Контроль бур’янів на сої в другій половині вегетації

242
Досвід століть з питань вирощування та захисту посівів с.-г. культур від бур’янів переконливо доводить, що зберегти вільними екологічні ніші на посівах, якщо їх недостатньо повно освоюють культурні рослини, неможливо. Такі посіви гарантовано заростають у період першої частини вегетації. За умов проведення необхідної системи захисту від масової присутності бур’янів вони можуть заростати у другу половину вегетації, коли проводити захисні заходи складно або неможливо.

Жодна культурна рослина у посівах (які складаються з представників одного виду) не здатна повністю використовувати простір, енергію світла, запаси мінеральних речовин і вологи впродовж усього вегетаційного періоду так повно, як це робить комплекс диких рослин різних видів. Окремі види культурних рослин (цукровий буряк, морква тощо) лише через 50-­70 днів від часу їх висівання здатні відносно повно контролювати простір на орних землях (затінювати поверхню ґрунту своїм листям).

Зниження конкурентного взаємовпливу та зменшення забур’яненості посівів під дією використання системи агротехнічних заходів і гербіцидів суттєво змінює умови росту і розвитку культури та реалізацію її продуктивного потенціалу. У чистих посівах рослини сої краще освітлені, внаслідок чого менше помітна їх етіоляція. Тому застосування гербіцидів для захисту посівів сої від бур’янів знімає міжвидову конкуренцію за площу живлення та освітлення на користь культури.

Шкідливість бур’янів для сої залежить від їх видового складу, умов вологозабезпеченості, скоростиглості сорту, потужності посіву, потенційної забур’яненості орного шару, техніки і прийомів по догляду за посівами сої (табл. 1).

Сорняки на соеЗа повідомленням вітчизняних дослідників, на забур’янених варіантах рослини сої були вищими на 6-­9 см і на 5-­7 см було вище розташоване місце прикріплення нижніх бобів на них, ніж на рослинах, які вирощувались на чистих від бур’янів ділянках. Бур’яни також негативно впливали на формування бобів і насіння у них.

Навiть сумлiнно доглянутi посiви, вiльнi вiд бур’янiв, сильно заростають бур’янами впродовж другої половини лiта (видами лободи, щириць, пасльоном чорним, курячим просом, мишiєм сизим та iн.). Таке забур’янення також знижує продуктивнiсть посiвiв, ускладнює процес збирання i збiльшує втрати врожаю.

У Лісостепу в агроценозах сої за вторинного забур’янення домінують осоти рожевий (Cirsium arvense) та жовтий (Sonchus arvensis), лобода біла (Chenopodium album), щириця звичайна (Amaranthus retroflexus), щириця жминдовидна (Amaranthus blitoides), березка польова (Convolvulus arvensis L.). Серед однодольних проблему у посівах створюють високорослі бур’яни – просо куряче (Echinochloa crus­galli L.), мишій сизий (Setaria glauca L.).

В зоні Степу та на зрошуваних землях найбільш злісними є осоти, гірчак бepeзкoвидний (Polygonum convоlvulus L.), хрінниця крупковидна, лобода біла, щириці звичайна і біла, паслін чорний (Solanum nigrum L.), дурман звичайний, амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia L.), просо куряче та ін. Змішана засміченість різними видами бур’янів відмічається у всіх регіонах країни. Особливо небезпечним вторинне забур’янення є на зріджених посівах, де бур’яни, що проросли у другу половину вегетації культури, мають можливість потужно розвиватись.

Десикація сої
Ефективним для захисту посівів від повторного забур’янення є коригування густоти стояння культури

Бур’яни, що зійшли після закінчення дії гербіциду чи після останнього механічного обробітку і не зазнали впливу заходів контролю, викликають залишкове засмічення.

Стримувальним фактором появи сходів бур’янів у другу половину вегетації посівів сої є освітленість ґрунту, яка залежить від площі листкової поверхні культурних рослин.

Результати досліджень підтверджують, що навіть незначне затінення (у межах 10­-25%) у більшості світлолюбних рослин викликало етіоляцію листя, зміну розмірів клітин і пластид без значної зміни числа кожного з елементів. Подальше зниження рівня опромінення рослин більш як на 20­-30% призводило до значного зменшення майже всіх параметрів: товщини листкових пластинок, числа пластид на одиницю поверхні, кількості пластид у клітинах, їх загальної фотоактивної поверхні, вмісту пігментів (мг/дм2) і коефіцієнта поглинання променевої енергії листком. За більшого затінення рослин (до 70­-90% від повного) зменшувались розміри листків і кількість пластид у клітинах.

Ефективним для захисту посівів від повторного забур’янення є коригування густоти стояння культури. Регулювання густоти посівів, особливо таких культур як озимі зернові, кукурудза на силос, цукрові буряки, соя, припиняє ріст ярих видів бур’янів, уповільнюються ріст і розвиток підмаренника чіпкого, осоту рожевого та осоту жовтого.

У передзбиральний період у рослин сої призупиняється утворення плодоношення, вповільнюється ріст стебла, майже не відбувається споживання поживних речовин, припиняється накопичення сухої маси, починається процес природної стиглості. Характерною особливістю зернобобових культур, і зокрема сої, є фізіологічна різноякісність, яка проявляється як на окремих рослинах, так і бобах, що утворилися на різних плодоносних вузлах. Як наслідок вони розвиваються і дозрівають неодночасно. Ця властивість небажана для виробництва, оскільки через нерівномірну вологість стеблостою ускладнюється встановлення оптимального строку збирання. За підвищеної вологості у період достигання насіння згадані властивості сої проявляються ще більше, що негативно позначається на термінах збирання і можливості використання її як попередника під озимі зернові. Нерівномірність дозрівання сої, підвищена вологість у серпні­-вересні, забур’яненість посівів і поширення хвороб призводять до кількісних та якісних втрат урожаю.

Значно зменшити втрати від згаданих негативних явищ можна за допомогою такого елемента технології як десикація посівів. Нині використовують десиканти на основі глюфосинату амонію, диквату та гліфосату. Десикацію проводять на посівах сої та інших культур приблизно за 10 діб до збирання врожаю. При цьому насіння, що дозріває, не пошкоджується, створюються сприятливі умови для роботи збиральних машин. Одночасно з десикацією поля звільняються від багаторічних бур’янів внаслідок повторного забур’янення (осот рожевий, осот жовтий, березка польова, гірчак рожевий, пирій повзучий, хвощ польовий, гocтpeць, cвинopiй, гyмaй, щaвeль гopoб’ячий aбo мaлий тa iн.), прискорюються строки початку збирання сої пізньостиглих сортів.

Обприскування десикантами перед збиранням особливо результативне за середнього та сильного ступенів забур’яненості. Цей прийом особливо ефективний за вологої погоди. Спосіб застосування десикантів – наземне обприскування, а на особливо великих площах – за допомогою с/г авіації. Встановлено, що десикація посівів сприяє прискоренню дозрівання сортів сої різних груп стиглості на 4­-7 діб. Рекомендовані для цього агроприйому препарати представлені в таблиці 2. Десикацію посівів сої рекомендовано проводити за вологості бобів 35-­40%.

Препарати для десикаціїАвіаційне обприскування культур зазначеними хімічними речовинами найкраще проводити в ясну, тиху погоду, вранці або ввечері. Поля, які підлягають обприскуванню в напрямку вітру в бік посівів чутливих до вказаних препаратів культур, повинні бути на відстані не менш як 500 м, в протилежну сторону віт­ру – 100 м. Оптимальна температура для застосування препаратів – 10-­20°С. Застосування препаратів в умовах знижених температур (менше +10°С) сповільнює прояв візуальних ознак дії препаратів на рослини, однак не впливає на ефективність їх дії.

Сонячна і жарка погода прискорює прояв візуальних ознак дії препаратів, однак трохи зменшує ефективність їх дії. Дощ через 15­-30 хвилин після внесення препаратів  не знижує ефективність їх дії на рослини. Наявність пилу, роси на поверхні рослин, а також несприятливі умови (посуха, суховії) знижують ефективність дії препаратів на рослини, тому застосовувати їх не рекомендується.

При обприскуванні десикантами норма витрати робочого розчину повинна забезпечувати повне і рівномірне покриття всієї поверхні рослини. Для наземних обприскувачів вона складає 150-300 л/га з тиском 2­-3 атм, для авіаційних обробок – 30­-70 л/га з тиском 1,5-­2,0 атм.

Високих машин для наземної обробки, що можуть заходити в посіви високорослих сортів сої, у багатьох господарств на жаль немає. Прикладом такої техніки є самохідний обприскувач Spra­Coupe марки «Челленджер»: він може обприскувати рослини висотою понад 2 м, дозволяє заощад­жувати до 30% робочого розчину і через велику швидкість роботи (20 км/год) скоротити час обробки з 350 до 100 годин. Крім того, завдяки високому дорожньому просвіту обприскувач дозволяє знизити втрати врожаю на 30-­40%. Можна також застосовувати великокліренні обприскувачі, наприклад Nitro 3200/4200. Завдяки кліренсу 1,85-­2,25 м вони мають змогу обробляти сою різних сортів.

Препарати на основі ізопропіламінної солі гліфосату використовують для підсушування сої перед збиранням її врожаю за несприятливих погодних умов (зливові дощі) та прискорення достигання пізньостиглих сортів, а в холодні роки – і середньостиглих. Також застосування препаратів на основі гліфосату для десикації посівів доцільно в таких випадках:

  • для прискорення дозрівання і більш раннього одержання врожаю;
  • для зниження вологості зібраного врожаю при високій засміченості посівів, коли потрібно знищити вегетуючі бур’яни;
  • для уникнення дозрівання вегетативних органів бур’янів у посівах;
  • для дефоліації посівів.

Препарати на основі гліфосату блокують рослинний фермент, що бере участь у синтезі ароматичних кислот. У разі застосування гліфосатів вегетативні частини висихають поступово, та й процес висихання генеративних органів значно повільніший. Це, швидше, дефоліація, ніж десикація. Одночасно висихають листя й стебла, знищуються бур’яни, завдяки чому полегшується збирання врожаю. Ці препарати швидко проникають у судинну й кореневу системи рослини. Однак симптоми дії гліфосату можна побачити лише через два тижні. Окрім знищення бур’янів і підсушування рослин ці препарати також знижують інтенсивність розвитку хвороб.

У фазу початку побуріння бобів нижнього і середнього ярусів сої застосовують глюфосинат амонію. В результаті в оброблених рослинах швидко накопичується вільний аміак до токсичного рівня, що надає препарату так званого ефекту спалювання: відбувається швидке побуріння зелених частин рослин. До того ж припинення утворення амінокислоти глютамін призводить до більш повільного, але тривалого ефекту. Токсичність аміаку, глютамінове виснаження і швидке пригнічення фотосинтезу забезпечують швидку та високоефективну дію глюфосинату амонію як десиканта і гербіциду суцільної дії. Повна десикація культурних рослин відбувається через 10-­14 днів після застосування залежно від погодних умов. Опади впливають на ефективність препарату у період перших 6 годин після застосування. Інтенсивність дощу впливає більше, ніж інтервал часу між застосуванням глюфосинату амонію і дощем. Таким чином, препарати на основі глюфосинату амонію знижують вологість рослинної маси, покращують якість, полегшують та здешевлюють збирання врожаю.

Основною ознакою повної стиглості культури є опадання листків, підсихання і побуріння стебел і бобів, відокремлення насіння від їх стулок, зниження вологості до 14-­16%.

Таким чином, застосування десикації сприяє зменшенню вологості зерна та насіння, полегшує збирання врожаю, зменшує повторну забур’яненість, а також втрати врожаю та затрати на доведення до стандарту зібраного насіння.

І.М. Сторчоус, к. с.-г. н., ІЗР НААНУ

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2011