Хвороби гречки та заходи щодо обмеження їх шкодочинності

222
Хвороби гречки

Суттєві недобори і втрати врожаю цінної круп’яної, медоносної та кормової культури – гречки спричиняють численні хвороби різної етіології. Залежно від ступеня ураження рослин фітофторозом недобір урожаю може коливатись в межах 10–20%, несправжньою борошнистою росою, сірою гниллю – 20–25%, аскохітозом, бактеріозом – 10% і більше.

ПЛІСНЯВА НАСІННЯ

Хвороба зустрічається скрізь, де вирощують гречку, але найбільшої шкоди вона завдає в північних і західних областях Полісся. В цент­ральних і південних областях ураження насіння та проростків гречки збудниками плісняви спостерігається значно рідше. Захворювання проявляється у вигляді сіро­зеленого, темного і рожевого пліснявіння.

Сіро­зелену плісняву викликають численні гриби із родів Penicillium Aspergillus, Botrytis, Mucor. Уражене насіння має затхлий запах цвілі. Більшість збудників сіро­зеленої плісняви починають розвиватися за температури 5–8°С, а окремі види – навіть за 2–3°С, що дає їм можливість пригнічувати розвиток інших грибів на зернівках гречки. Особливо часто це спостерігається при використанні посівного матеріалу поганої якості, сівбі насіння в холодний ґрунт і в разі прохолодної погоди під час проростання. Захворювання викликає зрідження сходів у результаті непроростання інфікованого насіння, відмирання у ґрунті уражених проростків, які не досягли його поверхні, затримки росту та розвитку рослин. Ураженість гречки збудниками сіро­зеленої плісняви перебуває у прямій залежності від кількості пошкоджених зерен.

Темну плісняву зернівок гречки зумовлюють гриби із родів Cladosporium, Alternaria, Nigrospora та ін. Ураження зернівок гречки темною пліснявою зазвичай починається в місцях механічних пошкоджень їх насіннєвих оболонок і за температури не нижче ніж 12°С. Завдяки таким екологічним особливостям збудники темної плісняви не завжди витримують конкуренцію з іншими грибами, що уражають зернівку гречки.

Рожеву плісняву викликають гриби із родів Trichothecium, Sporotrichum, Cephalosporium та ін. Iнтенсивний розвиток збудників рожевої плісняви відбувається під час дозрівання рослин у вологу погоду, тривалого находження вологого насіння на токах, в зерносховищах, у ґрунті – за підвищеної вологості і температури 8–10°С. Заселення зернівок гречки збудниками рожевої цвілі розпочинається за його вологості 19% і вище. Хвороба викликає загнивання зернівок, а за незначного ураження різко знижується енергія проростання і схожість, що робить їх непридатними для посіву.

Шкідливість плісняви варіюється залежно від ступеня зараженості насіннєвого матеріалу і ґрунтових особливостей. Чим вищий відсоток зараженого насіння висівається у ґрунт, тим більше хворих рослин буде під час проростання. При слабкому ступені зараженості насіння схожість гречки знижується на 4–9%, при сильному – на 20–35%. В окремі роки за несприятливих умов для проростання насіння, особливо на перезволожених, важких глинистих, запливаючих, дуже кислих і солонцюватих ґрунтах, захворювання може викликати зрідження посівів до 40–60%. У таких умовах сходи затримуються на 6–14 днів і більше після сівби, рослини повільно розвиваються, посіви строкаті за висотою рослин.

Джерелом інфекції є ґрунт, уражені рослинні рештки та заражене насіння.

Захисні заходи. Дотримання сівозміни, сівба в оптимальні строки лише високоякісним знезараженим насінням, своєчасне проведення агротехнічних заходів, які сприяють швидкому проростанню насіння, оптимальному росту й розвитку рослин; своєчасне та в стислі строки збирання урожаю, ретельне очищення, просушування зерна, уникнення механічного травмування зерна.

ФІТОФТОРОЗ

Хвороба проявляється впродовж вегетації рослин. На сім’ядолях, стеблах і молодих листках з’являються округлі або еліпсоподібні бурі плями, які розміщуються концентричними колами. У пізніші фази розвитку рослин відбувається побуріння та відмирання листків, квіток, плодів. У вологу погоду в місцях ураження, на листках, як правило, з нижнього боку пластинки з’являється ніжний пухкий білий наліт – нестатеве спороношення гриба. Молоді рослини загнивають і відмирають.

Збудником хвороби є гриб Phytophthora parasitica Dastur, який при нестатевому розмноженні формує зооспорангіносці з зооспорангіями. В краплинній волозі зооспорангії проростають з утворенням дводжгутикових зооспор. Зооспори формуються за температури 13–31°С (оптимум 24–28°С).

Під час вегетації рослин гриб поширюється зооспорангіями. Зараження рослин відбувається проникненням інфекційних гіф зооспор та зооспорангіїв через продихи всередину листків та стебел.

В ураженій тканині гриб статевим шляхом формує ооспори. Основне джерело інфекції – уражені рештки, де патоген зберігається у формі ооспор, а додаткове – уражене насіння, в оболонці якого містяться ооспори. Навесні ооспори проростають у великий зооспорангій, з якого виходять зооспори, що спричиняють первинне зараження рослин.

Шкідливість хвороби проявляється у зрідженні посівів в результаті загнивання та відмирання проростків і сходів, зменшення асиміляційної поверхні рослин внаслідок відмирання уражених листків.

Захисні заходи. Вирощування стійких сортів, дотримання сіво­зміни, просторової ізоляції між насіннєвими і товарними посівами, збалансоване живлення рослин, знезараження насіння, своєчасне збирання урожаю, ретельне глибоке загортання післяжнивних решток у ґрунт.

НЕСПРАВЖНЯ БОРОШНИСТА РОСА (ПЕРОНОСПОРОЗ)

Несправжня борошниста роса, або пероноспороз
Несправжня борошниста роса, або пероноспороз

Зовнішні ознаки хвороби проявляються на листках на початку цвітіння рослин у вигляді жовтуватих розпливчастих маслянистих плям. З нижнього боку листкової пластинки у вологу погоду в місцях ураження з’являється пухкий сірувато­фіолетовий наліт, що становить собою конідіальне спороношення гриба. Уражені листки засихають і опадають. Iноді наліт з’являється і на квітках рослин, які буріють і опадають.

Збудником хвороби є гриб Peronospora fagopyri Elenev. В період вегетації патоген поширюється конідіями. Вони проростають за умов насиченої вологи та температури 6–18°С (оптимум 8–12°С). Впродовж вегетації рослин гриб формує кілька генерацій конідіального спороношення. Крім цього, гриб статевим шляхом формує в ураженій тканині ооспори. Основне джерело інфекції – уражені післяжнивні рештки і заражене насіння, на яких патоген зберігається у формі ооспор.

Первинне зараження рослин викликають ооспори, вторинне зараження під час вегетації рослин – конідії.

Шкідливість хвороби полягає у зрідженні посівів в результаті відмирання уражених проростків, зниженні асиміляційної поверхні рослин внаслідок передчасного відмирання уражених листків, відсутності формування зерна в уражених квітках, тому озерненість в уражених рослин буває на 20–30% меншою, ніж у здорових рослин.

Захисні заходи. Всі заходи, які проводяться проти фітофторозу, ефективні й проти несправжньої борошнистої роси.

АСКОХІТОЗ

Аскохітоз
Аскохітоз

Перші ознаки хвороби проявляються на сходах у фазі 2–3 листків, а масово – у другій половині вегетації рослин. На листках, а згодом і на стеблах з’являються округлі жовтуваті плями з темною облямівкою. На ураженій тканині формуються чорні крапки – пікніди гриба, які розміщуються у вигляді зональних концентричних ліній. За сприятливих умов для розвитку хвороби плями зливаються і займають значну площу листкових пластинок. Уражені листки жовтіють і опадають.

Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Ascochyta fagopyri Bres, який в циклі свого розвитку формує пікнідіальне спороношення. Поширюється гриб під час вегетації рослин пікноспорами. Основне джерело інфекції – уражені рослинні рештки, на яких збудник хвороби зберігається у формі грибниці та пікнід. Iноді пікніди зберігаються в оболонці насіння.

Шкідливість хвороби проявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин, що суттєво знижує їх продуктивність. Залежно від інтенсивності розвитку хвороби недобір урожаю зерна може становити 10% і більше.

ЦЕРКОСПОРОЗ

Церкоспороз
Церкоспороз

Зовнішні ознаки хвороби проявляються на листках у вигляді коричнюватих плям, на яких у вологу погоду з’являються жовто­бурі дернинки конідіального спороношення гриба. Уражені листки передчасно відмирають.

Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Cercospora fagopyri Abramov. Поширюється гриб конідіями. Основне джерело інфекції – уражені рослинні рештки, в яких патоген зимує у формі грибниці. Навесні утворюються нові конідії, від яких знову відбувається зараження рослин. Недобір урожаю зерна від хвороби становить 3–5%.

ФІЛОСТИКТОЗ

Філостиктоз
Філостиктоз

Хвороба проявляється на листках у вигляді округлих, до 4 мм у діаметрі, білуватих плям зі світло­червоною облямівкою. На плямах утворюються чорні крапки – пікніди гриба. Уражені листки передчасно відмирають.

Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Phyllosticta polygonorum Sacc. Поширюється гриб пікноспорами. Основне джерело інфекції – уражені рослинні рештки, на яких збудник перезимовує у формі пікнід з пікноспорами.

Захисні заходи. Всі заходи, які проводяться на гречці проти фітофторозу, ефективні й проти плямистостей – аскохітозу, церкоспорозу та філостиктозу.

СІРА ГНИЛЬ

Сіра гниль
Сіра гниль

Зовнішні ознаки хвороби проявляються як на сходах, так і на дорослих рослинах у вигляді буруватих плям на кореневій шийці, підсім’ядольному коліні, на листках, стеблах і суцвіттях, які у вологу погоду загнивають і покриваються сірим нальотом. При дотику він порошить. Пізніше в масі з’являються дрібні чорні склероції.

У суху погоду плями мають вигляд бурих сухих виразок без нальоту. Уражені молоді рослини гинуть, листки жовтіють і відмирають.

Збудником хвороби є гриб­поліфаг Botryotiana fuckeliana Whetzel (анаморфа: Botrytis cinerea Pers.). В циклі свого розвитку патоген формує грибницю, склероції, конідіальне та сумчасте спороношення. Конідіальне спороношення формується у вигляді пухкого сірого нальоту.

Впродовж вегетації гриб поширюється конідіями за допомогою повітряних течій на значну відстань. Під час проростання склероціїв формується сумчасте спороношення у вигляді відкритих плодових тіл – апотеціїв, в яких містяться сумки зі сумкоспорами. Останні, потрапляючи на рослину, проростають і дають початок розвитку грибниці, на якій потім формується конідіальне спороношення.

Джерелом інфекції є склероції і грибниця патогена на уражених рештках у ґрунті, які зберігають свою життєздатність до 8 років і більше. Додатковим резерватором інфекції є засмічений склероціями гриба насіннєвий матеріал і заражене насіння, в якому зберігається грибниця патогена. Збудник сірої гнилі здатний продовжувати розвиток і під час зберігання вологого насіння гречки, викликаючи його псування.

Шкідливість хвороби проявляється у зрідженні посівів гречки, зниженні насіннєвих і технологічних якостей насіння. Схожість ураженого насіння знижується на 10–15%. Недобір урожаю може становити 20% і більше.

Ураженню рослин гречки сірою гниллю і поширенню інфекції сприяють висока вологість повітря, часті дощі, випадання рясних рос у нічні години, коротка ротація культур у сівозміні, відсутність просторової ізоляції між культурами, що уражуються збудником хвороби, загущені, забур’янені посіви.

Захисні заходи. Дотримання сівозміни, обов’язкове знезараження насіння, оптимальні строки сівби з оптимальною глибиною загортання насіння, своєчасне збирання врожаю, знищення післяжнивних решток.

БАКТЕРІОЗ

Бактеріоз
Бактеріоз

Перші ознаки хвороби проявляються під час бутонізації – на початку цвітіння гречки. На листках з’являються невеликі поодинокі маслянисті темно­бурі округлі плями, які пізніше зливаються. Уражена тканина часто набуває червонуватого відтінку з вираженою концентричністю. Уражені листки жовтіють, в’януть і засихають.

Збудником хвороби є бактерії Pseudomonas syringae pv. syringae Voung et al. Крім гречки, бактерії уражують багато видів культурних і диких рослин. Поширюються бактерії механічним шляхом – комахами, із крапельками дощу, а також зі шматочками засохлих уражених листків. Основне джерело інфекції – неперегнилі уражені рештки та заражене насіння.

Шкідливість хвороби проявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин у результаті передчасного відмирання уражених листків, сповільнення росту й розвитку рослин, відмиранні уражених бутонів, квіток і цілих суцвіть, формуванні щуплого насіння, що суттєво знижує урожайність культури.

Захисні заходи. Дотримання сівозміни, своєчасне і в стислі строки збирання урожаю насіннєвих посівів, очищення та сушка насіння, повітряно­тепловий обі­грів, протруєння насіння, ретельне загортання рослинних решток, вирощування стійких сортів.

МОЗАЇКА

Мозаїка
Мозаїка

Зовнішні ознаки хвороби проявляються на листках у вигляді жовтих або світло­зелених плям різної конфігурації чи у вигляді сітчастості, коли жилки жовтіють, а проміжки листкової пластинки між ними залишаються тривалий час зеленими. Пізніше листки некротизуються, скручуються і відмирають. Уражені рослини часто мають карликовий вигляд, міжвузля укорочені, бокові пагони недорозвинуті, плоди не формуються.

Збудниками мозаїки гречки є: вірус огіркової мозаїки – Cucumber mosaic virus (CMV) – космополіт, поліфаг, передається більше ніж 80 видами попелиць; вірус тютюнової мозаїки Tobacco mosaic virus (ТMV), який здатний уражувати 230 видів рослин із 33 родин; від хворої до здорової рослини передається механічно та насінням деяких рослин і вірус мозаїки люцерни Alfalfa mosaic virus (AMV) – вірус­космополіт, здатний уражувати понад 40 видів рослин із 12 родин. Передається неперсистентно 16 видами попелиць.

Всі названі віруси зберігаються в соку уражених багаторічних рослин; ВМЛ і ВОМ можуть передаватися також насінням, зібраним з уражених рослин, а ВТМ зберігається тривалий час також в уражених сухих післяжнивних рештках.

Iнтенсивний розвиток вірусних хвороб на гречці спостерігається на пізніх посівах культури і при внесенні високих доз азотних добрив.

Захисні заходи. Проти вірусних хвороб гречки ефективними заходами є дотримання сівозміни та просторової ізоляції між насіннєвими і товарними посівами, знищення бур’янів – резерваторів вірусної інфекції, проведення захисних заходів проти шкідників – переносників вірусної інфекції.

IНТЕГРОВАНИЙ ЗАХИСТ ГРЕЧКИ ВІД ХВОРОБ

Фузаріозне в’янення
Фузаріозне в’янення

Iнтегрований захист гречки від хвороб є невід’ємною складовою частиною інтенсивної технології вирощування культури, спрямованої на запобігання масовому розвитку хвороб і зниженню їх шкідливості до економічно невідчутного рівня.

Найбільш радикальним, екологічно безпечним й економічно вигідним методом захисту гречки від хвороб є вирощування високопродуктивних сортів, які характеризуються комплексною стійкістю до більшості поширених хвороб: Антарія, Єлена, Надійна, Ольга, Оранта, Руслана, Рута, Селяночка, Син­3/02, Слобожанка, Софія, Українка, Ювілейна 100, Ярославна. На цих сортах, як правило, інкубаційний період розвитку хвороби протікає дуже повільно, спороношення патогенів незначне, часто буває недорозвинутим. Тому згадані сорти в більшості випадків не потребують обробки посівів фунгіцидами.

Дотримання науково обґрунтованої сівозміни суттєво обмежує джерело резервації первинної інфекції багатьох збудників хвороб. Гречку краще розміщувати на чистих від бур’янів полях після цукрових буряків, картоплі, кукурудзи, які удобрювались і за якими проводився належний догляд. Добрими попередниками гречки є також зернобобові культури, озима пшениця, льон. Гречку в районах Полісся вирощують після удобре­них картоплі, люпину на силос, пшениці озимої та льону­довгунця; у райо­нах Лісостепу – після кукурудзи, цукрових буряків, удобреної пшениці ози­мої, гороху; в Степу – після пшениці озимої, кукурудзи, гороху, баштанних культур.

Гречку краще розміщувати на чистих від бур’янів полях після цукрових буряків, картоплі, кукурудзи, які удобрювались і за якими проводився належний догляд
Гречку краще розміщувати на чистих від бур’янів полях після цукрових буряків, картоплі, кукурудзи, які удобрювались і за якими проводився належний догляд

На попереднє місце вирощування у сівозміні гречку можна повертати через 1 рік. Дотримання просторової ізоляції між насіннєвими і товарними посівами стримує поширення аерогенної інфекції збудників хвороб під час вегетації рослин. Непридатні для вирощування гречки низинні, перезволожені, важкі глинисті, запливаючі, дуже кислі та солонцюваті ґрунти, на яких рослини повільно ростуть і розвиваються й суттєво уражуються фітофторозом, несправжньою борошнистою росою, сірою гниллю, пліснявою, бактеріозом.

Ретельне очищення і калібрування насіння дає змогу видалити неповноцінні фракції, уражені збудниками багатьох хвороб. Крупне насіння дає добре розвинуті рослини, які більш стійкі до інфекційних захворювань. Для сівби рекомендується використовувати крупні фракції насіння категорії РН­1­3, маса 1000 шт. якого становить понад 20 г, із чистотою не нижче ніж 99% і лабораторною схожістю не нижче ніж 92%.

Перед сівбою насіння рекомендується прогріти на сонці або активним вентилюванням за температури 35–38°С. На сьогодні у Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених для використання в Україні, (2016 рік) не зареєстровано жодного хімічного протруйника чи фунгіциду для використання на гречці. Для знезараження насіння гречки рекомендується використовувати один із дозволених біопрепаратів фунгіцидної дії: Азотофіт, р. (200 мл/т); Біокоплекс­БТУ, р. (0,5–2,5 л/т); ЕМ­1 Ефективні мікроорганізми, р. (0,5 л/т); Органік­Баланс, р. (0,5–2,5 л/т) з додаванням мікроелементів (солі міді, бору, молібдену, цинку), що покращує розвиток рослин на ранніх фазах розвитку, підвищує їх продуктивність і стійкість до інфекційних хвороб.

Для активізації фіксації атмосферного азоту, покращення росту й розвитку рослин на ранніх фазах вегетації насіння перед посівом можна обробити біопрепаратом Діазобактерин (торф’яна та рідка форми), 150–200 г препарату на 1 гектарну норму насіння.

Основний обробіток ґрунту має бути спрямований на знищення бур’янів, серед яких багато видів є резерваторами бактеріальної та вірусної інфекції, збереження вологи шляхом проведення лущення стерні після стерньових попередників і зяблевої оранки. Після пізніх просапних культур чисті від бур’янів поля дискують.

Внесення збалансованих доз органічних і мінеральних добрив сприяє підвищенню стійкості рослин до фітофторозу, несправжньої борошнистої роси, церкоспорозу, аскохітозу та інших хвороб. Органічні добрива краще вносити під попередник, фосфорно­калійні добрива вносять восени під зяблеву оранку, азотні – під першу або другу весняну культивацію. Слід пам’ятати, що внесення високих доз азотних добрив сприяє інтенсивному ураженню рослин хворобами.

Якісне проведення весняного обробітку ґрунту, що включає ранньовесняне боронування, 2 культивації із розривом у часі, який потрібен для проростання бур’янів, і передпосівну культивацію, створює оптимальні умови для росту та розвитку рослин, підвищує їх стійкість до багатьох хвороб.

Сівба проводиться в оптимальні строки, коли ґрунт на глибині 10 см прогріється до 10–12°С, що забезпечує дружність сходів і унеможливлює ураження насіння та проростків пліснявою, сірою гниллю, фітофторозом, бактеріозом. Внесення в рядки гранульованого суперфосфату (50–80 кг/га) підвищує стійкість рослин до багатьох хвороб на ранніх етапах росту та розвитку рослин. Не слід вносити у ґрунт аміачні форми мінеральних добрив, хлорвмісні калійні добрива (КСI, калійна сіль та ін.), щоб не відлякувати бджіл у фазу цвітіння рослин.

Дотримання оптимальних норм висіву та глибини загортання насіння (на легких ґрунтах 4 см, на важких 2–3 см) сприяє формуванню здорового фітосанітарного стану посівів гречки. Загущені посіви гречки більш інтенсивно уражуються фітофторозом і несправжньою борошнистою росою, а глибоке загортання насіння сприяє ураженню пліснявою, кореневими гнилями.

За сухої погоди і недостатньої вологості ґрунту після сівби поле коткують кільчасто­шпоровими котками, боронують легкими борінками. Проти поверхневої ґрунтової кірки, яка утворилася після випадання дощу, проводять досходове боронування легкими боронами впоперек рядків, що суттєво підвищує стійкість рослин до хвороб. Післясходове боронування слід проводити в сонячну погоду, коли рослини втрачають тургор, значно зменшується їх механічне пошкодження, що сприяє проникненню бактеріальної та вірусної інфекції.

Календарний план проведення захисних заходів на гречці проти хворобНа широкорядних посівах проводять 2–3 міжрядних розпушування, які не лише ефективні проти бур’янів, а й суттєво підвищують стійкість рослин до хвороб.

За прогнозу інтенсивного розвитку хвороб посіви гречки профілактично обприскують в період вегетації (1–3 рази) одним із біопрепаратів фунгіцидної дії: Азотофіт, р. (500 мл/га), Біокомплес­БТУ, р. (0,3–2,5 л/га), ЕМ­1 Ефективні мікроорганізми, р. (2–3 л/га), Органік­Баланс, р. (0,3–2,5 л/га), добавляючи в робочий розчин один із рекомендованих регуляторів росту рослин, що покращує ріст і розвиток рослин, підвищує їх стійкість до хвороб і продуктивність.

Медоносна гречка на 80–95% запилюється бджолами, тому за день­два до її цвітіння необхідно розмістити поблизу полів вулики з розрахунку 2–3 бджолосім’ї на 1 га.

У зв’язку з нерівномірністю достигання гречки її збирають переважно роздільним способом. Щоб за­побігти осипанню найбільш цінного достиглого зерна, до розділь­ного збирання гречки приступають при побурінні 75–85% плодів. Скошують гречку в ранкові години, щоб запобігти втратам насіння. Через 4–6 діб, коли вологість стебел і листків зменшиться до 30–35%, а зерна – до 16–18%, валки обмолочують, відповідно регулюючи число обертів барабана комбайна, щоб не допустити травмування зерна. Переваги цього методу полягають у значному зниженні втрат врожаю, швидкому дозріванні зелених плодів, підвищенні якості зерна, відсутності необхідності в додатковому просушуванні зерна та соломи. Цей спосіб підвищує технологічні й посівні якості зерна та покращує його збереження.

Скоростиглі сорти гречки, які достигають дружно, а також низькорослі, перестояні та дуже зріджені посіви збирають прямим комбайнуванням. У цьому випадку зерно має підвищену вологість, погано відділяється від бур’янів.

Після обмолоту зерно просушують до вологості 14–15%, за якої воно добре зберігається. Якість вирощеної продукції має відповідати вимогам чинних стандартів ДСТУ 4790:2007; ДСТУ 4138:2002; ДСТУ 4524:2006; CODEX STAN 229­2003.

Проведення зяблевої оранки з ретельним загортанням післяжнивних решток культури сприяє швидкій їх мінералізації та зменшенню запасу інфекції багатьох збудників хвороб у ґрунті.

I. Л. Марков, професор, НУБіП України

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2017