениці по чорному пару одержали по 49,4 ц/га, а після соняшника – 24,3 ц/га.

Розширення посівних площ соняшнику закономірно позначилося на формуванні специфічного біологічного комплексу шкідників і хвороб. Відновився епіфітотійний розвиток несправжньої борошнистої роси, загрозливе розширення ареалу фомопсису, поява нового захворювання – чорної плямистості (ембілізії), реалізація шкодочинного потенціалу за сирої погоди білої і сірої гнилей, зростання ураженості вовчком. До цього слід додати збільшення в останні роки в посівах соняшнику шкодочинності довгоносиків і піщаного мідляка, польових клопів, листогризучих совок, соняшникової вогнівки (яка в попередні роки з помірним насиченням сівозміни соняшником не завдавала шкоди посівам).

Згідно з даними Ерастiвської дослiдної станцiї ураженiсть соняшника несправжньою борошнистою росою при поверненнi його через 9 рокiв становила 5,5; через 1 рiк – 26, при щорiчнiй сiвбi – 40%. Найвищі показники урожайності та найменший ступінь ураження цієї культури хворобами і шкідниками відмічено при поверненні її на попереднє місце через 10 років та при розміщенні у ланці сівозміни чорний пар – озима пшениця – соняшник.

Соняшниковий вовчок – злісний бур’ян у посівах культури

Найбiльшим злом для соняшника є паразитний бур’ян вовчок, насiння якого здатне зберiгатися у ґрунтi не менше 6-8 років i засмiчувати не тiльки поля соняшнику, а й сумiжнi поля iнших культур. Забур’яненiсть посівів соняшнику при зменшенні періоду повернення може зростати у 7-9 разiв.

Загострення цієї проблеми зумовлено більшою мірою організаційними змінами в агропромисловому комплексі, зокрема із зростанням кількості приватних господарств, які віддають перевагу вирощуванню лише 2-3 культур, не маючи змоги дотримуватися оптимальної насиченості сівозмін тими чи іншими культурами. Тобто технологічний рівень і форми землекористування мають спільне походження.

Розпочинаючи з 90-х років відбувалось фактично неконтрольоване скорочення посівних площ кормових культур і небезпечне з екологічної точки зору розширення полів, зайнятих соняшником. За останні 20 років посівні площі соняшнику збільшилися з 10-12% до 34-37%, а кормових культур відповідно скоротилися з 29-35% до 4-6% в структурі використання ріллі.

Екологічне навантаження досягає також свого максимуму внаслідок невиправданої відмови від парів і надмірного насичення сівозмін пізніми ярими культурами (кукурудза, соняшник). Якщо і в подальшому збережуться тенденції, що матимуть характер посилення споживацького ставлення до землі, то неминучим виявиться дефіцит часу для розміщення несумісних культур і хронічним стане водне голодування для всієї системи землеробства.

За останні 2009-2012 рр. у степовій зоні при збиранні урожаю соняшнику в 1,5 м шарі ґрунту запаси продуктивної вологи знижувались до нульової позначки. На початок наступної весняної посівної кампанії рівень зволоження ґрунту досягав лише 92-130 мм, в той час як після колосових попередників багаторічна норма становить 145-178 мм. При 30% насиченні структури посівних площ соняшником недобір зерна в степовій зоні тільки внаслідок такого дефіциту ґрунтової вологи становитиме 3,4 млн т.

При формуванні оптимальної структури посівних площ і раціональних сівозмін необхідно враховувати фундаментальні позиції, які забезпечують збалансоване використання біологічних і природних ресурсів, створюють умови для відновлення родючості ґрунтів.

Найбільш ефективно модель системи землеробства функціонує, коли в сівозмінах чорні пари займають 10-15%, соняшник – 10-12%, зернові і зернобобові культури – 70-75%, озимі культури – 30-35%, співвідношення між озимою і ярою групами становить 50:50. Звичайно, що це біологічна модель, яка може коригуватися згідно з господарською доцільністю.

Шлях до насичення сівозмін культурами з високим рівнем використання поживних елементів, вологи та небезпекою зростання фітосанітарних ризиків – це або зниження продуктивності ріллі, або додаткові виробничі витрати на компенсацію негативних наслідків порушення сівозмін.

Аргументи на користь розширення посівних площ соняшника поки що носять більш віртуальний характер і не мають експериментальної доказової бази. Свідчення того що сучасні гібриди соняшнику характеризуються високою стійкістю до паразитизму вовчка, імунітетом до хвороб, менше виносять основних елементів живлення з урожаєм, мають суттєві переваги на користь продуктивної частини порівняно з побічною продукцією, економніше витрачають вологоресурси, є ще недоведеними науковими методами.

Одним із факторів, який знімає основні застереження щодо розширення посівних площ соняшника, є досягнутий рівень врожайності за останнє 10-річчя – 9-16 ц/га. Дійсно, при такій продуктивності соняшника достатньо мати в метровому шарі ґрунту 100 мм продуктивної вологи і 100 мм опадів під час вегетації культури. За такої ситуації не існує навіть катастрофічного розриву між обсягами застосування мінеральних добрив і виносом елементів живлення культурою, який становить при досягнутій урожайності, наприклад по азоту – 30-45 кг/га діючої речовини, фосфору – 12-18 кг/га і калію – 50-75 кг/га.

Тобто, якщо ми беремо за основу концепцію розвитку землеробства, побудовану на екстенсивних методах, то для соняшника дається зелене світло. Проте жодна економіка сільського господарства в світі не базується на принципах такої пасивності і цілковитої приреченості до стихії.

Фактором суттєвого впливу на урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність чорноземів стало потепління клімату, яке вимагає коригування технологій вирощування і нових напрямів селекційної роботи. В 2012 р. температура вегетаційного періоду перевищувала багаторічну норму 4,0-4,5°С, що на фоні низьких запасів ґрунтової вологи (90-130 мм в метровому шарі замість 145-160 мм нормативних) створило катастрофічний дефіцит вологозабезпеченості. Аби забезпечити оптимальні гідротермічні умови для сприятливого розвитку сільськогосподарських культур, при досягнутій сумі ефективних температур кількість опадів додатково до норми повинна була становити 180 мм. Потепління клімату в цілому на території України в окремих регіонах по-різному позначилося на продуктивності землеробства. Якщо в степовій зоні баланс тепла і вологи почав давати крен у бік зростання температур і став відхилятися в напрямку посушливості (ГТК 0,69-0,83), то в зоні Лісостепу і Полісся гідротермічний коефіцієнт наблизився до оптимуму 1,12-1,25. Це одразу позитивно вплинуло на урожайність всіх сільськогосподарських культур.

Це попереджувальний симптом того, що вологоресурси степової зони не безмежні, і балансування на межі повного їх вичерпання внаслідок безперервного інтенсивного використання сільськогосподарськими культурами є дуже ризиковим заходом.

В будь-якому разі в умовах ризикового землеробства в першу чергу необхідно звертати увагу на збалансованість водного потенціалу та водоспоживання культурами.

Зміна концентрації соняшника в сівозмінах призводить до суттєвого коригування економічних показників виробництва всіх культур, які знаходяться в ареалі його післядії. В діапазоні насичення сівозміни соняшником від 10 до 50% рентабельність його виробництва знижувалась з 162 до 56%, а рентабельність зернової групи при цьому знаходилася на нижчому рівні і знижувалась з 64 до 18%. Наведені показники свідчать про те, що економічне домінування соняшника є лише однобоким трактуванням ситуації, яке викривляє уявлення про загальний позитивний результат і стає на заваді вирішення ряду стратегічних питань екологічного і продовольчого характеру.

Сам по собі соняшник в економічному світогляді є культурою безпрограшною. Проте існують об’єктивні межі його поширення, пов’язані з продовольчою безпекою, загроза якої може виникнути при втраті системного контролю над ситуацією. На прикладі класичної сівозміни, в якій поступово зростала концентрація соняшника з 10 до 50%, видно, що позиції зернової частки втрачаються як у результаті зниження врожайності зернових культур з 4,35 до 2,17 т/га, так і внаслідок зниження виходу зерна з 1 га ріллі від 3,42 до 0,98 т/га (рис. 1).

Наведені експериментальні дані є прикладом того, що землеробство є багатокомпонентною системою і легко втрачає пріоритети у випадку спрощеного однобокого підходу до експлуатації землі.

Якщо не задаватися питанням побудови раціональної системи землеробства, то в сівозміні можна сіяти що завгодно і скільки завгодно. Але за будь-яких умов слід орієнтуватися на очікуваний результат і спиратися на науковий прогноз.

СТРУКТУРА ПОСІВНИХ ПЛОЩ

Оптимізована структура посівних площ для степової зони – це неминучий компроміс між екологічними нормами і силою тяжіння ринкових привілеїв. Як видно, в запропонованій структурі збережено базовий принцип щодо частки зернових культур 57% і парових полів 12,6%. В той же час норму соняшника збільшено до 20,2% (рис. 2).

На підставі аналізу багаторічних досліджень можна зробити прогноз розвитку ситуації на випадок, коли будуть домінувати тенденції щодо неконтрольованого розширення посівів соняшнику.

Збільшення концентрації соняшнику в структурі посівних площ до 35% незворотно матиме негативний вплив на урожайність, яка знизиться по всіх біологічних і господарських групах. Валовий збір зерна знизиться з 27,0 до 20,9 млн т, а насіння соняшника – зросте з 4,5 до 5,8 млн т.

При цьому сумарна вартість валової продукції зернових і олійних культур знизиться на 6 млрд грн. (з 74 до 68 млрд грн.). На перший погляд, схема граничного насичення сівозмін соняшником не становить загрози, але такий підхід однозначно небезпечний з точки зору підсилення дії посухи та розповсюдження специфічних хвороб і шкідників.

Приведення рослинницької галузі у відповідність до сучасних запитів ринку сільськогосподарської продукції і високий ступінь залежності виробників від результатів комерційної діяльності стали причиною звуження сортименту культур, які вирощуються в різних регіонах Степу. Тенденції до обмеження кількості культур особливо сильно проявляються в південній частині степової зони.

Побудова оптимальної моделі сівозмін, системи степового землеробства і співвідношення культур у структурі посівних площ у ситуації, що склалася, повинна спиратися на новітні агротехнології і сорти вирощуваних культур, враховувати екологічні вимоги, ефективну систему захисту рослин і економічну доцільність виробничої діяльності.

Регулювання концентрації в сівозмінах і структурі посівних площ зернових і кормових культур допускає значний їх діапазон (45-80 – зернові і 10-60 – кормові), який залежить від спеціалізації господарств.

Оптимальні нормативи повернення соняшника на попереднє місце в сівозміні за сприятливих гідротермічних умов для розвитку всіх груп сільськогосподарських культур залишаються на рівні 12-18% в північному Степу і 15-20% – в південному. За умов вивільнення площі ріллі внаслідок необхідності пересіву озимих культур, несприятливого прогнозу на одержання урожаю ярих ранніх культур або запізнення зі строками їх сівби при наявності в сівозміні чорного пару, а також при можливості забезпечити повний цикл агротехнологічних вимог щодо добору гібридів, використання добрив і засобів захисту рослин посіви соняшнику можуть бути дещо розширені.

Площі чорних парів доцільно збільшувати при високій концентрації пізніх просапних культур з високим рівнем використання вологоресурсів.

З метою ефективного регулювання обсягами виробництва рослинницької продукції та раціонального землекористування, оперативного коригування чергування культур і добору попередників залежно від зовнішніх природних і економічних факторів пропонується відокремити від проектів землеустрою проблему освоєння сівозмін і внести її до компетенції агропромислового управління.

Законодавче супроводження питань землекористування повинно базуватись в першу чергу на врахуванні об’єктивних агроекологічних процесів та відповідному регулюванні відносин суб’єктів користування земельними ресурсами. За будь-якої динаміки власників земельних ділянок принцип непорушності нормативів структури посівних площ по всіх ґрунтово-кліматичних зонах повинен залишатись основоположним. Організаційне врегулювання земельних відносин має вирішуватись шляхом впровадження системи консолідації, перегрупування та успадкування зобов’язань щодо науково обґрунтованих нормативів.

Прийняті на даний час нормативи співвідношення сільськогосподарських культур в сівозмінах є занадто абстрактними, механічними і непристосованими до реальностей сучасного землеробства. Діапазон регулятивного ефекту цих нормативних документів є надзвичайно відстороненим від природних та організаційних трансформацій і в переважній більшості випадків виявляється елементом блокування адаптації до реальних умов виробництва продукції рослинництва. Небезпека реалізації такого закону полягатиме в тому, що при проведенні інспекції буде домінувати не його дух, а догматична буква.

Таким чином, фактор розширення посівних площ соняшнику суттєво впливає на продуктивність сівозмін, фітосанітарний стан агроценозів і родючість ґрунтів, що зумовлює необхідність оптимізації структури посівних площ і контролювання обсягів вирощування соняшнику в сівозміні.

М.С. Шевченко, д. с.-г. н., Є.М. Лебідь, академік НААН, С.М. Шевченко, к. с.-г. н., К.А. Деревенець-Шевченко, к. б. н., ДУ Інститут сільського господарства степової зони НААН України

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2013