Спалювання стерні пшениці та ентомофауна

52
Спалювання стерні
У статті показано вплив спалювання та лущення стерні на чисельність окремих видів внутрішньостеблових фітофагів, а також щільність популяцій корисної ентомофауни. Встановлено, що загибель личинок трачів залежно від морфологічних особливостей рослин окремих сортів ярої пшениці внаслідок спалювання становила 37­-90%. Після лущення стерні чисельність комах (представників наземної ентомофауни) зменшувалася лише на 30%. Спалювання стерні є вкрай шкідливим, враховуючи значне (у 6­-8 разів порівняно з початковим) зменшення щільності популяцій корисної наземної ентомофауни.

Аналіз літературних джерел щодо необхідності спалювання стерні зернових колосових культур свідчить про те, що одностайної думки у цьому питанні нема і донині. З. П. Борисовою (1969 р.) рекомендовано даний захід для захисту проти внутрішньостеблових шкідників на колосових культурах. Також в її роботах зазначається, що спалювання стерні є ефективним прийомом знищення пшеничної мухи. За даними М.О. Холодковського (1927 р.), спалювання як спосіб контролю чисельності шкідливих комах раніше широко практикувалось. З метою удосконалення спалювання навіть було запропоновано ряд спеціальних пристосувань – спалювальні катки Бушуєва, спалювальні системи Шкіліна, Сєдова, Більдіна, спалювальні апарати системи «Люкс» та інші.

Проте ряд вчених (К.Е. Ліндеман, А.В. Знаменський, В.Н. Щоголєв) досить критично ставилися до цього прийому, вказуючи на його негативні наслідки. Багато вчених і нині переконують, що спалювання стерні є неефективним у знищенні личинок трачів і пупаріїв пшеничних мух.

Доведено, що під час спалювання стерні завдається шкода родючому шару ґрунту, при цьому втрачаються органічні речовини, руйнується мікрофлора, гинуть корисні комахи. Гумус вигорає у шарі ґрунту до 5 см, втрачається волога, зменшується його біологічна активність.

Спалювання стерні пшениці
В процесі спалювання стерні гумус вигорає у шарі ґрунту до 5 см, зменшується його біологічна активність, втрачається волога

Спалювання соломи разом зі стернею є найбільш витратним заходом у технологіях її використання. Вуглець та азот, згоряючи, забруднюють повітря шкідливими для здоров’я людини оксидами, а макро-­ і мікроелементи виносяться вітром з поля, а отже – не використовуються наступними культурами.

Разом з тим, як зазначають А.Г. Махоткін та В.П. Федоренко, після спалювання стерні чисельність хижих турунів навіть навесні наступного року зменшується в 1,5­ -2,5 раза. У квітні­- травні на таких ділянках помітно збільшується щільність популяції злакових попелиць, пшеничних мух, піщаного мідляка, що пояснюється зниженням активності хижих турунів і  павуків.

Спалювання стерні часто призводить до загоряння лісосмуг і в такому «напалмі» знищується не тільки вся ентомофауна, а й дерева, що є абсолютно неприпустимим. Основне завдання досліджень – встановити ефективність прийому спалювання стерні для регулювання чисельності популяцій внутрішньостеблових шкідників ярої пшениці та виявити негативний вплив на корисну ентомофауну.

Вплив спалювання стерні на деякі компоненти пшеничного ценозу вивчали в умовах дослідного поля Миронівського інституту пшениці (МІП). Перед спалюванням стерні уточнили ряд факторів, що безпосередньо впливають на процес горіння. Температура повітря перед спалюванням сягала 25°С, швидкість вітру – 3-5 м/с, забур’яненість поля була слабкою (до 15 шт./м2), висота стерні – 16-­ 18 см. Всі ці фактори позитивно впливали на поширення вогню на території поля та сприяли процесу горіння. Перед спалюванням стерні встановлювали ґрунтові пастки для обліку чисельності наземної ентомофауни. Також провели обліки на заселеність стерні основними шкідниками.

Розкопування ґрунту та аналіз стебел ярої пшениці засвідчили, що перед спалюванням заселеність стебел стерні личинками турунів у середньому становила 14­ -16 екз./м2, а в шарі ґрунту до 4 см виявлено пупарії пшеничних мух на рівні 4 екз./м2. Запас зимуючих личинок пшеничного трипса становив 93 екз./м2, які також розміщувались у ґрунті та прикореневій частині рослин (табл.).

Вплив спалювання стерні на чисельність личинок внутрішньостеблових шкідників і трипсівАналіз стебел різних сортів пшениці на заселеність личинками трача показав неоднакове їх розміщення в стеблі, що визначалося їх морфологічними особливостями. Так, на сорті Колективна 3 діаметр нижньої частини стебла становив в середньому 0,23 мм, тобто стебло звужувалося донизу. Личинки трача не могли спуститися до прикореневої частини рослини і розміщувалися переважно на відстані 3­ -4 см від поверхні ґрунту, тобто в тій частині стебла, яка повністю згорала. В результаті спалювання стерні загибель личинок становила близько 90%.

На сорті озимої пшениці Миронівська 65 діаметр нижньої частини стебла був ширший і становив у середньому 0,33 мм. Це давало змогу личинкам трачів розміщуватися безпосередньо у нижній частині стебла, тобто в місці, де стебло не завжди зазнавало дії вогню. В результаті цього загибель личинок, які заселяли сорт Миронівська 65, не перевищувала 37,0%. Після спалювання за розкопування ґрунту на вигорілих і контрольних ділянках відібрали пупарії пшеничних мух, які були поміщені в скляні пробірки для виходу імаго. Одержані результати засвідчили, що із пупаріїв, зібраних на вигорілих ділянках, вихід імаго мух був на рівні контролю (58­ -60%). На ділянках, що зазнали впливу вогню, було відмічено незначне (до 25%) зменшення чисельності личинок пшеничного трипса порівняно з контролем.

Для встановлення впливу прийому спалювання та лущення стерні пшениці на чисельність наземної ентомофауни закладали ґрунтові пастки. Як показали обліки за допомогою удосконалених нами пасток Барбера, щільність популяцій комах (хижі туруни, павуки та ін.) до спалювання становила в середньому 17 екз./ пастко­ -добу.

Вплив лущення та спалювання стерні ярої пшениці
Вплив лущення та спалювання стерні ярої пшениці на чисельність наземної ентомофауни

У пастках, розміщених на краях поля, в період горіння стерні відмічали різке зростання кількості комах – до 38 екз./ пастко- добу, що пояснюється різкою зміною екологічних умов, яка спонукала до масової міграції за межі вигорілих ділянок. Відмічено, що після спалювання стерні членистоногі не відразу поверталися на вигоріле поле. Так, перша поява комах припадала на сьому добу, при цьому їх кількість була у 6­ -8 разів меншою, ніж на контрольних ділянках. За наступних обліків через 10, 14 та 21 добу відзначено, що щільність популяцій комах залишалася майже однаковою, не набуваючи тих масштабів, які були до спалювання.

Дослідженнями впливу лущення стерні ярої пшениці на динаміку чисельності наземної ентомофауни встановлено зменшення щільності популяцій комах (близько 30%) відразу після виконання цього агротехнічного заходу. Проте вже на третю добу після обробітку їх чисельність починала зростати, а на п’яту добу вже досягла рівня, який був до обробітку ґрунту.

Отже, одержані результати показали, що спалювання стерні як метод захисту від шкідників дає ефективність на окремих сортах ярої пшениці 37-­ 90%, проте завдає значної шкоди наземній ентомофауні, у т. ч. корисній, зменшуючи щільність популяцій комах у 6­ -8 разів порівняно з початковою.

ВИСНОВКИ

  1. Встановлено, що заселеність стебел стерні ярої пшениці личинками трачів становила 14­ -16 екз./м2, у шарі ґрунту до 4 см відмічена наявність пупаріїв пшеничних мух на рівні 4 екз./м2, запас зимуючих личинок пшеничного трипса становив 93 шт./м2.
  2. На чисельність личинок трачів за спалювання стерні впливали морфологічні особливості рослин ярої пшениці. Тонші стебла не давали змоги шкіднику спускатися нижче ефективної зони згорання, що призводило до їх знищення на рівні 90%.
  3. Спалювання стерні майже не впливало на чисельність пупаріїв мух, які залягали в ґрунті, а також зафіксовано несуттєве (до 25%) зменшення щільності личинок пшеничного трипса. Цей агротехнічний захід мав негативний вплив на наземну ентомофауну, особливо – хижих турунів. Вони після спалювання стерні не відновлювали свою щільність популяцій до рівня, який був до спалювання.
  4. Спалювання стерні як метод захисту від шкідників не завжди ефективний, але вкрай шкідливий і в 6­ -8 разів (порівняно з початковою) зменшує щільність популяцій корисної наземної ентомофауни.

В.П. Федоренко, академік НААН, д. б. н., професор, зав. кафедрою ентомології НУБіП, П.Г. Голосний

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2012