Гнилі соняшнику та заходи щодо обмеження їх шкідливості

17

Серед численних гнилей на соняшнику найбільше економічне значення у всіх регіонах вирощування культури мають біла і сіра гнилі. Ці хвороби при збігу сприятливих абіотичних і біотичних чинників можуть нанівець звести зусилля товаровиробника при вирощуванні цієї культури. Вивчення цих захворювань і розробка захисних заходів продовжується більш ніж 100 років, але актуальність цієї проблеми не знята і сьогодні. Це пояснюється значною пристосованістю збудників цих захворювань – космополітів до виживання у несприятливих умовах середовища, їх широкою спеціалізацією до рослин-живителів, їх генетичною варіабельністю тощо. Нижче наводимо найбільш типові уточнені діагностичні ознаки найбільш поширених гнилей, біологічні і екологічні особливості їх збудників, науково обґрунтовані підходи до проведення захисних заходів.

БІЛА ГНИЛЬ

Хвороба поширена повсюди, де вирощують соняшник. Особливо небезпечна хвороба за умов високої вологості повітря і частих опадів впродовж вегетації рослин, коли її розвиток набуває епіфітотії. Біла гниль є надзвичайно шкідливою хворобою соняшнику. Вона спричиняє випадання уражених молодих рослин і зрідження посівів, передчасне дозрівання хворих рослин, в результаті чого формується щупле насіння зі зниженими посівними та технологічними властивостями. Недобір врожаю може сягати 30-50%, а в роки епіфітотійного розвитку хвороби – і більше. Щоб ефективно захистити культуру від хвороби, фахівцям необхідно точно знати діагностичні ознаки її прояву на різних органах рослин соняшнику, щоб точно розпізнати хворобу, мати чіткі відомості про біологічні і екологічні особливості збудника хвороби, цикл його розвитку, джерела інфекції, що дає змогу виявити найбільш уразливі стадії розвитку патогена, з одного боку, і рослини-живителя – з іншого, цілеспрямовано і максимально використати ці дані при розробці та проведенні організаційно-господарських, агротехнічних, селекційно-насіннєвих, фізико-механічних, біологічних та хімічних профілактичних захисних заходів.

Біла гниль соняшника, як відомо, проявляється у вигляді трьох форм: кореневої, стеблової і кошикової. Коренева форма характеризується ураженням кореневої системи як проростків, так і дорослих рослин. Таке ураження спостерігається за наявності в насіннєвому матеріалі зараженого насіння (внутрішній тип інфекції) або коренева система уражується в результаті контакту з ґрунтовою інфекцією патогена (зовнішній тип інфекції). Корені стають м’якими і мокрими, у вологому ґрунті вони покриваються білим повстяним нальотом – грибницею збудника хвороби, яка виявляється також і між частками ґрунту. Уражені проростки і молоді рослини в’януть, загнивають і гинуть, спричиняючи іноді суттєве зрідження посівів культури.

Стеблова форма спостерігається впродовж всієї вегетації рослин. На проростках і молодих рослинах сім’ядолі, молоді листки і стебла біля прикореневої частини буріють, стають мокрими і покриваються білим повстяним нальотом. Верхня частина стебла поникає, листки в’януть, рослина гине. На більш дорослих рослинах стеблова форма проявляється у вигляді бурувато-коричневих плям різних розмірів, які часто охоплюють значну частину стебла. Кора в місцях ураження руйнується, провідні пучки оголюються у вигляді тоненьких ниток і шнурків, стебло надламується, хвора рослина відмирає.

У вологу погоду уражена тканина покривається білим повстяним нальотом, на якому пізніше з’являються темні або чорні, щільної структури і різної форми тіла – склероції гриба (видозміна грибниці). У суху погоду в місцях ураження білий наліт відсутній, але поверхня набуває світло-коричневого кольору, стає мокрою. Уражені стебла розмочалюються, тканина трухлявіє, серцевина в них всихає, у порожнині утворюються численні чорні склероції різної величини. Стебла хворих рослин втрачають міцність, в місцях плям надламуються, засихають і відмирають. Як правило, інфіковані рослини у ранньому віці кошиків не утворюють. В суху погоду на стеблах замість білого нальоту утворюються безбарвні або жовтувато-бурі концентричні плями різної конфігурації.

Кошикова форма характеризується утворенням на зворотньому боці кошиків біло-коричневих плям, тканина стає мокрою і легко продавлюється. Плями швидко розростаються й часто охоплюють значну частину кошика. У місцях плям і на поверхні кошика з’являється білий повстяний наліт, який пронизує всю тканину кошика, квітколожа, язичкові і трубчасті квітки, насіння. Між насінням формуються чорні склероції у вигляді грат – решіток. Вони виявляються і в середині насіння. Уражені сім’янки темніють, руйнуються, стають гіркими на смак. У вологу погоду збудник хвороби продовжує розвиватися на післяжнивних рештках рослин, формуючи на них повстяну білу грибницю і численні чорні склероції.

Збудником білої гнилі є сумчастий гриб Sclerotinia sclerotiorum (Lib.) Korf. еt Dumont, який уражує понад 360 видів однодольних і дводольних культурних і дикоростучих рослин. Особливо інтенсивний розвиток хвороби спостерігається на тютюні, картоплі, кукурудзі, буряку, моркві, ріпаку, сої, квасолі, горосі, конюшині, льону та інших культурах. Із бур’янів найбільш уражує різні види осотів і бур’яни із родини капустяних.

В циклі розвитку гриб утворює одну із видозмін грибниці – склероції, які формуються всередині стебла і на поверхні уражених органів. Спочатку склероції бурі, буро-коричневі, згодом стають чорними. На інтенсивність і характер утворення склероціїв збудника білої гнилі впливають температура і вологість. Склероції формуються крупні і у великій кількості у вологу і прохолодну погоду, а в сухий і жаркий період літа – дрібні і в малій кількості. Склероції при збиранні урожаю соняшнику потрапляють на ґрунт або залишаються на уражених рештках рослин, які потім загортають. На наступний рік навесні проростають лише ті, які знаходяться у верхньому шарі ґрунту, завглибшки 5-9 см, при більш глибокому знаходженні склероції не проростають, проте зберігають свою життєздатність до 7-10 років. Склероції патогена проростають гіфами, які швидко формують повстяну білу грибницю і проникають в рослину або формують сумчасте спороношення на поверхні вологого ґрунту у вигляді відкритих плодових тіл – апотеціїв. Вони світло-бурі, блюдце- або лійкоподібні, на циліндричних ніжках, 4-8 мм у діаметрі. Якщо під час перебування склероціїв у ґрунті впродовж зими відбувалися часті чергування низьких і високих температур, тривале промерзання ґрунту з наступними відлигами, тоді склероції фізіологічно визрівають і формують виключно апотеції, в яких знаходяться сумки з сумкоспорами. За умов стабільної помірної температури без значних коливань взимку склероції повністю не визрівають і проростають лише гіфами, утворюючи навколо себе білу павутиноподібну, згодом повстяну грибницю.

Оптимальна температура для проростання склероціїв знаходиться в межах 18-24°С. Грибниця розвивається при вологості ґрунту 40-50%. Апотеції формуються при температурі 12-22°С і вологості повітря 60-80%.

В природі склероції масово проростають після достатнього зволоження ґрунту впродовж усього періоду вегетації рослин. Слід зазначити, що при проростанні склероціїв, які знаходяться на поверхні насіння, або при контакті коренів з грибницею патогена інфіковані проростки гинуть. При ураженні коренів в більш пізній час спостерігається прикоренева форма білої гнилі. Проростання склероціїв відбувається у ґрунті на глибині не більше 9 см.

Впродовж вегетації рослин гриб поширюється сумкоспорами. При високій вологості повітря із дозріваючих апотеціїв вивільняється велика маса сумкоспор і розноситься вітром на значні відстані. Вони дружно проростають при вологості повітря до збудника білої гнилі: сильніше уражуються рослини у фазі проростка і при дозріванні кошиків, більш стійкі вони у фазу бутонізації.

Джерелом інфекції є склероції гриба на уражених рослинних рештках у ґрунті, у вигляді домішок, які висіваються в ґрунт разом із насінням. Додатковим джерелом є заражене насіння, в якому зберігається грибниця патогена. У зв’язку із здатністю гриба розвиватися в широкій амплітуді температур в районах із зимовими відлигами він продовжує свій розвиток і взимку на рослинних рештках. Тому післязбиральні рештки є субстратом для розвитку і розмноження патогена восени, взимку і весною.

Дослідженнями встановлено, що більшість склероціїв збудника білої гнилі гине після їх заорювання в ґрунт. Так, при відносній вологості ґрунту 50-100% і температурі 18-20°С близько 70-80% склероціїв руйнується через місяць після їх потрапляння в ґрунт. Значну роль в їх руйнуванні відіграють ґрунтові гриби-антагоністи: Coniotirium minitans та інші представники. Ці гриби-антагоністи взяті за основу для розробки біологічного захисту соняшника від білої гнилі у багатьох країнах світу.

СІРА ГНИЛЬ

Рослини уражуються хворобою впродовж всієї вегетації. Сіра гниль за своєю шкодочинністю не поступається білій гнилі. Вона зріджує сходи в результаті випадання молодих рослин, погіршує посівні і технологічні якості насіння, знижує продуктивність рослин. Збудник сірої гнилі здатний продовжувати розвиток і під час зберігання вологого насіння соняшнику, спричиняючи його псування. Захворювання проявляється у вигляді пліснявіння насіння і проростків, кореневої, стеблової та кошикової форм.

Пліснявіння насіння і проростків проявляється у вигляді пліснявого сірого нальоту, який покриває поверхню насіння. На проростках з’являються бурі плями, видовжені поздовжні водянисті смуги, які згодом покриваються пухким сірим нальотом, проростки загнивають і часто гинуть ще до виходу на поверхню ґрунту.

Коренева форма частіше проявляється на молодих рослинах. При ураженні кореневої системи рослини у фази сім’ядольних і 1-2 пари справжніх листків лягають на поверхню ґрунту, у вологу погоду вкриваються сірим нальотом і гинуть, в суху – в’януть і відмирають. Такий прояв хвороби спостерігається при проростанні зараженого насіння. Після спалаху захворювання навесні його розвиток у суху погоду уповільнюється, а після рясних дощів знову посилюється. Біля основи стебла спостерігається штрихуватість і потемніння тканин з утворенням плям сірого кольору.

Стеблова форма проявляється спочатку у вигляді світло-бурих, згодом бурих та темно-бурих плям різної форми і величини, які часто охоплюють знач ну його частину, у вологу погоду покриваються сірим нальотом, який легко розпорошується на дотик. Верхні листки уражених рослин злегка в’януть, а нижні в’януть і засихають. Згодом в уражених місцях формуються дрібні чорні склероції. Уражені тканини стебла руйнуються і рослина надламується.

Кошикова форма сірої гнилі проявляється зі зворотного боку кошиків, на якому утворюються темно-бурі маслянисті плями, уражена тканина квітколожа розм’якшується, у вологу погоду вкривається димчасто-сірим нальотом і дрібними чорними склероціями. При ураженні кошиків оболонка насіння стає пухкою, набуває мармурового забарвлення. На поверхні і в середині сім’янок виявляються склероції. У вологу погоду уражений кошик загниває, а у суху – тканина кошика втрачає міцність і легко розкришується.

Збудником хвороби є сумчастий гриб Botryotiana fuckeliana (в конідіальній стадії Botrytis cinerea Fr.), який уражує понад 400 видів рослин із різних родин. В циклі свого розвитку патоген формує грибницю, склероції, хламідоспори, конідіальне і сумчасте спороношення.

Склероції чорні, дрібні, округлі або неправильної форми, утворюються при температурі 4-13°С. Вони спочатку сірувато-білі, а згодом чорні, з горбистою поверхнею, часто неправильної форми, трохи сплюснуті, 1-2 мм завтовшки. В ґрунті вони можуть бути життєздатними понад рік, а в насінні – понад три роки. Проростають склероції при наявності вологи та за температури 19-26°С.

За умов теплої зими без промерзання ґрунту склероції гриба проростають гіфами, які, переплітаючись, формують грибницю, на якій пізніше формується конідіальне спороношення у вигляді пухкого сірого нальоту. Впродовж вегетації гриб поширюється конідіями. Конідії гриба поширюються повітряними течіями та комахами на значні відстані і перезаражають рослини. Проростають конідії за наявності краплинної вологи при температурі 2-30°С (оптимум 17-19°С). В посушливі періоди конідії можуть зберігати життєздатність кілька місяців, що сприяє їх накопиченню впродовж вегетаційного періоду у великій кількості. За умов чергування впродовж зими низьких температур і тривалих відлиг склероції гриба навесні проростають й утворюють сумчасте спороношення у вигляді поодиноких чи групами плодових тіл – апотеціїв, які формуються у вигляді блюдцеподібних тіл на циліндричних ніжках. Вони спочатку глибоко вгнуті, пізніше – плоскі, соскоподібні випуклі, діаметром 1,5-7 мм. Апотеції формуються при температурі 2-13°С. В апотеціях формуються сумки з сумкоспорами, які є додатковим джерелом інфекції. Сумкоспори легко поширюються в навколишньому середовищі, потрапляючи на рослину соняшника, проростають і дають початок розвитку грибниці, на якій пізніше формується конідіальне спороношення. Факторами, що сприяють ураженню рослин у фазу сходів та поширенню хвороби на кошиках у період їх пожовтіння, є надмірні опади та помірна температура повітря в межах 14-16°С.

Джерелом інфекції є склероції і грибниця патогена на уражених рештках у ґрунті, які зберігають свою життєздатність до 8 років і більше, засмічений склероціями гриба посівний матеріал і заражене насіння.

Поширення і шкідливість гнилей на соняшнику в наступному 2013 році залежатиме від агрокліматичних умов вегетації, передусім, коли під час дозрівання соняшнику будуть складатися сприятливі умови, а саме температура повітря в межах 16-28°С, вологість – 80-100%. За таких умов найчастіше гнилі будуть спричиняти великі втрати і недобори врожаю на полях, на поверхні яких знаходяться не- загорнуті в ґрунт уражені рештки рослин, насіння, падалиця тощо. Висока ймовірність розвитку білої та сірої гнилей прогнозується у господарствах, де у минулому році ураженість рослин була високою (6-12% і вище) і в грунті накопичився достатній запас інфекції у вигляді склероціїв гриба.

ВУГІЛЬНА, АБО ПОПЕЛЯСТА, ГНИЛЬ

Хвороба проявляється у вигляді в’янення рослин. Листки на уражених рослинах в’януть, некротизуються і відмирають. На стеблах у прикореневій частині з’являються бурі плями, які пізніше набувають попелястого забарвлення. Всередині ураженої тканини стебла виявляються дрібні, гладенькі, кулясті чорні склероції діаметром 50-400 мкм. У місцях ураження тканина розм’якшується, паренхіма руйнується, серцевина всихає, стебла легко ламаються.

Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Sclerothium bataticola Taub. Грибниця патогена розвивається у провідній системі стебла, чим і пояснюється в’янення рослин. Воно відбувається в результаті розростання грибниці, яка закупорює судини рослини, порушуючи цим самим обмін речовин, а також інтоксикації організму через виділення патогеном токсинів.

Основне джерело інфекції – уражені рештки, на яких зберігаються склероції гриба. Вони зберігають життєздатність у ґрунті до 5-6 років і за наявності кореневих виділень рослини-живителя проростають, утворюючи нову грибницю.

Крім соняшника гриб уражує цукрові буряки, кукурудзу, картоплю, квасолю, арахіс та інші культури.

У загущених посівах соняшнику розвиток попелястої гнилі буває найінтенсивнішим.

Шкідливість хвороби виявляється в передчасному відмиранні рослин, ламкості стебел, зниженні виповненості сім’янок і вмісту в них олії. Хворі рослини практично не дають урожаю. Сприяють розвитку хвороби суха і жарка погода, забур’янені посіви соняшнику, а також його вирощування після попередників, які уражуються даним збудником хвороби.

БУРА СУХА ГНИЛЬ КОШИКІВ

Хвороба проявляється на зворотньому боці кошика у вигляді коричнево-бурих сухих плям, з лицьового боку уражена тканина спочатку дещо розм’якшена. Плями швидко розростаються і охоплюють весь кошик, який засихає і твердіє. Характерною ознакою хвороби є наявність сірувато-брудного повстяного нальоту на ураженій тканині кошика. Це нестатеве спороношення збудників хвороби. В суху жарку погоду уражені ділянки викришуються разом із комірками і ураженим насінням. Насінини залипаються і не достигають, ядра в них, як правило, гіркі на смак.

Збудниками хвороби є гриби Rhizopus nodosus Nam. і Rhizopus nigricans Her.

Гриб Rh. nodosus утворює добре розвинуту грибницю бурого кольору, яка легко виявляється на ураженій тканині кошика. На грибниці патоген формує спорангієносці висотою до 3 мм, з потовщеннями діаметром 28-50 мкм і довжиною до 100 мкм, на верхівках яких формуються кулясті спорангії діаметром 100-220 мкм. В спорангіях формуються світло-бурі продовгуваті (розміром 6-9 х 4-6 мкм) або округлої (діаметром 4,2-7,2 мкм) форми спорангієспори, які при проростанні спричиняють первинне зараження рослин.

Rh. nigricans не формує повітряної грибниці. У нього добре розвинуті темні столони і ризоїди. Спорангієносці коричневі або чорні, нерозгалужені, формуються групами по 3-5 і більше на вузлах столонів, до 4 мм заввишки. Спорангії кулясті, діаметром 100-200 мкм. Спорангієспори еліпсоподібні або кутасті, смугасті, темного забарвлення, розміром 8-14 х 16-11 мкм.

Зберігаються гриби у вигляді грибниці та спорангіїв на уражених рештках і насінні.

Шкодочинність хвороби значна. В суху жарку погоду ураженість корзинок інколи досягає 100%, а недобір урожаю складає 50% і більше.

Епіфітотійний розвиток гнилей на соняшнику можливий за умов вітряної дощової погоди, тривалих густих туманів під час дозрівання рослин, сівби культури після ріпаку, коноплі, бобових, гречки, гарбузових, баштанних та інших культур, за короткої ротації культури в сівозміні, внесенні надмірних доз азотних добрив, на загущених, забур’янених посівах, наявності падалиці соняшнику в посівах інших сільськогосподарських культур, вирощуванні сприйнятливих до хвороби сортів і гібридів соняшнику.

ІНТЕГРОВАНИЙ ЗАХИСТ СОНЯШНИКУ ВІД ГНИЛЕЙ

Проти гнилей соняшнику найбільш радикальним, економічно вигідним і екологічно безпечним заходом є створення та впровадження у виробництво високоврожайних стійких гібридів та сортів. У разі вирощування таких сортів немає потреби в застосуванні профілактичних обприскувань рослин фунгіцидами. Використання стійких гібридів і сортів не тільки заощаджує витрати на фунгіциди, але й, що найважливіше, відвертає небезпеку забруднення навколишнього середовища та продуктів урожаю токсичними речовинами.

Високою польовою стійкістю до білої гнилі характеризуються такі міжсортові і сортолінійні сорти і гібриди: Алліум РМ, Ант, Арена ПР, Атланта, Балкан, Богун, Боєць, Деркул, Джазі, Енергік РМО, ЄС Карамба, Заклик, Златибор, Зубр, Ідальго, Капрал, Квін, Конгрес, Лейіла, Лиман, Мирослав, Міхаіл, Нікозі, НК Кантрі, НК-Бріо, Олстар РМ, Опера ПР, ПР 64А89, Румбасол ОР, Соната, Сувенір, Терра, Тіса, Тітаник, Українське сонечко, Флай, Форвард КС та ін.

Високу толерантність до сірої гнилі виявляють такі сорти і гібриди соняшнику: Алісон РМ, Алліум РМ, Ант, Базальт, Всесвіт, ЄС Карамба, Захват, Зевс, Златибор, Кий, Ковчег, Коралія КС, Лейіла, Мирослав, Міхаіл, Одеський 122, Олстар РМ, ПСФ 4639, Сувенір, Терра, Фабіола КС, Флай, Ясон та ін.

З метою запобігання епіфітотійному розвитку білої і сірої та інших гнилей, зменшення псування насіння під час дозрівання та збирання врожаю, зниження напруження під час збиральних робіт у кожному господарстві слід вирощувати не менше 2-3 сортів чи гібридів соняшнику, які мають генетичні відмінності щодо стійкості проти хвороб та різняться між собою вегетаційним періодом. Це дасть можливість також продовжити строки сортозаміни внаслідок уповільнення формування нових вірулентних рас патогенів у природі.

Потрібно уважно стежити за чистотою посівного матеріалу. Забороняється висівати соняшник з домішками склероціїв збудника білої та сірої гнилей. У роки після епіфітотій білої і сірої гнилей для сівби насіння соняшнику доцільно завозити з інших областей і районів, де ці хвороби були відсутні або поширені набагато менше.

На насінницьких посівах слід здійснювати ретельну агротехніку і своєчасно видаляти уражені гнилями та іншими хворобами рослини. Першу фітопрочистку проводять у фазу 3-4 пар справжніх листків, другу – перед цвітінням, третю – перед збиранням урожаю.

Суперелітне й елітне насіння за сортовими якостями повинно відповідати першій категорії, а за посівними якостями – першому класу.

Суворе дотримання науково обґрунтованих сівозмін для кожної ґрунтово-кліматичної зони. Найкращими попередниками для соняшнику є зернові, особливо озимі культури, що вирощуються на чистих і після зайнятих парів. Задовільними попередниками за наявності достатньої вологи є кукурудза на силос і зерно та інші просапні культури. Всі ці попередники використовують вологу і поживні речовини не глибше як метрового шару ґрунту. В зонах з недостатньою вологозабезпеченістю такі глибококореневі культури як суданська трава, люцерна, цукровий буряк, як відомо, споживають вологу з глибших шарів, тому вони як попередники для соняшника небажані. Після цих культур соняшник висівають не раніше ніж через 2-3 роки. Потрібно уникати попередників, які уражуються білою і сірою гнилями: ріпак, гречка, мак, бобові, гарбузові, баштанні, прядивні культури.

Одним із найдієвіших заходів суттєвого обмеження шкідливості гнилей на соняшнику є його повернення на попереднє поле сівозміни не раніше ніж через 8-10 років. Якщо господарство займається вирощуванням одночасно і соняшнику, і ріпаку, то найбільш ефективним фітосанітарним заходом проти гнилей є розміщення кожної культури в окремій спеціалізованій сівозміні. В разі вирощування в одній сівозміні їх повернення на одне і те ж саме поле повинно бути не раніше ніж через 4–5 років.

З метою обмеження поширення інфекції білої і сірої гнилей повітряними течіями слід дотримуватися просторової ізоляції не менше 1 км між товарними і насіннєвими посівами, між полями, де вирощувався соняшник минулого і нинішнього року. Вирощування високого врожаю і високої якості соняшнику з мінімальними затратами праці і коштів вимагає застосування науково обґрунтованої системи агротехнічних заходів, яка включає в себе такі головні роботи як основний і передпосівний обробіток ґрунту, удобрення, сівбу і догляд за посівами.

Основний обробіток ґрунту повинен відповідати вимогам зональних систем землеробства і забезпечувати максимальне накопичення вологи та поживних речовин у ґрунті, швидку мінералізацію рослинних решток, знищення бур’янів, більшість яких мають спільних збудників захворювань, сприяють поширенню інфекції. Коренева система соняшника, як відомо, проникає в ґрунт на глибину до 2,5-3,0 м і більше, тому для одержання високих урожаїв дуже важливо, щоб цей шар ґрунту мав достатньо продуктивної вологи.

Основний обробіток ґрунту розпочинають зразу ж після збирання попередника. Залежно від ступеня вологості, стану забур’яненості і видового складу бур’янів проводять дискування чи лущення поля. Глибина зябу під соняшник має становити 27-30 і навіть 32 см., при цьому у 2-3 рази зменшується засміченість поля однорічними і багаторічними бур’янами. При цьому переважна більшість склероціїв збудників білої і сірої гнилей разом з рештками уражених рослин загортаються на значну глибину і під дією мікроорганізмів-антагоністів розкладаються в ґрунті.

Дозу та співвідношення елементів мінерального живлення встановлюють за результатами ґрунтових аналізів. Із органічних добрив під соняшник вносять добриво органо-мінеральне «Органік» та суміші на його основі, гр. (0,4-2,0 т/га) або добрива «Добрі добрива» органічні та органічно- мінеральні, гр. (1,0- 1,5 т/га). На ґрунтах з високим вмістом доступного калію особливо ефективне азотно-фосфорне добриво, гр. (45-60 кг/га), селітра вапняково-аміачна, гр. (60-120 кг/га по азоту). Органічні, фосфорні і калійні добрива вносять під оранку, азотні – навесні під культивацію. Слід пам’ятати, що одностороннє внесення високих доз азоту спричиняє інтенсивне ураження рослин соняшнику гнилями.

Передпосівний обробіток ґрунту повинен бути направлений на знищення сходів ранніх бур’янів – резерваторів інфекції багатьох збудників хвороб, в тому числі білої і сірої гнилей, збереження вологи в ґрунті, забезпечення оптимальних умов для проростання насіння, отримання дружних та рівномірних сходів, що підвищує їх стійкість до інфекційних хвороб. Цей захід здійснюють шляхом проведення культивацій або внесення гербіцидів. Глибина передпосівної культивації становить 5-6 см, в умовах дефіциту вологи – 4-5 см. У засушливий весняний період, коли ефективність ґрунтових гербіцидів низька, після першої культивації поле слід коткувати кільчастими котками, що сприяє більш інтенсивному проростанню насіння бур’янів, які легко знищуються наступною культивацією.

Припосівне внесення малих доз суперфосфату (Р15-20) дає можливість економно використовувати цінні добрива, при цьому значно підвищується стійкість рослин соняшнику до найбільш поширених хвороб, в тому числі і до білої гнилі, підвищується врожайність і якість продукції.

Підготовка насіння до сівби включає обов’язкове проведення фітосанітарної експертизи насіннєвого матеріалу. Сівбу соняшнику слід проводити лише здоровим високоякісним насінням високих репродукцій районованих гібридів і сортів в оптимальні строки для кожної конкретної ґрунтово-кліматичної зони. Проти насіннєвої поверхневої та внутрішньої інфекції збудників хвороб необхідно провести зволожене протруєння або інкрустацію насіння з використанням одного із протруйників (табл. 1).

При вирощуванні соняшнику на бідних ґрунтах, на яких не вносили органічні добрива, в робочу рідину при протруєнні насіння слід додавати одне із комплексних добрив: Басфоліар, р. (4-10 л/т); добриво комплексне мінеральне рідке «Оазис», р. (5-10 л/т), добриво комплексне на основі комплексонатів мікроелементів «Реаком» та макродобрив NPK (4-7 л/т); мікродобриво універсальне на основі комплексонатів мікроелементів «Реаком», р. (3-5 л/т), мікроелементи: сірчанокислий магній і сірчанокислий цинк по 0,3-0,5 кг/т кожного, один із протруйників-інсектицидів і один із регуляторів росту рослин: Вермістим К (5-8 л/т), Вимпел (260 мл/т), Гумісол (15 л/т), Дорсай (0,25 л/т), Ендофіт L1 (3-5 мл/т), Радостим (250 мл/т) та багато інших. Цей захід підвищує стійкість молодих рослин соняшнику до хвороб і суттєво підвищує їх урожайність.

Сівбу соняшнику слід розпочинати при прогріванні 10-сантиметрового шару ґрунту до 10-12°С. Сівба соняшнику в холодний ґрунт сприяє ураженню насіння і проростків рослин пліснявінням, білою і сірою гнилями, в результаті чого відбувається зрідження посівів, знижується продуктивність рослин.

При сівбі соняшнику слід дотримуватися оптимальної норми висіву насіння в ґрунт, рекомендованої для кожного сорту чи гібриду залежно від його біологічних особливостей і кліматичної зони.

Умовою одержання високого врожаю насіння і високої якості є дотримання рекомендованої густоти посіву і рівномірне розміщення рослин на площі залежно від генотипу соняшнику. Рівномірний розподіл в рядку сходів рослин забезпечує краще провітрювання посівів соняшнику і тим самим обмежує тривале збереження краплинної вологи на рослинах, не дає змоги швидкому проростанню спор та інтенсивному зараженню рослин фітопатогенами. Слід зазначити, що в загущених посівах під покривом рослин навіть у жарку погоду тривалий час утримується висока вологість повітря і складаються сприятливі умови для поширення і розвитку гнилей та інших хвороб на соняшнику.

Висівати насіння соняшнику необхідно на таку глибину: для сортів – 6-8 см, для гібридів – 5-6 см. Загортання насіння на однакову глибину дозволяє отримати дружні і рівномірні сходи, що забезпечує рівномірний розвиток рослин упродовж вегетації, зменшує ураженість сходів гнилями і сприяє своєчасному і якісному догляду за рослинами. Надмірно глибоке загортання насіння призводить до інтенсивного ураження проростків білою і сірою гнилями і пліснявінням.

Соняшник особливо чутливий до нестачі мікроелемента бору, що значно впливає не лише на процеси цвітіння та виповненості кошика насінням, але і суттєво знижує стійкість рослин до інфекційних хвороб. З цією метою за необхідності слід провести позакореневе підживлення рослин у фазу 5-7 справжніх листочків, використовуючи необхідні комплексні добрива: 3%-й розчин Солюбор ДФ, гр. (56 кг/га); 3%-й розчин Солю, в.р. (6,0 л/га); 3%-й розчин Нутріванта Плюс (10 кг/га); 0,25-й розчин Нутрі-Ліфа, кр. (50 кг/га); 0,1- 1,0%-й розчин Ам-колона (0,5-5,0 л/га); Вуксал суспензію (3-5 л/га); мікродобриво універсальне на основі комплексонатів мікроелементів «Реаком», р. (4-7 л/га); добриво комплексне на основі комплексонатів мікроелементів та макродобрив NPK (5-7 л/га); добриво комплексне мінеральне рідке «Оазис», р. (20-50 л/га) та багато інших. При азотному голодуванні рослин для підживлення можна використати добрива рідкі азотні (КАС), 50-80 л/га.

В разі необхідності позакореневе підживлення рослин можна повторювати декілька разів за вегетацію рослин.

За потреби, але не раніше 6-7 тижнів після висівання або в разі утворення ґрунтової кірки після сильних опадів рекомендується провести міжрядну культивацію на глибину 8-10 см, яка спрямована на збереження вологи і елементів живлення завдяки знищенню бур’янів та розпушуванню ґрунту, зменшення ураження рослин кореневою та прикореневою формами білої і сірої гнилей.

В разі прогнозу ймовірного розвитку хвороб на посівах соняшнику слід провести профілактичні обприскування дозволеними фунгіцидами (табл. 2).

З метою підвищення стійкості рослин до інфекцій до робочих суспензій фунгіцидів слід додавати один із рекомендованих регуляторів росту рослин.

В зонах високої шкідливості корзинкових форм білої і сірої гнилей рекомендується проводити два профілактичні обприскування рослин фунгіцидами: Тайтл 50, в.г. або Танос 50 в.г.

В разі загрози епіфітотійного розвитку гнилей на початку цвітіння рослин на посівах соняшнику можна використати рекомендовані фунгіциди: Бар-Кот-5, к.с. та інші, проти сірої гнилі Хорус 75 WG, в.г.

Десикацію посівів за необхідності слід проводити в несприятливі вологі роки при дозріванні урожаю, за умов, коли гідротермічний коефіцієнт більший одиниці. Десикацію посівів соняшнику проводять на початку побуріння кошиків за вологості насіння 25-35%. Для цієї цілі використовують один із дозволених десикантів на соняшнику:

за 5-6 днів до збирання урожаю застосовують Альфа-Дикват, в.р.к. (2,0 л/га); Баста 150 SL, р.к. (2,0 л/га); Бомбер, в.р.к. (1,5-2,0 л/га); Бумеранг, в.р. (1,5-2,0 л/га); Везувій, в.р.к. (2,0-3,0 л/га); Грінфорт ДК 150, в.р.к. (2,0-3,0 л/га); Десикант, в.р. (2,0-3,0 л/га); Десикаш, р.к. (2,0 л/га); Дикват, в.р.к. (2,0-3,0 л/га); Дикват-Зоря, р.к. (2,0-3,0 л/га); Диктор, в.р.к. (2,0-3,0 л/га); Дукат, р.к. (2,0-3,0 л/га); Реглон Супер 150 SL (2,0-3,0 л/га); Самум 150, в.р. (2,0-3,0 л/га); Скорпіон, в.р.к. (2,0-3,0); Совела, р.к. (2,0 л/га); Спека, в.р.к. (2,0-3,0); Суховій, в.р. (1,5- 2,5 л/га); Терон Супер, в.р.к. (2,0-3,0); Юстон, в.р.к. (2,0-3,0 л/га);

за 10-12 днів до збирання урожаю – Агроцит Супер, р.к. (1,5-2,0 л/га); Віасат Зоря, в.р. (3,0 л/га); Вулкан Плюс, в.р. (3,0 л/га); Гліфос Супер, в.р. (2,4 л/га); Гліфосатін, в.р. (2,0-3,0 л/га); Домінатор, в.р. (3,0 л/га); Домінатор 360, р.к. (3,0 л/га); Домінатор Мега, в.р. (2,0 л/га); Екстраклін, в.р. (2,4 л/га); Клінік, в.р. (3,0 л/га); Клінік Дуо, в.р. (3,0 л/га); Райдон, в.р. (3,0 л/га); Раундап Екстра, в.р. (2,4 л/га); Раундап Макс, в.р. (2,4 л/га); Річард, в.р. (3,0 л/га); Смерш Плюс, в.р. (3,0 л/га); Суперклін 480, р.к. (3,0 л/га); Терміт, в.р. (2,0-3,0); Чистопол, в.р. (3,0 л/га);

за 13-14 днів до збирання урожаю – Аргумент, в.р. (3,0 л/га); Аргумент Форте, в.р. (3,0 л/га); Вихор, р.к. (3,0 л/га); Космік, в.р. (3,0 л/га); Рауль, в.р. (3,0 л/га).

.Слід пам’ятати, що десикація посівів припиняє розвиток сірої та білої гнилей, пліснявіння та інших хвороб на кошиках та насінні, в тому числі і в дощову погоду. На полях, де рослини уражені гнилями, слід почати обробку трохи раніше, ніж там, де гнилі відсутні. Це дає змогу локалізувати осередки хвороб та запобігти їх подальшому поширенню. Витрата робочої рідини при авіаобприскуванні – 100 л/га. Збирання урожаю соняшнику проводять через 5-14 днів після десикації при побурінні 75-80% кошиків та вологості насіння в межах 12-15%.

Велике значення у зменшенні ураженості кошиків і насіння білою і сірою гнилями має своєчасне та швидке збирання врожаю. Враховуючи, що збудники гнилей здатні при підвищеній вологості продовжувати свій розвиток на насінні під час його зберігання і знижувати товарні і посівні його якості, зібране насіння слід ретельно очистити від решток, насіння бур’янів, склероціїв збудників білої і сірої гнилей і просушити, довести вологість посівного матеріалу до 7, а товарного – до 12%.

З метою зменшення резервації збудників хвороб у ґрунті обов’язкове подрібнення та заорювання післязбиральних решток з додаванням невеликих доз азотних добрив, що прискорює їх розкладання, видалення і спалювання решток у місцях обмолоту і доробки насіння.

І.Л. Марков, к .б. н., професор НУБіП України

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2012