Ефективність інсектицидних протруйників проти шкідників сходів ячменю ярого

17
Ячмінь – одна з найбільш поширених культур у світі, що посідає четверте місце у світовому виробництві зерна. Ця культура придатна для вирощування в усіх природно-кліматичних зонах України, й потенційно може давати врожаї на рівні 5–8 т/га. Одним із важливих чинників, що спричиняють зниження врожайності ячменю ярого, є шкідливі організми, які за сприятливих для їх розвитку умов можуть знищити до 30%, а в деякі роки і до 50% урожаю.

На зернових культурах налічується понад 100 видів шкідливих комах. Посіви ячменю ярого на ранніх фазах розвитку (сходи – кущіння) заселяють хлібні блішки, попелиці, злакові мухи.

Смугаста хлібна блішка

Заселеність посівів смугастою хлібною блішкою (Phyllotreta vittula R.) починається у фазі сходів. Живлячись листками сходів і молодих рослин злаків, жуки зішкрібають паренхіму, що має вигляд прозорих смужок і довгастих плям. Найбільш небезпечним є пошкодження першого листка. Молоді рослини пригнічуються, жовтіють, засихають. Втрата асиміляційної поверхні призводить до відставання в рості, зниження кущистості, зменшення кількості колосків і зерен у колосі. Проте в міру збільшення кількості листків шкідливість жуків знижується.

Пошкодження рослин ячменю ярого смугастою хлібною блішкою

Усі види злакових попелиць висмоктують поживні речовини з рослин, що пригнічує їх ріст і розвиток. Шкідливість попелиць зумовлена також токсичною дією слини, яка вводиться в рослини під час пошкодження. Крім того, вони є переносниками вірусних хвороб. Все це негативно впливає на врожай, втрати якого найбільші за масового заселення посівів на ранніх фазах розвитку рослин.

Основними фітофагами ячменю ярого є злакові мухи, зокрема шведські (Oscinella frit L., Oscinella pusilla Mg.) та гессенська (Mayetiola destructor S.), які у весняний період заселяють відповідно до 70–85 і 10–20% посівів. За масового їх розмноження формується зріджений, слабко розкущений посів.

Метою досліджень було встановити технічну та господарську ефективність застосування інсектицидних протруйників проти шкідників сходів ячменю ярого в умовах Лісостепу України.

Дослідження проводились у 2013–2015 рр. у Лісостеповій зоні України (СТОВ ім. Шевченка, Держанянський р-н, Хмельницька обл.) на ячмені ярому сорту Водограй. Обліки шкідників проводили за загальноприйнятими методиками у фази сходів (2–3 листки) та виходу в трубку.

Досліджували препарати для обробки насіння інсекто-фунгіцидної дії Вайбранс Iнтеграл 235 FS, ТН (тіаметоксам, 175 г/л + флудіоксоніл, 25 г/л + тебуконазол, 10 г/л + седаксан, 25 г/л), Юнта Квадро 373,4 FS, т.к.с. (клотіанідин 166,7 г/л + імідаклоприд 166,7 г/л + протіоконазол 33,3 г/л + тебуконазол 6,7 г/л), а також інсектицидний протруйник Гаучо Плюс 446 FS, ТН (імідаклоприд, 233 г/л + клотіанідин 233 г/л) в суміші з Ламардор 400 FS, т.к.с. (протіоконазол, 250 г/л + тебуконазол, 150 г/л). Крім того, досліджували вплив регулятора росту Альбіт за його сумісного застосування з Вайбранс Iнтеграл й Гаучо Плюс. Норма витрати робочої рідини – 10 л/т.

На основі проведених досліджень встановлено, що у фазі сходів чисельність злакових мух в середньому становила 37 екз./ м2. На такому ж рівні була вона і на варіантах, де застосовували Ламардор і його суміш з Альбітом. Технічна ефективність на інших варіантах коливалась в межах 72,2–80,8% (табл. 1).

У фазі виходу в трубку чисельність личинок злакових мух становила 69,3 екз./м2, тоді як за обробки насіння інсектицидами – 20,7–25,5 екз./м2. Найнижча щільність популяції шкідника, як і у фазі сходів, зафіксована після застосування суміші Вайбранс Iнтеграл + Альбіт – 70,1%.

Шкідливість попелиць зумовлена токсичною дією слини, яка вводиться в рослини під час пошкодження. Крім того, вони є переносниками вірусних хвороб

Заселеність посівів ячменю ярого злаковими попелицями визначали, починаючи з фази 2–3 листків, при цьому домінували велика злакова (Sitobion avenae F.) та ячмінна (Brachycolus noxius Mordv.) попелиці. В контролі ними було заселено 26% рослин, в середньому чисельність шкідника становила 141,4 екз./ м2. У фазі виходу в трубку заселення збільшилося до 38%, а чисельність – до 226,8 екз./м2.

Всі досліджувані препарати інсектицидної дії забезпечили високу (100%) ефективність проти злакових попелиць (табл. 2).

Смугаста хлібна блішка заселяла посіви, починаючи із фази сходів, за ступеня пошкодження 2,6 бала, тоді як у варіантах за передпосівної обробки інсектицидами цей показник знижувався до 0,4 бала (табл. 3).

Застосування протруйників сприяло формуванню більш якісного стеблостою. У варіантах, де обробку насіння проводили сумішами Вайбранс Iнтеграл + Альбіт та Гаучо Плюс + Ламардор + Альбіт, налічувалось 491–493 продуктивних стебел на 1 м2, тоді як у контролі – 432 шт./ м2. При цьому продуктивна кущистість у дослідних варіантах становила 1,18–1,19 проти 1,02 в контролі (табл. 4).

Проведений аналіз структури врожаю показав, що маса зерна в колосі збільшувалась на 0,20–0,36 г (19–39%). Iстотно зростала маса 1000 зерен – на 10,6–13,8 г. Разом з тим, кількість зерен у колосі на всіх варіантах досліду залишалась на одному рівні з контролем. Це свідчить, що підвищення врожайності відбувалось, перш за все, за рахунок формування більшої кількості зерен із більшою масою та розмірами.

Найкращі результати врожайності отримано у варіантах застосування сумішей Вайбранс Iнтеграл + Альбіт – 5,28 т/га та Гаучо Плюс + Ламардор + Альбіт – на 0,4–0,36 т/га вище порівняно з контролем (табл. 5). В інших варіантах збережений врожай варіював у межах 0,27–0,33 т/ га (5,2–6,8%).

ВИСНОВКИ

  1. Встановлено видовий склад основних фітофагів ячменю ярого на ранніх етапах органогенезу в Лісостеповій зоні України.
  2. Застосування протруйників Вайбрас Iнтеграл, Гаучо Плюс, Юнта Квадро забезпечує високу господарську та технічну ефективність проти основних шкідників сходів: смугастої хлібної блішки – 76,9–84,6%, злакових мух – 72,8–80,8%, злакових попелиць – 100%. Збережений врожай досягає 0,27–0,40 т/га.

3. Експериментально доведено, що композиція інсекто-фунгіцидних протруйників і регулятора росту Альбіт підвищує їх ефективність.

М.С. Ретьман, Національний університет біоресурсів та природокористування України

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2016