Основні складові успішного врожаю озимої пшениці

848
Врожай пшениці

ЗАЛЕЖНІСТЬ ВРОЖАЮ ВІД ПОЛЬОВОЇ СХОЖОСТІ ТА ПОГОДНИХ УМОВ

Структуру агрофітоценозу пшеничного поля утворюють рослини озимої пшениці, інших культурних видів, бур’яни, мікроорганізм тощо. Тип агрофітоценозу, що визначає як відносини між окремими рослинами озимої пшениці, так і їх залежність від інших представників флори та фауни, з самого початку зумовлюється польовою схожістю. Від останньої залежить вибір тих чи інших агрозаходів для формування необхідної густоти продуктивного стеблостою перед збиранням. По суті, польова схожість зумовлює особливості майбутньої технології на полі – звідси й величезне значення цього показника.

Для формування високих урожаїв важливе значення має отримання дружних і своєчасних сходів. У більшості випадків існує пряма залежність між польовою схожістю насіння та урожайністю посівів.

Всебічне вивчення цього питання М. М. Кулешовим дало йому змогу зробити висновок, що «боротьба за 100% схожість – це не тільки боротьба за нормальну витрату насіннєвого матеріалу, а водночас і боротьба за здорові, вирівняні за розвитком і сильні рослини, що виростають з даних насінин».

В Україні щороку озимі висівають на площі 5–7 млн га, для чого необхідно 1,0–1,5 млн тонн зерна. Зниження польової схожості навіть на 1% призводить до перевитрати 10–15 тис. тонн високоякісного насіння. Крім цього, зниження польової схожості на 1% зумовлює зменшення урожайності озимих зернових на 1,0–1,5%. Підрахувавши втрати насіння і зменшення врожайності від зниження польової схожості, отримаємо значний недобір зерна.

Проблема перезимівлі рослин озимої пшениці займає особливе місце у технологічних розробках. Несприятливі умови перезимівлі викликають часткове пошкодження або повну загибель рослин. Найбільше на перезимівлю впливають три типи чинників: метеорологічні умови року, морозостійкість сорту й особливості технології.

Дія низьких температур у зимовий період проявляється не тільки у загибелі частини рослини чи пагонів, а й у зниженні продуктивності рослин, що перезимували. Причому вона більша у сортів із меншою морозостійкістю.

Iз підвищенням потенціальної врожайності сортів їх зимостійкість зменшується. Спостерігається стійка негативна кореляція між зимостійкістю та урожайністю. Фізіолого­біохімічні проце­си та анатомо­морфологічні ознаки, що обумовлюють високу зимостійкість (помірнорослість, ксероморфна структура рослин, знижена активність ферментних систем) йдуть врозріз із ознаками, характерними для рослин високої продуктивності (висока інтенсивність процесів росту та розвитку, активне використання енергетичних речовин, широкі листки, товсте стебло, крупний колос і зерно).

Значна частина рослин може загинути під час весняно-­літньої вегетації. За даними Я. В. Губанова, у Лісостепу України за цей період можна втратити 19–25% рослин. В окремі роки, у зв’язку з екстремальними умовами, тільки від шкідників і хвороб може загинути до 60% рослин. Внаслідок дії несприятливих погодних умов можна втратити 20–50% і більше рослин. Конкурентна боротьба з бур’янами також зменшує кількість рослин озимої пшениці.

Густота стояння рослин пшениціКОРИГУВАННЯ ГУСТОТИ СТОЯННЯ РОСЛИН ТА ПРОДУКТИВНОГО СТЕБЛОСТОЮ

Оцінюючи вплив густоти стояння рослин перед збиранням, необхідно зазначити, що близькі за обсягами врожаї можна отримати при різній густоті рослин. Так, за даними R.Wedwood, за нормальних погодних умов варіювання густоти стояння від 100 до 400 рослин на 1 м2 мало позначилося на врожайності.

На думку М. С. Савицького, діапазон оптимальної густоти перед збиранням, залежно від ґрунтово-кліматичних умов, становить від 225 до 486 рослин на 1 м2.

Густота продуктивного стеблостою перед збиранням значною мірою залежить від тих самих показників, що й густота рослин. Це, насамперед, норма висіву, польова схожість, перезимівля, виживання у весняно-­літній період. Проте існують принципові відмінності в особливостях формування густоти рослин і густоти стеблостою. Якщо густота рослин внаслідок втрат у процесі вегетації постійно зменшується, то густота продуктивного стеблостою піддається регулюванню в бік збільшення. Під час фази сходів втрата рослин однозначно призводить до зменшення густоти пагонів на одиниці площі, оскільки рослини в цей час одностеблові. У фазі кущіння утворення бокових стебел компенсує втрату частини рослин. Густота стеблостою зростає, незважаючи на зменшення густоти рослин. Тобто, формування стеблостою озимої пшениці обумовлюється двома протилежними процесами. Iнтенсивне кущіння рослин збільшує густоту продуктивного стеблостою. Редукція частини пагонів на рослині під час пізніших фаз росту та розвитку зменшує густоту стеблостою. Особливо активно відбувається процес відмирання стебел – стебловідбір – із фази стеблування. Значне зниження стеблостою відбувається також внаслідок загибелі цілих рослин.

Продуктивність рослин озимої пшениці найбільше залежить від двох елементів структури врожаю: густоти продуктивного стеблостою та маси зерна з одного колоса. Згідно з вимогами інтенсивної технології, на 1 м2 має бути орієнтовно 600 колосів.

Необхідну густоту стебел можна отримати шляхом підвищення коефіцієнта кущіння рослин, а запрограмований врожай виростити навіть при меншій густоті колосів, але більшій масі зерна в них. Про це свідчить аналіз наукових досліджень і дані світової практики. Так, у Бельгії професор Лалоу рекомендує норму висіву 70–120 кг/га, щоб навесні кількість рослин у фазі трьох листків не перевищувала 200–220 шт./м2. До початку збирання формується 400–500 колосів на 1 м2, що забезпечує отримання 70–100 ц/га зерна. За нашими даними, в умовах Західного Лісостепу України озима пшениця формує найвищу продуктивність при зменшенні норми висіву до 3,0–4,0 млн/га, або 120–200 кг/га.

Якими б не були норма висіву та густота сходів, рослини за допомогою кущіння або шляхом редукції пагонів чи утворення стерильних колосів приводять щільність стеблостою до стабільного показника. Наприклад, у дослідженнях В. I. Бондаренко і М. М. Повзик ззазначається, що при нормах висіву 2,5 млн/га і 6,5 млн/га число продуктивних стебел було практично однаковим: відповідно 831 і 841 шт./м2.

Перші п’ять пагонів рослини утворюють колосся, яке за продуктивністю мало поступається головному колосу

ЧИ ІСНУЄ ОПТИМАЛЬНИЙ КОЕФІЦІЄНТ КУЩІННЯ?

Для формування оптимальної густоти продуктивних стебел важливо реалізувати здатність озимої пшениці до кущіння.

Кількість стебел на одну рослину може коливатись у значних межах. При загальноприйнятій технології вирощування озимої пшениці воно становить 1–3 і тільки на зріджених посівах може зростати до 10 і більше. Проте потенційні можливості утворення бокових пагонів надзвичайно високі. Продуктивна кущистість при створенні відповідних умов життєдіяльності може досягати 100 і більше колосів. Кущі пшениці з площею живлення 30х70 см давали до 100 стебел з урожайністю 100–120 г. У штучних умовах вдавалось виростити рослини, що мали 300 і більше стебел. У спеціальному досліді, де температура постійно підтримувалась у межах 18–20°С, сорт Одеська 3 дав 334 пагони. В музеї Вищого сільськогосподарського інституту в Перуджі (Iталія) зберігається кущ озимої пшениці з 342 колосами, які виросли з одного зерна на дослідному полі цього інституту.

Порівнюючи максимальні значення коефіцієнта кущіння рослин озимої пшениці з тими, що існують зараз, бачимо, що процесу кущіння не приділяється належна увага. Більшість використовуваних технологій зводять можливості рослин кущитись до мінімуму, а основою окремих із них і є одностебловий тип рослини без бокових пагонів.

Рекомендації вчених щодо оптимального значення коефіцієнта кущіння дуже різноманітні. Прийняті зараз норми висіву та способи сівби озимої пшениці забезпечують продуктивну кущистість у середньому 1,5 колоса на рослину. Для отримання 90–110 ц/га зерна важливо мати синхронний розвиток пагонів кущіння. Оптимальний коефіцієнт продуктивного кущіння для сучасних сортів озимої пшениці має становити 2–3. За даними Миронівського інституту пшениці ім. В. М. Ремесла, при урожайності 90–100 ц/га зменшується кількість рослин із одним і трьома стеблами і практично весь ценоз представлений двостебловими рослинами. У посівах з однаково розвинутими сильними рослинами зменшується внутрішньовидова конкуренція, випадання слабших рослин мінімальне.

Кущення пшениці
Для формування оптимальної густоти продуктивних стебел важливо реалізувати здатність озимої пшениці до кущіння

Озима пшениця може мати два періоди кущіння – осінній і весняний, залежно від строків сівби та інших чинників. Якщо строки сівби пізні й бокові пагони восени не утворилися, то кущіння відбувається тільки навесні впродовж 30–40 днів. Коефіцієнт кущіння в цьому випадку зменшується.

Iснують два протилежних погляди на здатність озимої пшениці кущитись і значення цього явища для урожаю. Частина дослідників вважає кущіння вагомим резервом росту врожаю. Iнші стверджують, що збільшення кількості пагонів веде до зменшення врожаю зерна з одиниці площі, тобто заперечують доцільність кущіння. На їхню думку, для озимої пшениці властива асинхронність у розвитку пагонів, що призводить до їх редукції на пізніших фазах росту. Ті пагони кущіння, що збереглися до збирання, менш продуктивні порівняно з головним. Крім того, вторинні стебла, які не дають зерна, непродуктивно використовують вологу, світло та поживні речовини.

Другорядна роль кущіння у формуванні врожаю дала змогу М. С. Савицькому, C. M. Donald та ін. дійти висновку про доцільність виведення сортів із невисоким коефіцієнтом кущіння, швидко ростучим першим (головним) стеблом і ранньою редукцією бокових пагонів, тобто переважно одностеблових. Для досягнення однорідності продуктивного стеблостою, в якому не буде конкуренції між сильнорозкущеними багатостебловими і слаборозвинутими одностебловими рослинами, на їхню думку, необхідно застосовувати певні агротехнічні заходи, зокрема, підвищувати норму висіву.

Але якщо підійти до цієї проблеми з іншого боку, то виявимо, що за великих норм висіву з’являється найбільша можливість вплинути тільки на такий показник структури врожаю, як густота продуктивного стеблостою. Потенціал урожайності озимої пшениці визначається тільки густотою колосів. Майже неможливо в таких загущених агроценозах підвищити коефіцієнт кущіння. Проблематичним видається збільшення елементів продуктивності колоса, особливо кількості зерен у колосі і його маси. Тут суттєво обмежуються можливості маневру та управління структурою врожаю.

Тому більшість спеціалістів відхиляють концепцію одностеблової рослини. Iз насінини повинен формуватися кущ, що складається із головного і двох­трьох бокових стебел із добре розвиненою вторинною кореневою системою. За такого розвитку кущ дає кілька продуктивних стебел, які розвиваються майже одночасно. Це найбільш здоровий і потужний тип куща, стійкий до вилягання, хвороб тощо. Важливо не допустити утворення стебел другого і наступних порядків.

За даними С. Т. Різничука, перші п’ять пагонів – головний, колеоптильний і три із бруньок перших трьох справжніх листків – утворюють колосся, яке за продуктивністю мало поступається головному колосу. Продуктивність колосся інших пагонів нижча.

Подібні результати А. I. Носатовський аргументує даними про структуру врожаю. При великій площі живлення перших 4–5 пагонів кущіння майже не відрізняються ні за розміром соломи, ні за розміром колоса, кількістю колосків і зерен у колосі.

У багатьох експериментальних даних доведено цінність не тільки бокових продуктивних пагонів. Так, С. А. Муравйов, В. А. Кумаков, J.F.Shananan та інші дослідники вважають, що бокові пагони, які навіть не утворюють зерна і є тимчасовими конкурентами у боротьбі за поживні речовини, світло та вологу, позитивно впливають на врожайність. Бокові пагони формують додаткову кореневу систему, яка після їх відмирання працює на рослину. Завдяки пагонам зростає асиміляційний апарат, який нагромаджує більше пластичних речовин, що пізніше переміщуються у колосоносні стебла і підвищують їхню продуктивність­.

Так, за даними А. О. Крустинь, за наявності в одноколосової рослини одного безколосого пагона продуктивність зростає у два рази, а при трьох­-п’яти непродуктивних стеблах – у три і більше разів.

Додаткові продуктивні стебла підвищують урожайність на 30–50%. На зріджених посівах частка бокових пагонів становить до 60–70% урожаю зерна.

Багатостеблові рослини мають краще розвинену надземну масу і кореневу систему, більш стійкі до несприятливих умов росту і здатні формувати вищу продуктивність порівняно зі слаборозвиненими одностебловими рослинами. Скидання окремих пагонів під час виходу в трубку у сильнорозкущених рослин нерівноцінне відмиранню цілої слаборозкущеної рослини при високій густоті стояння. Тому такі вчені, як В. М. Ремесло, В. Ф. Сайко, I. В. Фолтін, Ф. М. Куперман, А. О. Крустинь та інші вважають, що кущистість позитивно впливає на врожайність озимої пшениці.

Розходження думок щодо значення кущіння значною мірою базується на відмінностях методичного характеру. Роль кущіння не могли правильно пояснити в тих працях, де маса головного стебла бралась за 100%, а маса наступних стебел вираховувалась у відсотках зниження до головного стебла. Потрібно обов’язково враховувати показники індивідуальної продуктивності рослини, масу зерна з головного колоса і середню продуктивність колоса, які підвищуються зі зростанням кущистості.

В багатьох дослідженнях у багатоколосих рослин середня маса зерна головного і бокових пагонів значно переважала масу зерна в колосах одностеблових рослин.

Так, за даними С. А. Муравйова, маса зерна головного колоса в одностеблової рослини становила 1,33 г, а в чотиристеблової зросла до 2,45 г. Бокові пагони мали масу зерна 1,78 г, але це більше, ніж маса головного стебла одностеблової рослини.

Foltyn J. також зазначає, що чим більше колосів на рослині, тим вища маса зерна у головного колоса.

У дослідженнях Г. Р. Пикуша, Л. Ф. Демишева маса зерна з однієї рослини на фоні N90P60K60 у двостеблових рослин порівняно з одностебловими зростає на 84,8%; у тристеблових відповідно на 158%; чотиристеблових – на 209%; п’ятистеблових – на 169% і шестистеблових – на 177%.

Технології з високими нормами висіву, навіть якщо й забезпечують запланований урожай, потребують більших матеріальних затрат. Зростає норма висіву, а отже, й вартість насіння. Зростає потреба у засобах захисту рослин. Виникають проблеми економічного та екологічного характеру. Тому в науковій літературі дедалі частіше ведеться мова про помилковість такого напрямку в технологіях.

ПАРАМЕТРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ПРОДУКТИВНІСТЬ КОЛОСА

Продуктивність колоса визначається його дов­жиною, кількістю колосків і зерен і масою зерна з одного колоса.

Довжина колоса найбільше залежить від сортових ознак. В одних сортів колос щільний, колоски в колосі розміщені близько один до одного. В інших колос нещільний, рихлий, між колосками є значні проміжки. Зрозуміло, що сорти з рихлим колосом матимуть більшу довжину, але це ще не означає, що сорти з меншою довжиною колоса (щільні) мають нижчу продуктивність. Так, старі високорослі сорти в більшості випадків мали довший колос, але були менш врожайними порівняно з новими низькорослими інтенсивними сортами з колосом меншої довжини, але щільним. Тому про залежність урожайності зерна від довжини колоса правомірно говорити, коли йдеться про один генотип рослин.

Довжина колоса чи не найбільше змінюється під впливом метеорологічних умов, що складаються на час формування елементів колоса. Тривалість перебування рослин на III–IV етапах, коли закладаються розміри колоса, за середніми багаторічними даними становить 24 дні (з 04.04 до 28.04). Чим більша тривалість періоду сегментації, тим більша довжина колоса і кількість колоскових горбочків. Найважливішими чинниками зовнішнього середовища є температура, інтенсивність освітлення і довжина дня. Нижча температура сповільнює ростові процеси, збільшує період закладання сегментів майбутніх члеників колосового стрижня. Колос стає довшим, а отже, зростає потенціал його зернової продуктивності.

Розсіяне освітлення в поєднанні з невисокими температурами (5–10°C) і доброю забезпеченістю рослин елементами живлення сприяє утворенню крупного колоса.

Урожайність зернових культур перебуває у прямій залежності від числа колосків у колосі. Чим більше колосків у колосі, тим вищий урожай.

Однією з критичних фаз росту рослин вважається період, в якому встановлюється число колосків. Процес диференціації колосків у колосі пшениці відбувається на IV етапі органогенезу (Ф. М. Куперман) у період кінця кущіння – початку виходу рослин у трубку.

Розвиток колоса залежить від багатьох чинників. Насамперед це генетичні особливості сорту. Кожний сорт характеризується певною кількістю колосків: в одних сортах їх менше, в інших – більше.

Кількість колосків змінюється під впливом метеорологічних чинників. Більшість сортів пшениці розвиває максимальну кількість колосків при прохолодній погоді під час весняного кущіння. Прохолодна погода збільшує тривалість етапів органогенезу і сприяє закладанню більшого числа елементів продуктивності, зокрема й кількості колосків. Найбільше число колосків (20–21 шт.) у колосі головного стебла закладалось при тривалості процесу сегментації 21–25 днів за середньодобової температури 6,0–9,5°С.

Високі температури сприяють швидкому проходженню етапів­, тому колосків закладається менше. Вони пришвидшують ріст колоса, а також закладання і розвиток колосків. Збільшення температури повітря з 20°С до 30°С зменшує кількість колосків на 35%.

На число колосків у колосі впливає також забезпеченість вологою. Чим більша сума опадів, тим тривалішим буде проходження етапу органогенезу.

Урожайність зернових культур
Урожайність зернових культур перебуває у прямій залежності від числа колосків у колосі. Чим більше колосків у колосі, тим вищий урожай

Число колосків у колосі зменшується у посушливі роки. При пізній сівбі колоски в основі колоса недостатньо розвинені через дефіцит вологи.

За несприятливих умов для розвитку конуса наростання, зокрема, браку поживних речовин і вологи у грунті, сильному загущенні рослин, недостачі світла чи за повітряної посухи, колоскові горбочки у верхній частині конуса наростання недорозвиваються і засихають. Це призводить до різкого зменшення розмірів колоса. Формування колосків у пшениці закінчується після закладання верхівкового колоска, що морфологічно відрізняється від інших колосків.

Умови середовища, що сприяють збільшенню швидкості формування колоса, колосків і квіток, одночасно зменшують число цих елементів, а умови, що продовжують зазначений процес, збільшують їх число.

Число колосків у колосі визначається насамперед тривалістю періоду їх закладання. Максимальна кількість закладається при збільшенні періоду від початку утворення колоскових горбочків до закладання верхівкового колоска. Це відбувається при підвищенні вологості повітря і ґрунту та збільшенні вмісту азоту в ґрунті з одночасним зниженням температури повітря.

Число колосків у пшениці є важливим компонентом продуктивності колоса. В сорту Українка А. I. Носатовський при ранньовесняній диференціації колоса зустрічав рослини, що мали 46 колосків у колосі.

За М. С. Савицьким, число колосків у колосі може змінюватись від 7 до 35. Кількість колосків він пов’язує з числом судинно­волокнистих пучків, оскільки анатомічні дослідження стебла пшениці вказують на наявність у них такої кількості судинно­волокнистих пучків, кожен з яких живить один колосок.

Моделюючи високопродуктивні сорти озимої пшениці, Л. А. Корчинський і А. П. Орлюк зазначають, що для отримання 90–110 ц/га зерна потрібно мати в одному колосі 21–23 колоски.

На думку I. В. Фолтіна, екологічний максимум у середньоєвропейських сортів – 21 колосок у колосі. Ф. М. Куперман зазначає, що збільшення числа колосків у колосі від традиційних 19 до 25 може забезпечити приріст урожаю на 27–30%. Отже, число колосків у колосі прямо впливає на урожайність зерна озимої пшениці.

Частина колосків у процесі росту й розвитку відмирає, тому підраховують кількість нормально розвинених колосків з фази кінця кущіння до кінця фази наливу зерна. Максимальне число колосків закладається на IV–V етапах. Скорочення кількості закладених колосків починається наприкінці VI етапу органогенезу і продовжується на VII етапі.

За допомогою відповідних агрозаходів можна не тільки збільшити число колосків, а й зменшити їх редукцію. Так, як зазначає Ф. М. Куперман, тільки від правильно обраної густоти стояння рослин за допомогою відповідної норми висіву та розміщення рядків з півночі на південь число колосків у колосі можна збільшити на 10–15%. Встановлено зменшення числа колосків у колосі пшениці на загущених посівах. Це зменшення пояснюється низькою інтенсивністю освітлення внаслідок взаємного затінення рослин.

Число колосків залежить від строків сівби. Ранні строки сівби сприяють формуванню більшої кількості колосків.

Чи не найбільший вплив на продуційний процес мають азотні добрива, оптимальні строки та норми їх внесення. Підживлення на III–IV етапах органогенезу посилює формування елементів продуктивності колоса, сприяє закладанню та зберіганню колосків.

Кількість зерен у колосі залежить від числа квіток та їх редукції. Закладання квіткових горбочків розпочинається на V етапі органогенезу. Цьому етапу відповідає фаза виходу в трубку, коли інтенсивно росте I і II міжвузля стебла, починає відділятись III міжвузля. Протягом двох­трьох днів визначається кількість квіткових горбочків у кожному колоску.

Закладання квіткових горбочків та їх диференціація починається з нижньої частини середньої третини колоса і поширюється вверх та вниз вздовж осі колоса, подібно до утворення колоскових горбочків. Така закономірність розвитку зберігається під час цвітіння, формування зерна, аж до його достигання.

Як показують спостереження, в колоску зазвичай утворюється 5–7 квіткових горбочків. Iз кожного квіткового горбочка за сприятливих умов живлення рослин може сформуватися нормальна квітка. Кількість квіток у колоску може досягти дев’яти. У кожному колоску середньої третини колоса є чотири­п’ять квіток із нормально розвиненими тичинками і маточками.

У ранній фазі формування колоса в колоску закладається до 8–9 зачатків квітки, але в природних умовах розвитку пшениці, після досягнення певного рівня розвитку першими двома­трьома квітками, решта вищерозміщених перестає рости. Їх тканини втрачають вміст своїх клітин, який іде на живлення швидкоростучих нижніх квіток колоска.

За даними М. С. Савицького, у деяких сортів озимої пшениці при посиленому живленні рослин у певний період отримували до 11 квіток і, що важливо, до 8 зерен у колоску.

Проте в більшості випадків у пшениці кожен колосок має дві­три, чотири­п’ять квіток, що формують зерно. Решта квіток залишаються недорозвиненими і не дають зерна. Якщо в колосках замість звичайних двох­трьох квіток буде нормально розвинено чотири­п’ять і в них утвориться повноцінне насіння, це обумовить збільшення врожайності посівів до 50%.

Сповільнення темпів проходження V етапу органогенезу дає можливість закластися більшій кількості квіток у колосках.

Встановлено, що до кінця VII етапу органогенезу в озимої пшениці залишається 20–40% від загального числа квіток, які заклалися на V–VI етапах.

Отже, на V етапі встановлюється максимальна кількість квіток, а пізніше відбувається їх реформування у розвинену квітку, здатну сформувати зернівку. Втрати квіток внаслідок їх редукції можуть бути великими. Так, у сорту Миронівська 808 на V етапі органогенезу було 123 квітки, на VII стало 47 квіток і на IХ залишилось 39 квіток. Найвища кількість редукованих квіток спостерігається у період від V по VII етап, значно менше – у відрізок часу між VII і IХ етапами і найменше за час від IХ до ХII етапу. Тільки 18,4–25,0% квіток на ХII етапі органогенезу спроможні дати повноцінне зерно. Оскільки в період від IХ по ХII етап редукція квіток становить кілька відсотків, за кількістю квіток у колосі та колосоносних стебел на VIII–IХ етапах органогенезу можна передбачити майбутній урожай озимої пшениці.

Важливим показником структури врожаю є маса зерна з одного колоса. Оптимальні розміри середньої маси зерна в колосі дуже різноманітні й значно зросли у нових сортів. При вирощуванні за інтенсивною технологією маса зерна може зрости до 1,50 г і вище.

Розробляються параметри моделей сорту озимої пшениці високоінтенсивного типу, де для певного рівня продуктивності рослин задаються відповідні показники продуктивності колоса. Так, для сортів з урожайністю 75–80 ц/га маса зерна з колоса має становити не менше ніж 1,2–1,4 г, для 90–100 – 1,6–1,8 г і при урожайності 101–110 ц/га маса зерна з колоса має бути 1,8–2,0 г.

На останніх етапах росту та розвитку рослин більший рівень урожайності досягається за рахунок кращої виповненості зерна, тобто формування крупних, добре розвинених зерен. Виповненість зерна найкраще характеризується таким показником, як маса 1000 зерен. Як показують численні дослідження, між виповненістю зерна і рівнем урожайності в більшості випадків існує пряма залежність. Найбільший вплив на крупність зерна має фотосинтетична діяльність трьох верхніх листків. Є дані, що прапорцевий листок забезпечує близько 60% продуктів фотосинтезу для формування зернівок, а колос і передостанній листок – тільки 20%. За рахунок фізіологічної діяльності колоскових лусок пшениці формується понад 30% маси зернівки. Чим більший розмір листків, тим крупніші зерна.

Найбільшу масу 1000 зерен мають рослини, вирощені за сприятливих метеорологічних умов у період наливу та достигання зерна. При однаковій кількості стебел і озерненості колоса врожай буде вищий там, де більша маса 1000 зерен. На нашу думку, маса зерна при врожайності 70–90 ц/га має становити 45–55 г.

Таким чином, отримання максимальної врожайності пшениці залежить від багатьох параметрів, кожен із яких потрібно враховувати під час планування майбутнього врожаю.

В. В. Лихочвор, д-р с.-г. наук, проф., член-кор. НААН, зав. кафедри технологій у рослинництві Львівського національного аграрного університету

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2016